×
історія
Рани, завдані Кіровограду війною:
Червона Армія руйнувала історичні пам'ятки не менше, ніж німці
Війна завжди призводить до руйнацій. Під час визволення Кіровограда у його центрі майже не було боїв. Оточені радянськими військами німці панічно бігли з міста. Але руйнувань було завдано значних: спочатку стратегічні об'єкти при відступі знищували наші, потім фашисти. Кіровоград також постраждав від бомбардувань та артилерійських обстрілів з обох сторін.

Мабуть, ніхто так добре не знає історію міста, як Вадим Смотренко – корінний кіровоградець та краєзнавець. У 1943 році після визволення Кіровограда йому було десять років, але прогалини дитячого сприйняття він сповна компенсував тривалими історичними розслідуваннями.

На місці міськради стояла церква
Єлисаветград не даремно називали маленьким Парижем – він входив у десятку міст світу з правильним плануванням центру. Виточену архітектуру будівель прикрашали акації та пірамідальні тополі, які з'явилися в місті одні з перших в Європі. На жаль, спочатку удар по старовинній архітектурі завдала громадянська війна, а потім радянська влада, яка у тридцяті роки знищила багато чудових церков.

"Аби німці не скористалися нашими промисловими і комунальними спорудами, Червона Армія знищила чимало об'єктів, - згадує Вадим Смотренко. – Наприклад, водонапірну башту, котра була дуже красивою і розташовувалась по вулиці Володарського (Тарковського) неподалік від теперішньої пожежної частини. Також було зруйновано будинок на розі вулиць Шевченка і Карла Маркса, де раніше знаходився аптечний склад, та старовинний залізничний вокзал. Було підірвано й силову підстанцію трамвайного депо. Воно було по вулиці Яна Томпа, біля хлібзаводу. Його так і не відновили, адже населення розібрало трамвайні сидіння на дрова, а метал рейок використали під час відбудови зруйнованих споруд. Найбільше дісталося заводам, зокрема „Червоній зірці". А Успенський собор, який знаходився на місці теперішньої міськради, у 1943 році випадково підірвала наша льотчиця. Бомбардування вона здійснювала уночі з кукурудзника. Німці її збили й докоряли, мовляв, навіщо зруйнувала божий храм, потім повісили її на базарній площі (де зараз СДЮШОР "Надія", - авт)."

Будівлі по вулиці Дворцовій вдалося врятувати
Коли німці відступали, то руйнували переважно промислові підприємства. Знову постраждала „Червона зірка", було підірвано ґудзикову фабрику, що стояла на місці центрального сквера, завод „Профінтерн" (потім завод імені Таратути), паровий млин, який був по вулиці Володарського. Щоб нашим військам ніде було розміститися, німці спалили дві казарми кавалерійського училища і Миколаївський палац, у якому під час проведення військових маневрів на півдні Росії жили імператор зі свитою та головнокомандувач. Фашисти замінували всю вулицю Дворцову – архітектурний шедевр міста, однак сторож кінотеатру Дзержинського дядя Митя пошкодив електричний провід, який проходив по даху будівлі, і вибуху не сталося. А повідомила про ворожі наміри мати Вадима Смотренка. Вона добре знала німецьку мову, тому підпільники спеціально влаштували її на роботу у цей кінотеатр. Німці там дивилися свою хроніку. У планах ворога було й знищення великого мосту через Інгул, проте підпільниці провели наших наступаючих солдат по тунелях, якими дощова вода стікала в річку, й вони постріляли німецьких солдат, не дозволивши їм замінувати міст.

"Навіть коли Кіровоград визволили, в районі Лелеківки залишилась оточеною німецька артилерійська частина, - каже краєзнавець. - Вона методично обстрілювала місто, в основному ті квартали, де знаходились хлібзавод, пивзавод та млин (орієнтирами були високі труби підприємств). Тому від снарядів сильно постраждали будинки по вулиці Шевченка та Карабінерній. Мене теж ледве не накрило снарядом, коли з чайником біг до Інгулу по воду (водогін не працював). А німецькі літаки бомбардували місто ще 10 днів після визволення, бо в ньому розташувалися наші війська. Звісно, страждали житлові будинки, особливо на вулицях Пушкіна, Клинцівській, Садовій.

Про красу міста ніхто не думав
Природно, у місті після визволення залишилося багато мін та боєприпасів - їх знешкоджували мінери. Навіть тепер на деяких будинках можна побачити надписи "Перевірено, мін немає" або "Розміновано" і підпис мінера.

"У день визволення в районі Олексіївки наш танк підпалив німецьку колону зі зброєю, - пригадує Вадим Васильович. - Звичайно, хлопці розтягували по домівках те, що залишилося цілим. Пішли і ми з товаришем. Мені сподобався невеликий чемоданчик, який хотів використовувати як шкільний портфель. Не розкриваючи його, поклав у сарай. А мати знайшла мою знахідку і мерщій побігла до мінерів. Виявляється, у чемодані був динаміт, щоправда, без запалів. Отак мало не підірвався.

Наслідки повоєнної руйнації ліквідовували аж до 1960 року. В першу чергу відроджували промислові підприємства. Спочатку запрацювали хлібзаводи, потім завод "Профінтерн". Неабияке значення для міста мало відновлення водогону, оскільки через опалення приміщень "буржуйками" траплялося багато пожеж. Усі учні після занять допомагали своїм матерям розбирати розвалини будинків.

"Бувало прийдеш зі школи, з'їси пів склянки меляси, ложку олії, 3-4 картоплини, маленький шматок хліба - і на роботу. Про правила безпеки й не згадували. Пам'ятаю, одного разу я висмикнув з-під напівзруйнованої стіни камінь, а вона спочатку пішла на мене, а потім стала падати на працюючих жінок. Встиг тільки вигукнути: „тітко Катю!", вона відскочила і у метрі від неї впала стіна. Школярам тоді вистачало роботи. Ми також садили дерева у парках, допомагали скрізь."

На жаль, про збереження архітектурного обличчя міста тоді ніхто не думав - слід було якнайшвидше відбудувати зруйноване. На думку краєзнавця, не змінилося ставлення до пам'яток історії і потім. Часто головні архітектори, які прибували до Кіровограда з інших міст, не мали жодного уявлення про старовинну архітектуру Єлисаветграда. До того ж вони завжди виконували дилетантські вказівки партійних керівників...
Переглядiв: 6952
ВІТАЛІЙ  НІКОЛАЄВСЬКИЙ
журналіст: ВІТАЛІЙ НІКОЛАЄВСЬКИЙ
VK Odnoklassniki Facebook Twitter Viber Skype