×





Психолог Вікторія Федоренко:

Аутизм, виявлений у ранньому віці, не так важко «перемкнути»
Більшість з нас не читає статей про аутизм, вважаючи, що нас ця тема не стосується. Проте практичний психолог Вікторія Федоренко відразу привернула нашу увагу жахливою, приголомшливою статистикою ВООЗ: якщо у 1995 році аутистичні розлади мала одна дитина з 5 тисяч, то сьогодні – кожен 50 малюк! Чесно кажучи, в цю статистику навіть не дуже віриться…
Довідка DOZOR: Аутизм - це психічний розлад, що характеризується порушенням соціальної взаємодії і повторюваною поведінкою.
- А я вірю, - каже Вікторія Федоренко. – Я бачу дітей. І бачу, що ця статистика близька до реальності. Принаймні набагато ближча, ніж наша, місцева. За офіційними даними, у нас в місті 52 дитини з аутизмом, та навіть до мене на консультації приходять набагато більше! Мова ж йде не тільки про важкі форми, але й про ті розлади, при яких дитина може вчитися, але не може розкрити свої здібності. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров'я, кількість аутистів і надалі буде тільки зростати. Тож нам усім треба думати про те, як соціалізувати цих дітей, як їх навчати. Бо інакше ми змушені будемо їх утримувати. А насправді чистий аутизм, виявлений у ранньому віці, не так важко «перемкнути».

Вікторія Федоренко
психолог
Хто такі аутята?
Проте виявити аутизм у ранньому віці непросто. Вікторія каже, що в дитячій поліклініці немає власного психіатра, там приймає лікар з обласної психіатричної лікарні. І в нього дуже велике навантаження. Адже до психіатра направляють усіх малюків з невротичними, логопедичними розладами, для того щоб виключити психопатології. А батьки дітей, які дійсно мають такі патології, до лікаря можуть і не поспішати.
- Якщо у вашої дитини не буде рости волосся (хоч це, здавалася б, не така вже й біда), ви оббігаєте всіх лікарів у місті. А якщо дитина у два роки мамі в очі не дивиться, то мама каже: «Це в нього такий характер» і нікуди не звертається. Бо це важко прийняти. Часто до мене приходять батьки, щоб почути, що діагноз помилковий, кажуть: «Ну він же розмовляє з вами, аутисти ж не такі?» А вони усі дуже різні. Це міф, що аутята не йдуть на контакт з мамою, є такі, що від мами взагалі не відходять.
- На що ж батькам треба звернути увагу?
- Аутята часто вибирають собі дивні іграшки. Або дивно граються звичайними іграшками. Нейротипічний півторарічний малюк візьме в руки машинку, почне її катати і казати «б-р-р». Дитина з аутизмом буде гратися цією ж машинкою зовсім по-іншому. Одні й ті самі повторювані непродуктивні дії: дитина може постійно крутити якийсь предмет, перебирати в руках мотузку тощо. Часто аутята бояться однолітків, а з дорослими чи зі старшими дітьми можуть відчувати себе комфортно. У ранньому віці часто немає дитячого лепету. Але це все індивідуально і діагноз може поставити тільки лікар.
Підготувати світ
- Якщо звичайну дитину ми готуємо до життя у світі, то якщо мова йде про аутят, нам треба і світ підготувати для них, - каже Вікторія Федоренко. - Батьки таких діток найбільше страждають від порад та допомоги оточуючих. Коли у дитини починається істерика в громадському транспорті, і люди навколо починають говорити: «Ай-я-яй, такий дорослий, а поводитися не вміє», «Зараз міліцію покличемо». Вони хочуть допомогти, але тільки шкодять… Таких діток часто не беруть в садок. Хоча насправді мають брати. А іноді беруть, а через тиждень просять забрати, бо дитина дуже активна і вихователь не може її контролювати…
- Але ж вихователь може боятися за цю дитину.
- Так. З ними може бути важко. У мене тут буває три дитини, я і два помічника - і нам важко. В ідеалі біля кожної такої дитини у садку чи у школі має бути тьютер – окремий педагог. У нас це неможливо. Але чому не дозволити мамі побути тьютером – ходити разом з дитиною в садочок, у школу? Такі мами не заважатимуть вчителю, навпаки. Я завжди намагаюсь працювати з батьками, я можу багато від них навчитися. До того ж вихователь чи вчитель без спеціальної підготовки дійсно не знає, що робити. Якщо дитина, наприклад, бігає по колу, не зупиняється, не чує мене, то я маю встати і бігати разом з нею, – тільки так вона зможе мене помітити.
Вікторія Федоренко взагалі вважає, що люди, які «працюють в системі» (чи то педагогічній, чи то медичній), на жаль, не мають змоги допомогти аутятам. У них просто нема на це часу. У поліклініці один психіатр на десять тисяч дітей, у школі один психолог на тисячу, звичайно, приділяти час одній конкретній дитині вони не можуть.
Відсталі генії?
Вікторія Федоренко працює з такими дітками недавно (хоча насправді зацікавилася темою багато років тому, коли вчилася в університеті), тож найбільше досягнення її вихованців – те, що вони пішли у садок, у звичайну школу. Проте вона впевнена, що значна частина аутят мають величезний потенціал, просто ми не можемо до них пробитися.
- Знайдіть в інтернеті вірші Соні Шаталової. Це дівчина, яка ніколи не розмовляла, а раптом почала писати чудові вірші!
- Про такі випадки завжди згадують, коли мова йде про аутизм. Соня Шаталова, англійський художник Стівен Уілтшер, математик Деніел Таммет. Але ж це, скоріше, винятки?
- Серед них багато талановитих дітей. У нас є хлопчик, який дуже гарно малює, до найменших деталей. Є хлопчик, який сам навчився писати. Його ніхто ще не вчив (у нас вони всі дошкільнята), а він сів за комп'ютер і почав писати – і грамотно! У більшості з них фотографічна пам'ять. Покажеш дитині на секунду пірамідку, ховаєш за спину, питаєш: скільки кілець? І вона рахує!

Але справа, звичайно, не у пошуках геніїв. З огляду на статистику ВООЗ, нам усім сьогодні треба вчитися приймати цих дітей, налагоджувати з ними контакти. Бо насправді відсутність контакту зі світом – не їхня проблема. Їм може бути добре і у власному світі. Це для нас краще, щоб вони вчилися, працювали, інтегрувалися у суспільство. І тому вже сьогодні нам треба змінити своє ставлення.
- Не просіть маму прибрати з майданчику «дивну дитину», - каже Вікторія. - Не вимагайте, щоб у вашій групі в садочку не було таких діток. Спробуйте подивитися на це, як на можливість навчити свою дитину, що такі дітки теж є, що з ними теж можна гратися… Чому нам важко повірити у статистику Всесвітньої організації охорони здоров'я? Та просто тому, що ми не бачимо цих дітей! Дітей з важкими розладами не беруть у садочки, їх нечасто побачиш у парку чи на дитячому майданчику. Якщо ж проблеми не такі суттєві, то мами зазвичай не обговорюють це питання навіть з медиками і педагогами, пояснюючи, що це «характер такий». Вони просто бояться за своїх дітей. Адже ми і досі сприймаємо психічні розлади як якісь «соромітні» хвороби…
Переглядiв: 3140
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА