: «Петраковські дні»: Рік після смерті автора бестселера про Єлисаветград (ФОТО) - Медіапортал DOZOR
×
 
 
АРТ
«Петраковські дні»: Рік після смерті автора бестселера про Єлисаветград
«Багато води утекло, вода втрачала свою колишню чистоту і прозорість, пішло в безповоротне минуле обличчя містечка з військовою виправкою, театральним флером і гімназичними кашкетами. Минали роки, місто міняло назви, зараз це Кіровоград. Інші гасла, інші пісні, інші кумири, тролейбус змінив трамвай, у всьому взяв гору червоний колір. (...) Але принада старого повітового містечка збереглася в старих листівках і фотографіях. Їх хочеться дивитися знову і знову, зрозуміти, де ж це було, що від того, що зобразив фотограф, збереглося, а що ні».
 
Гадаємо, для багатьох кіровоградців любов до рідного міста почалася саме з цих рядків – це початок книги Віктора Васильовича Петракова «Маленький Париж. Елисаветград в старой открытке». У 2004 році, коли вийшла ця книга, ми ходили з нею вулицями, слідуючи маршруту екскурсії Віктора Петракова, з захватом відкриваючи для себе місто, в якому жили так довго, не бачачи його.

Потім були інші книжки, красиві, цікаві. Проте «Маленький Париж» - це, здається, перше популярне краєзнавче видання. Книга про місто, яку давали почитати друзям, на яку збирали гроші (коштувала вона у 2004 році біля ста гривень). Московське видавництво, в якому тоді вийшов «Маленький Париж», і досі час від часу перевидає цю книгу на замовлення єлисаветградців - кіровоградців з усього світу (у нас її можна замовити через магазин видавництва «Імекс- ЛТД»), тиражі мізерні, тож і сьогодні книга не з дешевих… Ну а ідіома «Маленький Париж» у нашій свідомості вже навіки прив'язана до Єлисаветграда.
 
 
 
 
Віктор Васильович Петраков народився в Київській області, виріс на Донбасі, проте вступивши в 1965 році на факультет фізвиховання Кіровоградського педінституту, якось відразу зумів побачити в нашому місті те, чого вже не бачили навіть старожили, - його надзвичайну красу, його неймовірно цікаву історію.

Тут Віктор Васильович закінчив фізвосп, а потім і істфак, працював в обкомі комсомолу, одружився, народилися діти. В кінці сімдесятих молодого перспективного співробітника перевели до Москви – для підготовки Олімпіади-80. Попереду було цікаве насичене життя, блискуча кар'єра, різні міста та країни. Проте Віктор Петраков повертався сюди майже щороку – приїздив зазвичай у вересні, «на помідори».

Він по всьому світу збирав інформацію про наше місто і відкривав Єлисаветград-Кіровоград усьому світу. Він постійно писав про наше місто і наших земляків – статті в солідних зарубіжних та вітчизняних виданнях, окремі книжки. А потім усі зібрані документи і раритети привозив в Кіровоград і передавав нашим музеям, бібліотекам, обласному архіву. За останні двадцять років тільки Кіровоградському художньому музею Петраков передав більше 400 експонатів. Ще 116 предметів (картин, фотографій, документів) минулого місяця подарувала музею його вдова Ніна Миколаївна Петракова.

Така щедрість нечасто властива пристрасним колекціонерам, але Петраков не бачив у цьому ніякого протиріччя: «Я собі про всяк випадок все перезняв, а оригінали мають зберігатися в музеї».
 
 
17 грудня 2017 року Віктору Васильовичу виповнилося б сімдесят, 18 грудня – рік, як його немає на землі. У цей день в галереї Оссовського відкрилася невеличка виставка фотографій, присвячена Петракову. Проте, здається, виставка в даному випадку - тільки привід зібратися, згадати, поговорити. Адже на відкриття скромної експозиції прийшли тільки ті, хто добре знав і любив Петракова: директор Державного архіву області Олег Бабенко, колекціонери Юрій Тютюшкін та В'ячеслав Бєлов, художник-медальєр В'ячеслав Попов, директор видавництва «Імекс-ЛТД» Тамара Саміляк тощо.

Говорили про незакінчене… Віктор Петраков встиг зробити надзвичайно багато, проте збирався зробити ще більше. Він готував видання про Єлисаветградське кавалерійське училище, про кіровоградських колекціонерів, незадовго до смерті зустрічався з потомками повітового предводителя дворянства Якова Ерделі. Дуже хочеться, щоб усі ці напрацювання колись побачили світ. На зустрічі, до речі, домовилися, що одна з ідей – виставка єлисаветградських печаток і штампів різних років – скоро буде реалізована. Медальний кабінет у художньому музеї – ще одна ідея Віктора Петракова, яка має шанс на реалізацію у найближчій час.

До речі, в Москві у цей самий день презентували останню книгу Віктора Васильовича - «Ротмистр Подушкин и его открытки». Закінчити її Петраков не встиг, це зробили його однодумці. Дуже символічно, що ця книга теж про наше місто і про ще одного нашого земляка – білого офіцера Костянтина Подушкіна, який через півстоліття у Нью-Йорку малював ностальгічні листівки із зображенням Єлисаветграда й єлисаветградських кавалеристів. Костянтин Подушкін, який після закінчення прискореного курсу кавалерійського училища у 1916 році пішов звідси на фронт, більше у Єлисаветград не повернувся. Але став одним із засновників «єлисаветградського земляцтва» у Нью-Йорку в 60-ті роки минулого століття. Готуючи цю книгу, Петраков їздив у Нью-Йорк, зустрічався з нащадками білих емігрантів, в тому числі і єлисаветградців, і навіть звідти привіз якісь єлисаветградські документи!
 
 
Хоча взагалі-то більшість експонатів Петраков збирав у самому Кіровограді. У нього була дивовижна властивість бачити справжню цінність речей. У тій самій книзі «Маленький Париж» описаний будинок Рибальченка на Кримській вулиці. Кілька поколінь родини Рибальченко просто складали на горищі газети, фотографії, власні документи і т.п. Після того, як у будинку сталася пожежа, весь цей «нікому не потрібний хлам» валявся прямо на вулицях у калюжах брудної води. Але знайшлися люди, які збирали, сушили, рятували від загибелі клаптики паперу… В колекції Петракова було чимало документів з будинку Рибальченка. Колись він розповідав нам, що в Москві у нього є помічники, які щотижня їздять на блошині ринки і скуповують там геть усі документи і фотографії, які стосуються Єлисаветграда та Кіровограда. Самі по собі такі речі – просто мотлох і коштують копійки, а от потрапивши до людини, яка добре знає історію міста, набувають сенсу…

Дуже хочеться, щоб дні 17-18 грудня стали у нашому місті «Петраковськими», щоб кожного року у ці дні ми збиралися, згадували і презентували щось нове, зроблене або просто задумане Віктором Васильовичем. Гадаємо, якщо навіть просто закінчити все, що він не встиг, нам вистачить ще на багато років… І ще хочеться вчитися у нього любові до цього міста, тієї любові, яка дозволяє побачити красу у звичайному і показати її іншим.
Переглядiв: 1489
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО