Нове життя після інтернату і вулиці: Як живуть мешканці соццентру матері і дитини сьогодні (ФОТО)

Нове життя після інтернату і вулиці:
Як живуть мешканці соццентру матері і дитини сьогодні

Вони не мали впевненості у майбутньому і підтримки від чоловіків чи батьків, зате мали нове життя під серцем. Як народити і виховати дитину, коли сама знаходишся на роздоріжжі?.. Протягом 5 років на допомогу таким жінкам приходить Кіровоградський обласний соціальний центр матері і дитини. Одночасно у ньому може перебувати десять жінок з дітьми. За час існування тут перебувало 85 жінок і 88 діток. З усіх жінок, які вийшли із соціального центру, близько 90% зберегли сім'ю.

Стати жінкою, матір'ю, господинею

Насправді соціальний центр - це не просто можливість мати дах над головою, це – шанс почати все з чистого аркуша. Для багатьох жінок заклад став справжньою домівкою. Умови тут наближені до домашніх. Кожна жінка має окрему вмебльовану кімнату, можливість користуватися білизною, рушниками, засобами гігієни, посудом, побутовими електроприладами та іншими побутовими зручностями. Проживання і харчування - безкоштовне.

«Соціальний центр матері та дитини – це заклад для тимчасового перебування жінок на 7-9 місяці вагітності та матерів з дітьми від народження до 18 місяців, які опинилися у складних життєвих обставинах, що перешкоджають виконання материнського обов'язку. Жінки у нас отримують безкоштовну психологічну, соціально-медичну, побутову допомогу. Ми, якщо необхідно, навчаємо їх веденню господарства, догляду за дитиною. Є можливість пройти медичне обстеження, а в разі потреби – лікування. Багато хто налагоджує стосунки з сімʼєю. У разі відсутності документів, ми допомагаємо їх відновити чи виготовити нові, оформляємо державну соціальну допомогу, на яку має право жінка та дитина, допомагаємо у пошуках житла»

Інна Жолобова

керівник закладу

Так, жінок навчають куховарити, доглядати за собою, шити, вишивати, плести з бісеру, вʼязати, дбати про своє майно і помешкання. Для цього організовують різні майстер-класи із приготування різноманітних страв, як от випікання великодніх пасок чи імбирного печива, приготування вітамінного смузі чи вегетаріанських голубців, інших корисних страв, надання першої медичної допомоги, догляду за волоссям, шкірою, обличчям. Останні - проводять Центр перукарів Кіровоградщини і Кіровоградський професійний ліцей сфери послуг.

«Багато жінок не вміють доглядати за собою, від того мають низьку самооцінку. Ми намагаємося їх навчити не лише бути гарними мамами і жінками, а й вірити у себе, свої сили», - додає Інна Жолобова.

Для жінок тут існують певні правила, режим дня, якого потрібно дотримуватися, передбачені заняття із психологом та педагогом, організовуються тренінги на просвітницькі теми.

«Нещодавно у нас пройшов тренінг про усвідомлене батьківство. Розмовляли з молодими мамами про сім'ю, дитину у сім'ї, роль батька у сім'ї. Більшість дітей не мають батька з різних причин… Більшість дівчат у нас не мали дитинства. У них були батьки, які зловживали алкоголем, не приділяли уваги своїм дітям, близько 50% дівчат виховувались та зростали в інтернатах, де, на жаль, не було ні любові, ні ласки. І коли тренер запропонувала згадати про своє дитинство, одна з дівчат почала плакати. Згадала, яке воно було сумне, що його практично не було… Також у день проведення тренінгу сталася приємна, неочікувана і дуже рідкісна новина. До однієї із жінок приїхав чоловік, який визнав своє батьківство щодо сина. Разом з мамою хлопчика вони звернулись до РАЦСу й змінили прізвище дитини на батькове. І того ж дня разом із малюком залишили наш центр і поїхали у нове помешкання», - розповідає Інна Жолобова.

Щоб вагітні та породіллі швидше долали депресію, у соццентрі хотіли запустити проект з пошиття іграшок своїми руками за методикою скрабукінг. Жінки мали б не просто навчатися, а й продавати потім свої вироби. Однак поки не знайшлося охочих підтримати цей проект. Іншу ініціативу - з гарденотерапії - у закладі почали втілювати з минулої весни. На подвір'ї центру висадили садочок зі смородини, аґрусу, йошти, барбарису. Жінки за ними доглядали, вирощували, а потім збирали і варили компоти для дітей, знаючи про цілющі властивості зібраних ягід, про що їм розповідали спеціалісти закладу.

Путівка у краще життя

У соціальному центрі також дбають, щоб далі жінці було куди повернутися. Вони допомагають з пошуком житла і на зібрану матеріальну допомогу жінка має змогу придбати невеличке помешкання у сільській місцевості.

«Проживаючи у закладі, дехто з жінок збирав кошти державної соціальної допомоги при народженні дитини на придбання власного житла. Ми намагалися допомогти, разом обирали місце, де б було зручніше, враховували побажання і, власне, суму, яку вдалося зібрати. Торік таких жінок було шість, у позаминулому - п'ять. Загалом за час існування закладу більше 20 жінок придбали своє житло. На вулицю жодна з них не пішла. Дехто відновив наявне житло, створивши у ньому умови для проживання з дитиною, дехто винаймає, дві жінки отримали будинки у безоплатне користування. Наш центр матері та дитини має волонтерів, які допомагають жінкам вмеблювати нові помешкання. Не маючи нічого, враз отримати меблі і речі, нехай і не нові, але охайні - це насправді велика підтримка. Далі жінка має навчитися бути самостійною, інтегруватись у соціум», - розповідає Жолобова.

Вийшовши із закладу, мати з дитиною переходять під соціальний супровід центрів служб для сім'ї, дітей та молоді. Тобто жінка не губиться в громаді, не залишається одна однісінька. Її підтримують, підказують куди звертатися, в які служби, розʼяснюють її права та обовʼязки. У разі потреби залучають громадські та державні організації для подальшого облаштування житла, придбання дров на зиму, влаштування дитини до дитячого садочка. Головне, щоб кожна з жінок в цей момент сама «включилася» і захотіла собі допомогти.

Попри те, що жінки після перебування у закладі повертаються у нове помешкання, до батьків, виходять заміж чи розпочинають самостійне життя з дитиною, вони завжди знаходять час, щоб зателефонувати у соціальний центр, в якому їм дали путівку у краще життя.

«Колишні мешканки закладу телефонують нам, діляться своїми маленькими перемогами у самостійному житті. Дехто створив сімʼю і вже має другу дитину, дехто влаштувався на роботу або дитину віддав в садочок. Жінки, які залишили наш заклад, періодично до нас приїздять. Ми проводимо зустрічі між ними та нинішніми мамами. Розповідаємо, що ось була подібна історія, була безвихідь, а на сьогоднішній день все добре. І ті мами, які опускали руки, розуміють, що все не так страшно, - каже керівник закладу. - Нещодавно у нас проживала 16-річна мама - сирота. 9-й клас закінчила, проживаючи у закладі. Їй потрібно було далі продовжувати навчання й здобувати професію. Вона була на роздоріжжі: як бути, як навчатися, не маючи житла, і при цьому не втратити дитину. Вона була не місцева. Але був він – той, хто не побоявся відповідальності, запропонував вийти заміж. Ми разом з районною службою у справах дітей та центром соціальних служб для сімʼї, дітей та молоді ініціювали звернення за безкоштовною юридичною допомогою до адвокатів, далі - до суду. В результаті дівчинці знизили шлюбний вік і ось у вересні вони розписалися».

Історія двох сестер

Взагалі кожна історія жінки із закладу неповторна. Наприклад, Наталки. Вона - вихованка інтернату. У центр матері і дитини дівчина потрапила на восьмому місяці вагітності. Вийшовши з інтернату, вступила в училище. Потім залишилася на вулиці, не мала роботи за фахом. Працювала різноробочою, продавала на базарі мандарини. Виживала, як могла. Зустріла чоловіка – завагітніла. Вони планували створити сім'ю, проте рограма забезпечення сиріт житлом не діє, а власного житла сімʼя не мала, тому Наталя потрапила у соціальний центр. Пробула півтора роки. Зібрала кошти, за які придбала будинок, меблі, зробила косметичний ремонт у будинку, зійшлася із цивільним чоловіком.

«Цього року вона мені телефонує і просить за свою сестру. З нею вона познайомилася випадково в одному із соціальних закладів нашого міста. Дівчата почали порівнювати прізвища, по-батькові, потім звернулися до адміністрації закладу і виявилося, що вони рідні сестри, які не знали про існування одна одної. Телефонує мені Наталка і каже: «Моя сестра вагітна. Живе в Одеській області, працює на полі сторожем, живе у сторожці. Вона скоро народить дитину. Але вже холодно… Я кажу, щоб до вас їхала: чи приймете? Тільки зателефонуйте їй, будь ласка… Вона мене не слухає, можливо, вас почує». Паралельно мені зателефонували з одного із районних центрів для сім'ї, дітей та молоді Одеської області. Сказали, що в них є жінка на пізньому терміні вагітності, зареєстрована у м. Кропивницький, просили прийняти до центру. У нас тоді місце вивільнилося, ми запевнили, що візьмемо її до себе.

Світлана сама до нас їхала з Одеси. Це був березень. Вона була уже на 8 місяці вагітності. Зараз вона у закладі проживає понад півроку. Її історія теж не проста. У нас вона вчилася багатьом речам, вчилася бути жінкою, господинею і матір'ю. Вона мені зізналася, що коли приїхала до нас, навіть не вміла готувати їсти. Дитинства у неї не було. Живих батьків немає, виховувалася і росла в інтернаті, має інвалідність. Свєта каже, що їй навіть ножик в руки не давали, боялися, що вона себе чи когось поранить. У закладі вона навчилася готувати різноманітні страви, у тому числі шарлотку, чим дуже пишається. Світлана охайна і хороша мама. Вона зараз дуже хоче знайти житло і жити там зі своєю дитинкою».

Інна Жолобова згадує, як два роки тому у центр привезли жінку, яка випадково приїхала з Дніпропетровської області. Вона навіть сама не може пояснити, як опинилася на Кіровоградщині. Вагітна жила на руїнах одного із заводів, а на вулиці уже були заморозки. Ходила попід будинками і просила їсти, допоки її не побачили добрі люди.

«Її направили у соціальні служби, далі - у лікарню. Там вона трохи прийшла до тями, потім її направили до нас. Ми дуже довго шукали, звідки вона, чи є у неї родичі. Щоб встановити родинні зв'язки, ми спілкувалися з колегами із Дніпропетровської області. Як виявилося, батьки у неї були живі, але, тим не менше, вона виховувалася в інтернаті. За період проживання у закладі, а це півтора роки, вона, як і раніше, не була потрібна своїм батькам, до неї ніхто не приїздив. Ми стали для неї родиною. Жінка назбирала коштів і придбала житло на межі Кіровоградської та Дніпропетровської областей, звідки сама родом. Волонтери допомогли з меблями, речами, постільною білизною для жінки та її дитини. У цьому будинку зараз вона проживає з дитиною і чоловіком. Проблем вистачає, але хто їх не має? Щоразу, як ми спілкуємося, Ірина хвалиться, що дитину влаштувала в дитячий садочок, вона ж із чоловіком господарює, закриває консервацію на зиму. Насправді для когось це може здатися мало, але для дівчини, яка вийшла зі стін інтернату – це велика перемога над собою».

Як потрапити у заклад

Обласний соціальний заклад знаходиться за адресою: селище Нове, вул. Металургів,2-а, тел.: (0522) 27-70-59. Заклад постійно заповнений на 100%, проте нещодавно у ньому вивільнилось декілька кімнат.

«Якщо вам або вашим знайомим вагітним жінкам на 7-9-му місяцях вагітності, молодим мамам з дітьми віком до півтора роки, необхідна допомога, звертайтеся, говорить Жолобова. - Для зарахування у заклад обовʼязково треба мати документи, що засвідчують особу (паспорт/свідоцтво про народження матері, свідоцтво про народження дитини (за наявності), ідентифікаційний код жінки (за наявності), довідки з лікувального закладу про стан здоров'я матері та дитини (для матері: флюорограма, довідка від дерматолога, обмінна картка для вагітної; для дитини: довідка від дільничного педіатра, карта імунізації, історія розвитку дитини). До закладу не приймаються особи у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, та особи, що мають інфекційні захворювання у стадії загострення».