×
 
 
історія
На велосипеді по Єлисаветграду:
особливі правила їзди, податок і циклодроми
Золотим віком велосипеда прийнято називати останнє десятиліття ХІХ століття. Саме у цей час з'явилися прості в керуванні, зручні і безпечні велосипеди, схожі на сучасні - Ровери. У той час це був елітний транспорт. Адже на початку минулого століття велосипед коштував 800-1000 рублів (для порівняння: зарплатня робітників на заводі братів Ельворті в цей час складала 10-13 рублів). Проте в Єлисаветграді (як, власне, і в усіх інших великих містах Європи) в кінці ХІХ – на початку ХХ століття був справжній велосипедний бум!
 
Символ свободи чи загроза суспільству?
 
Для велосипедистів того часу біцикли були перш за все символом свободи. Дійсно, тепер можна було не тримати власний екіпаж і не залежати від візників. Сів і поїхав – куди захотів і коли захотів. Зараз це важко уявити, проте ставлення до цього транспортного засобу було досить настороженим. Жінкам їздити на велосипеді не те щоб зовсім заборонялося, проте вважалося на зовсім пристойним. І це при тому, що жінкам і так було нелегко, адже їздили вони у довгих сукнях!

Пам'ятаєте чеховського Бєлікова – «чоловіка в футлярі»? «Если учитель едет на велосипеде, то что же остается ученикам? Я вчера ужаснулся! Когда я увидел вашу сестрицу, то у меня помутилось в глазах. Женщина или девушка на велосипеде – это же ужасно!»

До того ж велосипед (і не без підстав) вважали небезпечним транспортним засобом. Якщо погортати єлисаветградські газети тих часів, то можна знайти десятки повідомлень про ДТП.
«Третьего дня по Дворцовой улице велосипедист №31 опрокинул старую женщину и причинил ей ушибы. О случае составлен протокол». («Волна», 1906).
«Один из фланирующих по Дворцовой велосипедистов третього дня наехал на 8-летнюю девочку и причинил ей несколько серьезных ушибов. К месту происшествия собралась толпа. Велосипедист успел скрыться» («Голос Юга», 1913).
 
Велосипедний податок та ПДД
 
Треба сказати, що ще в кінці ХІХ століття були розроблені правила їзди на велосипедах у місті. Так, велосипедистам заборонили їздити тротуарами, у міських садах та парках. У місцях скупчення людей чи екіпажів велосипедист мав злізти з велосипеда і нести його в руках. А при зустрічі з конем, який «виражає занепокоєння та переляк», ще й заховати страшний велосипед, щоб ніжна тваринка його не бачила.

Проте велосипедисти, принаймні в Єлисаветграді, жодних правил не дотримувались. Той самий «Голос Юга» постійно писав про те, що циклісти їздять тротуарами, заважаючи публіці, а поліцейські не можуть їх наздогнати! Або: «В городском саду разъезжают по аллеям на велосипедах и ломают ветки. Сторож бессилен бороться».

У 1905 році міська дума Єлисаветграда запровадила податок для велосипедистів – півтора рубля на рік. Заплативши податок, велосипедисти отримували номер. «Безномерних» циклістів поліцейські штрафували, якщо, звичайно, могли наздогнати. Проте не платити податок і їздити без номерів, як і порушувати правила руху, вважалося, мабуть, особливим шиком.

Ми знайшли тільки один магазин в Єлисаветграді, який торгував велосипедами, а ще мандолінами, балалайками та грамофонами. У 1910 році в «Голосе Юга» було надруковане оголошення: «В новооткрытом магазине музыкальных инструментов и хозяйственных вещей А.И.Тригера, дом Кулаковского, рядом с Миценмахером, получен транспорт знаменитых велосипедов «Гумбер» и «Флит». Большой выбор граммофонов, гитар, балалаек, мандолин, скрипок, гармоней венских и хозяйсвенных вещей. На граммофоны и велосипеды допускается разсрочка».

 
Спорт і видовище
 
Зате велосипед можна було взяти напрокат. Єлисаветградський гімназист Михайло Мерчанський згадував: «В 1915 году папа купил мне велосипед в Елисаветграде фирмы Энфильд и К. До этого времени в 1913 и 1914 годах я научился кататься на велосипеде, который брал напрокат в частной ремонтной мастерской, учился кататься за городом на площади перед казенным садом».

У нашому місті було кілька циклодромів – спеціально обладнаних велотреків з дерев'яними трибунами навколо них. Перший з них відкрився у Ковалівському парку ще у 1897 році. Потім відкрився циклодром у Міському саду та на Макєєвському бульварі (на сучасній площі Богдана Хмельницького). Вхід на усі був платним, там можна було навчитися їздити на велосипеді чи отримати послуги з ремонту. Був у Єлисаветграді і спортивний гурток С.Н. Кринського, де можна було навчитися їздити на велосипеді, а також засвоїти модний вид спорту «скетинг-ринк» - катання на колісних ковзанах!

А ще циклодроми були величезними театрами. В середині XIX століття велосипеди були настільки мало розповсюджені і виглядали так незвично, що їзду на них включали у навіть у циркові програми. Та й через п'ятдесят років бажаючих подивитися на велосипедистів було чимало: на циклодромі Аксенфельда (на Макєєвському бульварі) регулярно проводилися велосипедні гонки. А на відкриття циклодрому у Міському саду запросили велосипедиста і мотоцикліста, майбутнього авіатора Сергія Уточкіна!

Наш земляк Дон Амінадо писав про нього: «Красотой наружности Уточкин не отличался. Курносый, рыжий, приземистый, весь в веснушках, глаза зелёные, но не злые. А улыбка, обнажавшая белые-белые зубы, и совсем очаровательная. По образованию был он неуч, по призванию спортсмен, по профессии велосипедный гонщик. С детских лет брал призы везде, где их выдавали. Призы, значки, медали, ленты, дипломы, аттестаты, что угодно. За спасение утопающих, за тушение пожаров, за игру в крикет, за верховую езду, за первую автомобильную гонку, но самое главное, за первое дело своей жизни — за велосипед. Уточкин ездил, лёжа на руле, стоя на седле, без ног, без рук, свернувшись в клубок, собравшись в комок, казалось управляя стальным конём своим одною магнетической силой своих зелёных глаз».

Справжньою подією в культурно-спортивному житті міста став і велопробіг Єлисаветград-Кременчук, організований єлисаветрадським товариством велосипедистів у квітні 1913 року. Уявіть собі масштаби: 300 км в обидві сторони! Здається, сучасні велосипедисти на такі відстані не замахуються. А тоді – звичайна справа. Спортсмени їхали на велосипедах навіть з Києва до Москви, демонструючи можливості нового виду транспорту і власну витривалість.
Переглядiв: 5880
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
Facebook Twitter Viber Skype