В «Історичному нарисі м. Єлисаветграда», який було видано у 1897 році, читаємо: «Кам'яний двоповерховий будинок, в якому міститься головна синагога, знаходиться у 1-й частині, на розі Невської і Московської вулиць. Будівництво розпочали у 1850 і закінчили у 1853 році на місці, яке належить громаді, капітально перебудована у 1895 і 1896 роках. На перебудову, за затвердженим міністерством технічним кошторисом, асигновано 24 551 руб., з яких 10 831 руб. з коробкових сум і 13 620 руб. з добровільних пожертвувань».

Отож, будували Велику синагогу у 1850-1853 роках. На той час міським архітектором в Єлисаветграді працював Андрій Достоєвський, брат письменника Федора Достоєвського. Та чи був він причетний до будівництва, Андрій Михайлович не пише у своїх спогадах. Поки що не знайдені і документи, які б це підтверджували. Та оскільки в обов'язки головного архітектора міста входив нагляд за будівництвом нових об'єктів та реконструкцією уже існуючих будівель, то, не виключено, що Андрій Достоєвський відвідував будівельний майданчик синагоги.

У 1895-1897 роках Велику синагогу «капітально перебудували». Як відомо, Олександр Лишневський займав посаду головного архітектора міста Єлисаветграда у 1895-1901 роках. Тож він був причетний до цієї перебудови. А от що їй передувало, і як вона проходила, дізнаємося з архівної справи «Матеріали про будівництво головної синагоги: контракти, кошториси, акти технічного огляду та ін. 1895-1897 рр.», що зберігається у Державному архіві Кіровоградської області (Фонд 78, Опис 4, Справа 409). У цій справі близько сотні сторінок.

Кошторис на будівництво синагоги на суму 24 680 рублів 43 копійки затвердило Херсонське губернське правління ще 18 березня 1889 року. Щоправда, за проектом якого архітектора був складений цей кошторис – поки що не встановлено. А сам проект будівництва синагоги затвердив Техніко-Будівельний комітет Міністерства внутрішніх справ дещо пізніше - 22 серпня 1889 року. Згідно кошторису, стіни синагоги потрібно було розібрати аж до фундаменту і звести заново.

Та до цього питання повернулися лише через п'ять років. 4 березня 1894 року, після огляду технічного стану синагоги чинами поліції був складений відповідний акт. Оскільки стіни перебували в аварійному стані, і от-от мали упасти та когось травмувати, поліція звернулася до Духовного правління синагоги з вимогою розібрати їх і капітально перебудувати споруду.

12 червня 1895 року будівлю синагоги оглянули в. о. поліцмейстера Тобілевич, член міської управи Дунін-Жуховський та міський архітектор Лишневський, які дійшли попереднього висновку, що стіни синагоги треба демонтувати до фундаменту.

Через три тижні, 2 липня, був складений «духовный приговор», який підписало більше сотні прихожан синагоги та завізував міський рабин В. Тьомкін. У цьому документі зазначено, що прихожани погоджуються з висновком комісійного огляду, який провели представники міської влади, що необхідно демонтувати стіни синагоги до фундаменту, і спорудити нову будівлю. Також вирішили збирати спеціальні пожертвування на це будівництво.

Синагогу будували три підрядники – Ісаак Лазарєвич Константиновський, Цаль Гершович Камінський та Берко Хаїмович Тартаковський. Вони уклали контракт на капітальну перебудову з міською управою 25 липня 1985 року.

У матеріалах справи зберігається більше 50 актів огляду та висновку щодо якості будівельних матеріалів, які доставлялися на будівельний майданчик синагоги. Ці акти підписували хтось з членів міської управи та міський архітектор О. Лишневський. Цікавим є те, що Олександр Львович у цих актах підписувався як «виконавець робіт».

Будівництво тривало два роки. 20 липня 1897 року, за дорученням міської управи, новобудову оглянули члени комісії - члени управи інженер-технолог М.В.Корецький та М.С. Макаров, міський архітектор О.Л. Лишневський та інженер-технолог С.І.Несцюшко-Буйницький. Комісія дійшла висновку, що усі роботи, які були затверджені Технічно-Будівельним комітетом Міністерства внутрішніх справ, виконані підрядниками якісно і з хороших матеріалів. Комісія вважала, що можна приймати новобудову.

Отже, виконробом на будівництві Великої синагоги в Єлисаветграді був міський архітектор Олександр Лишневський. Та кому належав проект цієї перебудови – поки що не встановлено.

Двоповерхова будівля синагоги з підвалом та аттиковим поверхом з головного фасаду має «утоплений» центральний вхід з двома боковими ризалітами, які завершуються ребристими куполами на торомпах. Фундамент та цоколь - стрічкові бутові, цоколь облицьований гранітними блоками. Цегляні стіни, дощата на лагах підлога, дах чотирискатний. Цегляне мурування першого та другого поверхів виконане широким рустом двох кольорів. Вікна першого поверху прямокутні, другого поверху – циркульні, обрамлені цегляною лиштвою. Завершується будівля невеликим карнизом невизначеного малюнка. Несучі стіні - зовнішні і одна внутрішня поперечна. Внутрішня планувальна структура організована двосвітлим залом з колонними галереями по периметру (окрім східної стіни, де був Ковчег заповіту). У 1960-ті роки з південно-західного фасаду була виконана одноповерхова прибудова.

Самуїл Вайсенберг народився в Єлизаветграді 4 грудня 1867 року у сім'ї купця. У 1890 році отримав диплом лікаря, а потім ступінь доктора медицини університету у німецькому Гейдельберзі, і повернувся до рідного міста, де лікував єлисаветградців усе своє життя.

Під час епідемії холери з жовтня 1892 по листопад 1893 року лікар надавав безкоштовну медичну допомогу. У власній лікарні на розі вулиць Іванівської (Чорновола) та Московської (Чміленка) займався лікарською практикою Разом з дружиною Доротеєю і невеликим штатом медичних сестер проводив прийом хворих і стаціонарне лікування різних захворювань, зокрема «з внутрішніх жіночих хвороб». Він був досить дорогим лікарем-акушером, але дружин робітників і небагатих мешканців міста лікував безкоштовно. Віддячуючи лікарю за добре відношення, єлисаветградські пожежники у дні петлюрівських та григор'євських погромів виставляли охорону для захисту будинку Вайсенберга.

Захопившись антропологічними дослідженнями, лікар присвятив їх переважно євреям України. За ці роботи був удостоєний золотої медалі Московського науково-природничого товариства. Опублікував також ряд робіт з фольклору та етнографії євреїв.

У 1901 році за проектом архітектора Якова Паученка почалося спорудження будинку на розі вулиць Іванівської та Московської. Згодом власник відкрив тут лікарню.

У грудні 1920 року будинок націоналізували. Лікарня була «оглянута і взята у відання Повітздороввідділу, …. розпланована і перетворена у центральний пологовий будинок ім. тов. Рози Люксембург». Було розроблено і затверджено штат службовців пологового будинку, а головним лікарем призначено С. Вайсенберга. Для проживання йому виділили одну кімнату. Та через місяць поставили ультиматум виселитися протягом тижня. Невідомо, де прожив останні роки свого життя Самуїл Абрамович, проте до самої смерті він продовжував трудитися лікарем. Помер С. Вайсенберг у Єлисаветграді у 1928 році.

Будинок лікаря Вайсенберга - двоповерхова цегляна споруда, під невеликою частиною якої з лівого крила підвали. У плані складної форми, подібна до літери «Г», з габаритними розмірами 27,78 Х 23,47 м. За архітектурним рішенням виконана у стилі еклектики з багатим декором необароко та готики.

Первісна будівля у плані також мала конфігурацію, схожу до літери «Г» з невеличкою прибудовою, де влаштовані були чорні сходи на другий поверх та сполучення між першим та другим поверхом. Внутрішнє планування першого поверху – за коридорною системою, а другого поверху – анфіладного типу. Габаритні розміри старовинного об'єму будівлі у плані 15,98 Х 23,47 м з крилом, що спрямоване уздовж вулиці Чорновола, та прибудова у глибині двору 4,54 Х 3,0 м, де нині влаштований додатковий сходовий майданчик.

Спочатку у будівлі існувало щонайменше чотири автентичних входів-виходів, які мали своє цільове обґрунтоване призначення. Перший - головний парадний вхід з головного фасаду від вулиці Чорновола, який слугував для обслуговування лікувального закладу, що розміщувався у приміщеннях першого поверху (на даний час дверний отвір входу частково замурований і у ньому вставлене вікно). Другий парадний вхід у кутовій частині фасаду з вулиці Чміленка. Та оскільки у 1961 році було зроблено добудову по червоній лінії цієї вулиці, парадний вхід, він же головний на даний час, став знаходитися по центру головного фасаду. Цей вхід первісно призначався для входу у житлові приміщення будівлі на другому поверсі через сходовий майданчик. Третій та четвертий входи були додатковими і мали функцію виходу на подвір'я з приміщень першого та другого поверхів.

Первісний об'єм фіксував кут перехрестя вулиць Московської та Іванівської, і був розташований на червоних лініях цих вулиць, мав два головних фасади. Вирішення головних фасадів по композиції між собою асиметричне, що зумовлено їх різною довжиною та розташуванням на розі вулиць. За оздобленням та насиченням декором фасади рівноцінні, пластично поєднані між собою у кутовій частині, мали ідентичне оздоблення порталів парадних входів.

Головні фасади будівлі прикрашені балконом у кутовій частині будівлі, який слугує архітектурним елементом, що пом'якшує кут будівлі і надає пластичності у переході від одного фасаду до іншого. Балконна плита криволінійної конфігурації у плані. Балкон був оздоблений фігурними цегляними стовпцями, між якими було огородження з балясин.

Головні фасади оформлені фігурною цегляною кладкою та тесаною цеглою, а також елементами ліпного декору. Архітектурна пластика цегляної кладки доповнюється об'ємно-скульптурною - елементами ліпного декору, горельєфом з глибокою світлотінню, маскаронами. Перев'язка цегляної кладки – англійська.

Площина фасаду на рівні першого поверху має суцільне рустування. Під вікнами ніші, над вікнами незначна кількість елементів ліпного декору (маскарони з головою діда, кронштейни, меандр).

Площина стін другого поверху насичена декоративними елементами, які виконані з тесаної профільованої цегли, та різноманітними елементами ліпного декору: кронштейни, модульони, балюстрада, химери, акант, мушлі і т.п. Перемички над віконними та дверними отворами у вигляді півциркульних арок та рядові цегляні. Стрункості будівлі надають: портали з чисельними виступами, пілястри між вікнами, масивні аттики над парадними входами та шатровий купол на перетині двох головних фасадів. Гармонійне чергування елементів декору, міжповерховий та вінцевий карнизи поєднують в єдине ціле оздоблення поверхових площин фасадів.

Головні фасади мають поділ у горизонтальних лініях смугами: цоколю, міжповерховим карнизом, вінцевим карнизом. Двоярусна площина фасаду ритмічно прорізана віконними отворами різного абрису. Віконні отвори першого поверху прямокутні, підкреслені широкими лиштвами та замковим каменем, виконані з тесаної профільованої цегли. Віконні отвори другого поверху: у кутовій частині фасадів та над парадними входами - з півциркульним завершенням; всі інші - прямокутні.

Головний фасад з вулиці Чміленка умовно можна поділити на три частини, фланкуючі частини дещо виступають порталами з основної площини фасаду. Портал головного входу по лінії міжповерхового карнизу оздоблений масивними кронштейнами з завершенням на зразок півкруглих сандриків, у площині яких влаштовані маскарони з жіночими голівками, підкреслює кронштейн, візерунчатий акант з рослинним орнаментом та мушлею, який розміщується під кронштейном, надає завершеної композиції даному архітектурному вузлу.

Акцентом другого ярусу порталу є виконана у цегляній кладці арочного типу ніша, яка підтримується цегляними стовпами із стилізованими капітелями з цегли. Подібна колона розміщується і по центру між двох вікон з півциркульним завершенням. Арка окреслює площину другого поверху, обрамлює віконні отвори. Площина ніші над вікнами вдало заповнена маскароном круглого абрису з головою лева, підвіконні ніші заповнені ліпними фільонками з рослинним малюнком та мушлею. Портал на другому ярусі обрамлений пілястрами, які прикрашені капітелями іонічного ордера (такі капітелі прикрашають усі пілястри другого поверху). Площина над арочною нішею акцентована стилізованим замковим каменем та прикрашена ліпним декором у вигляді акантів з малюнком рослинного характеру.

Масивний вінцевий карниз з виносними поличками-обломами, декорований кронштейнами, в порталах кронштейни відносно інших більші за розміром та прикрашені важками і віночками. Коронує композицію порталу масивний аттик, виконаний у цегляній кладці з багатьма уступами. По центру - кругле світлове вікно, яке обрамлене у вигляді порталу.

Візуально головний фасад з вулиці Чорновола можна поділити на п'ять частин, з яких центральний та бокові дещо виступають, утворюючи портали. Композиція фасаду компонується за допомогою серії прямокутних віконних отворів, центральна вісь акцентована порталом парадного входу та вікнами з півциркульним завершенням. Побудова фасаду відносно центральної осі асиметрична. По центру портал з колишнім парадним входом до приміщення лікарні. Оздоблений портал ідентично за всіма параметрами парадному входу з вулиці Чміленка, через який власник будівлі та його родина сходами підіймалися в житлові кімнати на другому поверсі.

Архітектурне рішення фасаду близьке до симетричного, площина фланкується двома виступаючими об'ємами порталів. Також, для надання симетрії, портал з лівої сторони має кілька елементів декору, які використані у частині порталу з правої сторони фасаду: півкруглий сандрик з маскароном у вигляді жіночої голови, у підвіконній ніші – балюстрада, виконані з цегли круглі півколонки з капітелями іонічного ордеру, замковий камінь над вікном першого поверху прикрашений картушем з маскароном у вигляді голови діда.

Балконну плиту підтримує оригінальний кронштейн у вигляді круглої колонки з капітеллю по типу пелюстків; віконні отвори (первісно балконні двері) з півциркульним завершенням обрамлені широкою лиштвою, поверх яких обличчями спрямовані врізнобіч чудернацькі химери. Вони ніби атланти підтримують вінцевий карниз. Базами химер є виконані у цегляній кладці пілястри з двох сторін цегляної лиштви вікон. Оздоблення віконного отвору досить насичене - по центру між химерами ліпний декор у вигляді лаврових гілочок, вазочки та мушлі.

Головним акцентом архітектурної задумки є аттик у кутовій частині, який покритий високим куполом, що виблискує покриттям з «лусочок» та завершується шпилем. Для підтримки цілісності композиції аттик має круглі віконні отвори, оздоблені декором у вигляді мушлі. Трикутний фронтон аттика спирається на цегляні колонки, а його площина декорована акантом.

Первісно покрівля даху була огороджена по периметру. У кутовій частині даху між парапетними стовпцями та аттиком була огорожа у вигляді балюстради. Огорожа даху з бокових крил була виконана між парапетними стовпцями та аттиками за допомогою металевої кованої решітки з ажурним візерунком.

Композиція дворових фасадів асиметрична. Вони стримані в оздобленні, цегляні паски карнизів надають пластику архітектурному рішенню. Індивідуальності будівлі з двору надає закруглений кут крила будівлі. Віконні та дверні отвори прямокутні, оздоблені сандриками та нішками. Вінцевий та міжповерховий карнизи прикрашені поличками та кронштейнами. Якщо з головних фасадів кронштейни виконані з ліпних елементів, то з дворових – в цегляній кладці. Первісно над виходом у внутрішній дворик був масивний балкон, який до наших днів не зберігся.

Як повідомляла газета «Соціялістичний наступ» за 3 червня 1931 року, «платна поліклініка УЧХ (вул. Луначарського № 19, колишній будинок лікаря Вайсенберга) відпускає всім і у будь-який час для лікарських потреб лід по 1 карбованцю за відро».

У 1961 році праворуч від первісного об'єму по вулиці Чміленка виконана двоповерхова мурована з цегли добудова, у плані близька до прямокутної форми, головний фасад якої чітко витриманий за стилем та оформленням старовинній будівлі.

Габаритні розміри добудови у плані 11,80 Х 18,70 м, а вбудованої на два поверхи веранди 6,65 Х 4,54 м та балкону 1,0 Х 6,80 м.

Добудова повністю витримана в архітектурному стилі старовинної будівлі. В уступі дворових фасадів веранда на два поверхи та балкон.

12 травня 1907 року Максим Соловйов просив міську управу продати йому ділянку землі шириною 1 аршин 10 вершків (це приблизно 125 сантиметрів) між його будинком та будинком колишньої жіночої гімназії по вулиці Великій Перспективній. Він збирався збудувати глуху стіну між будинками висотою у два поверхи. На цьому проханні є дві резолюції – члена міської управи П. І. Кесслера та міського техніка К. Е. Шостовського. Вони оглядали місце, яке збирався забудовувати М. Т. Соловйов. «Оглянувши смугу міської землі між будинком Соловйова, який будується, і будівлею колишньої жіночої гімназії…» - так починалася резолюція П. І. Кесслера.

Отож, можна зробити припущення, що у 1907 році будинок на розі вулиць Великої Перспективної та Московської ще будувався.

Дехто вважає будинок творінням Якова Паученка, оскільки є дані, що Яків Васильович будував для купця Соловйова. Єлисаветградська газета «Голос Юга» у номері за 14 квітня 1914 року повідомляла про новобудови того року, і зокрема зазначала, що «з приватних будівель досить великими обіцяють бути будинок Харлаба на Двірцевій вулиці, ріг Інгульської, будинок Державця на Іванівській, ріг Гоголівської, і деякі інші. Будинок Харлаба будується за проектом архітектора Паученка, який споруджував будинки пана Соловйова». Але які саме, адже у Максима Терентійовича було багато нерухомості у місті? Окрім вищезгаданого будинку, йому належали ще як мінімум два будинки по вулиці Дворцовій. Один відомий як театр "Ілюзія". Як писала газета «Голос Юга», відкрився театр у будинку Соловйова 11 квітня 1911 року. Нині у цьому будинку школа мистецтв по вулиці Дворцовій, 7. Інший будинок був на розі вулиць Дворцової та Миргородської (Шульгіних), та він не зберігся до наших днів.

У 1910 році у будинку Соловйова відкрили єлисаветградське відділення С-Петербурзького Міжнародного банку. Його керуючий Франц Доннерберг проживав у квартирі при банку. Тут також було Друге Кредитно-ощадне товариство. Газета «Голос Юга» у номері за 17 жовтня 1910 року повідомляла: «У нашому місті перебуває директор одеського відділення Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку П. Б. Якубович. Приїзд його пов'язаний з відкриттям у нашому місті відділення названого банку. Приміщення для банку знято в будинку М. Т .Соловйова на розі В. Перспективної і Московської вулиць за 5500 рублів в рік. Для зручності публіки домовласник влаштовує ліфт. Приміщення повинно бути готове на 1 грудня цього року».

Будинок № 65 по вулиці Чміленка, у якому сьогодні музична школа № 1 ім. Г. Нейгауза, належав лікарю Ушеру Шльомовичу Мейтусу (1870-1968), батькові видатного українського композитора Юлія Сергійовича Мейтуса.

Ушер Мейтус закінчив у 1895 році медичний факультет Київського університету Святого Володимира. Упродовж кількох років проходив стажування у клініках Берліна та Відня. У 1899 році розпочав приватну практику у рідному місті. Згодом відкрив власну клініку за сучасними європейськими технологіями. Як свідчить реклама у газеті «Відомості Єлисаветградського міського громадського управління» за 2 вересня 1903 року, у місті працювала «лікарня з постійними ліжками доктора Мейтуса» на розі вулиць Успенської (зараз Гоголя) і Великої Перспективної, у напрямку до вулиці Пашутінської. При закладі функціонував електролікувальний кабінет, де використовували статичну електрику, гальванічні й фарадичні струми, сухі електричні ванни.

Як стверджує дослідник життєвого шляху музиканта Юлія Мейтуса кандидат мистецтвознавства Марина Долгіх, через п'ять років, тобто у 1908 році, місце розташування лікувального закладу змінилося на вулицю Московську. Клініка (на першому поверсі) з'єдналася з родинними житловими кімнатами (на другому поверсі), що було досить типовим для подібних закладів на той час і доволі зручно для самого лікаря.

Якщо від початку єлисаветградської кар'єри Мейтус спеціалізувався на внутрішніх хворобах та хворобах нервової системи, тобто віддавав перевагу терапевтичній практиці, то у рекламних оголошеннях 1910-х років на другій позиції з'являється його визначення як дитячого лікаря-педіатра. Фізіотерапевтичні послуги розширилися за рахунок ручного і електричного масажу. Також було відкрито спеціальну дитячу амбулаторію. У цій клініці робили лабораторні аналізи, без дослідження яких неможлива повноцінна оцінка та діагностика захворювання.

Однією з сумних сторінок біографії лікаря Ушера Мейтуса був його арешт у лютому-березні 1919 року. Зі шпальт єлисаветградської газети «Известия» відомо, що певний час Мейтус перебував серед заручників. Про його визволення клопотала професійна спілка місцевих лікарів, на загальних зборах якої вирішили прийняти «повторне звернення від імені лікарської спільноти про звільнення Мейтуса як лікаря, корисного громаді своєю працею».

Практична діяльність лікаря Мейтуса на теренах Єлисаветграда перервалася у 1923 році. Очевидно, його клініку, як й іншу нерухомість родини, націоналізували, а сам лікар, щоб не бути арештованим і страченим, переїздить до столичного Харкова, де простіше було розпочати практику з «чистого аркуша». Щоб вижити і мати можливість працювати, Ушер Шльомович-Аронович офіційно змінив ім'я та по батькові, ставши Сергієм Соломоновичем.

Стиль будинку Мейтуса - еклектика з переважаю­чими елементами англійської неоготики. Автор проекту, фундатор та роки побудови будинку невідомі. У журналі засідань Єлисаветградської міської управи є постанова від 17 грудня 1898 року: „Унаслідок поданих прохань оголосити.. <...> міщанину Я. У. Мейтусу (8 січня 1899 р., № 5600), що клопотання його про видачу дозволу на побудову в його дворі по Московській вулиці дерев'яного сараю неможливо задовольнити до рішення судом справи по звинуваченню його, Мейтуса, за спорудження в його дворі дерев'яного сараю без належного на це дозволу та про порушення правил будівельного статуту". За ініціалами – Я. У. Мейтус (порівняємо, батько композитора – Ушер, двоюрідний дід – Янкель, у кожного з них можлива присутність „другого" імені) – вказує, по-перше, що на той час вже існував будинок по Московській вулиці, по-друге, він належав родині Мейтусів. Гіпотетично хазяїном будинку міг бути кожний із них.

Бокові та центральна частини фасаду будівлі завершуються зубчастими башточками на зра­зок середньовічних з круглими віконцями у ренесансному стилі. Витончена архітек­турна композиція фасаду, вишукані про­порції та форми, напрочуд красива клад­ка з фігурної і лекальної цегли, ритмічні переливи співучих ліній створюють сим­фонію незвичайної краси.

З середини 1920-х років до 1933 року будинок використовували під освітній заклад (зі слів старожилів, у будівлі деякий час розміщувалося народне училище). У 1933 році у будинку відкрили Державну художньо-музичну студію (школу для дітей та дорослих).

Головний фасад має трьохчастну композицію, бокові частини якої підкреслені ризалітами. Добротності будівлі надає облицьований тесаними блоками з сірого граніту цоколь.

Площина центральної частини дещо утоплена відносно ризалітів. На першому поверсі віконні отвори з лучковим завершенням і мають невеличкі простінки, які декоровані у вигляді півколон, вікна об'єднані загальною підвіконною тягою і надають враження аркади.

На другому поверсі віконні отвори центральної частини фасаду та ризалітів ідентичні - прямокутні, оздоблені прямокутною лиштвою, а простінки прикрашені півколонами. Балкон другого поверху по центру фасаду. Балконна плита має значний виліт. Огороджений балкон ажурною кованою решіткою з візерунком у стилі модерн.

Ризаліти і центральна частина будівлі короновані зубчатими башточками на зразок споруд середніх віків та щипцем. Башточки пластично поєднують площину фасаду другого поверху. Фриз та вінцевий карниз, також надають будівлі масивності та шляхетності замку середньовіччя. В аттику над ризалітом з лівої сторони кругле віконце, що характерно для ренесансу.