Єлисаветградський трамвай не був першим у Російській імперії, і навіть першим на території України не був – це міф. Насправді, у 1897 році вже були трамваї у Києві та Львові. Майже одночасно з Єлисаветградом електричні трамваї з'явилися у Чернівцях та Катеринославі.

Нагадаємо, у 1897 році в місті було урочисто відкрито лінію електричного трамваю, що належав Єлисаветградському електричному товариству, яке очолював Лев Ізраїлевич Бродський. Перший маршрут «Вокзал – Пивоварний завод Зельцера» було прокладено менш ніж за півроку! Для цього міська дума виділила землю задля зведення трамвайного депо на Великій Пермській (зараз на цьому місті факультет фізвиховання КДПУ) та окремої електростанції в районі Озерної Балки.

Проте розмови про необхідність громадського транспорту велися в місті не один рік. Ще у 1889 році дворянин Романович, який побудував трамвайні лінії у Кишиніві, подав до міської управи пропозицію щодо влаштування у Єлисаветграді кінного трамваю. Майже одночасно з ним з такою ж пропозицією до управи звернулися інженери Палей та Пастернак та представник товариства «Олексієв і К°» Пельтинович. Усе це докладно описав тодішній міський голова Олександр Пашутін в «Історичному нарисі». Міська дума, розглянувши пропозиції, влаштувала конкурс. Виграв Пельтинович, з ним і заключили контракт. Проте Пельтинович у зазначений термін не подав до міської управи технічний план. І у 1892 році міська дума розігравала з ним договір. Порівняйте з сучасною ситуацією, коли усі перевізники у 2012 році взяли на себе зобов'язання обладнати кожну маршрутку GPRS, але до сьогодні так ніхто і не зібрався…

Тоді непунктуальність «Олексієва і К°» зіграла на користь місту. Адже Пельтинович збирався будувати кінний трамвай. А вже у 1894 році до міської думи надійшла пропозиція інженера Лихачова, який обіцяв побудувати електричний трамвай. У серпні 1895 року контракт з Лихачовим був підписаний. А вже Лихачов передав контракт міліонеру Левку Бродському, який відразу вніс у міську казну заставу – 8 тисяч рублів.

Безпосередньо до будівництва Бродський приступив у вересні 1896-го. Закладка машинного приміщення та урочистий обід з цього приводу відбулися у Єлисаветграді 10 листопада. Пашутін описує цей обід дуже докладно: страви, тости, які промовлялися, і т.ін. Судячи з кількості тостів, відсвяткували добре.

Наступний обід з такою самою кількістю тостів відбувся в червні 1897-го, коли запустили перший трамвай по лінії «Вокзал-Пивзавод». Для початку Бродський придбав п'ять закритих та три відкритих вагони. Вже за два роки з'явилася друга лінія – Безпопівська (Гоголя) – Кримська, яка зв'язала робітничій «спальний район» Кущівка з заводами Шкловського та Ельворті. Лінії перетиналися, і з однієї можна було пересісти на іншу, як у метро, - за єдиним квитком. Першу ж лінію продовжили до міського саду. У 1990 році щоденно на лінію виходили вже тринадцять вагонів.

Безумовно, Бродський вкладав в утримання трамвайних ліній, депо та електростанції колосальні кошти. Проте і отримував чимало. Про прибутки Єлисаветградського електричного товариства щорічно сповіщала газета «Голос Юга». Так, наприклад, дохід товариства за 1907 рік склав 141 тисячу рублів, розхід на утримання – 133 тисячі. Тож чистий прибуток склав близько восьми тисяч. Відповідно до договору, перші десять років існування трамваю у Єлисаветграді, товариство сплачувало у міську казну 1% від прибутку, у наступні роки – 2%.

По першій ліній трамвай ходив з 7.00 до 23.00 влітку і з 7.00 до 22.00 взимку. По другій, Кущівській, з 7.00 до 22.00 влітку і до 21.00 взимку. Заздрите єлисаветградцям? О 22.00 доїхати з Міськсаду на Кущівку!

Квиток на проїзд коштував 5 копійок, з пересадкою з лінії на лінію – 8 копійок. Для порівняння: середня зарплата робітника на заводі складала 13,8 рублів, тож проїзд коштував десь вдвічі дорожче, ніж сьогодні.

Але при цьому існувала розвинена система пільг. Діти до п'яти років, як і сьогодні, їздили безкоштовно. Право на безкоштовний проїзд у службових справах мали також поліцейські та чиновники, проте вони не заходили в вагон, а мали стояти на передній площадці. Гімназисти та учні училищ платили за проїзд три копійки. Крім того, на Кущівській лінії в базарні часи проїзд в обидва боки коштував 6 копійок. Також існували пільги для робітників на проїзд з дому на роботу та назад. Спеціальне зауваження для кіровоградських перевізників: місто за це Бродському компенсацій не платило. Він просто сам розумів: за п'ять копійок робітники підуть пішки, а за дві – скористаються трамваєм.

Проте людський фактор був і тоді. Наприклад, у травні 1908 року газета «Голос Юга» повідомляла: «Нас просят сообщить, что вчера гулявшие по Дворцовой улице были возмущены поступком одного из кондукторов трамвая. Какая-то больная ногами женшина, не имевшая физической возможности поехать на дрожках, пожелала сесть в вагон трамвая, но кондуктор не желал ее пустить, мотивируя тем, что она больна. Несчастная простояла среди Дворцовой улицы 15 минут и лишь благодаря настойчивости прохожих ей удалось поехать в следующем вагоне».

У 1907 році місцевий підприємець звернувся до міської управи з пропозицією обладнати зупинки трамвая. «Концессия сдана на 5 лет, - повідомляла газета. - Все на заграничный манер: электрическое освещение, широкая уличная реклама. Чем не Европа?». А чим вам не сучасна пропозиція Артема Стрижакова щодо зупинок з електронними табло і Wi-Fi? Хоча ні… Через півроку після того, як підприємець звернувся до міської управи, по сьому Єлисавету вже були встановлені зупинки з електричним освітленням та рекламними щитами. Як вам, мешканці Кущівки та району Міського саду? 110 років тому і на ваших вулицях було електричне освітлення…

Єлисаветградський трамвай припинив своє існування у 1918 році, під час громадянської війни. Кажуть, не останню роль у цьому зіграла Марусі Нікіфорова, яка, приїжджаючи у місто, наказувала переставляти свій бронепоїзд на трамвайні колії, чим не тільки руйнувала рельси, а й дуже лякала городян. У 1922-му трамвайне сполучення було відновлене, побудували навіть ще одну лінію – до Новомиколаївки. Під час другої світової війни колії руйнували двічі. Спочатку радянські війська, коли відступали. Німці їх частково відновили, але у 1944-му, коли відступали вже вони, знову зруйнували. Проте це вже зовсім інша історія…