×
історія
Робітнича слобідка та школа п'яти героїв: історія мікрорайону Новомиколаївка
Продовжуємо знайомство із мікрайонами міста. Сьогодні перша
прогулянка по Новомиколаївці.

У 1869 році через Єлисаветград проклали залізницю. Під нею влаштували арку-шляхопровід на інший бік залізниці, за якою пролягала дорога на село Лелеківку. Друга арка під залізницею була метрів за двісті від шляхопроводу, влаштували її для відведення дощових вод, які збігали яром Мотузянка. Далі через залізницю були два переїзди. Один - у районі нинішніх «складів Брайченка», - вів до кладовищ, інший біля Петропавлівської церкви – на село Аджамку.
Зліва за аркою-шляхопроводом, де нині корпуси заводу «Гідросила», згодом збудували казарми обозного батальйону, приміщення казенного кінзаводу, військовий лазарет (у ньому у 1920 році лікувався майбутній поет Володимир Сосюра), та склади так званого «недоторканого запасу». Паралельно залізниці виникла вулиця, яку стали називати Військовою (зараз Братиславська).
Справа від арки-шляхопроводу знаходилися склади гасу. А по схилах яру Мотузянка було кілька кладовищ: на лівому - єврейське, караїмське, магометанське, католицьке та лютеранське, а на правому - ковалівське, старообрядницьке та ще одне єврейське. Поховання доходили аж до нинішньої Варшавської вулиці.
Яр Мотузянка у післявоєнні роки. Удалині будинки Червонозорівської вулиці
Історія робітничої слобідки Миколаївки бере початок у 1909 році. Ось як описувала газета «Голос Юга» перипетії роздачі бажаючим місць під забудову у цьому новому мікрорайоні Єлисаветграда.
22 жовтня 1909 року. До влаштування робітничої слобідки. Міська
комісія вчора виїжджала для огляду місцевості для влаштування робітничої
слобідки Миколаївки. Найбільш відповідає вимогам місцевість за полотном
залізниці до цвинтарної Скорбященської церкви. Місцевість ця рівна, хоча
дещо з ухилом у бік залізниці. В даний час відбувається розпланування
слобідки на квартали і двори. До планування в думу вноситься принципове
питання про те, як бажано влаштувати слобідку. Багато гласних
співчувають проекту розвитку слобідки, але вважають, що не можна буде
задовольнити всіх 600 робітників, які подали клопотання, навіть якщо
відвести для слобідки ділянку землі і зліва від дороги до Скорбященської
церкви. Зважаючи на це можливо, що дворові ділянки будуть при утворенні
слобідки надавати переважно більш дорослішим робітникам і сімейним.

2 грудня 1909 року. До влаштування робітничої слобідки. Робітники
заводів Шкловського, Яскульського, Кесслера і Козубського порушили перед
міською управою клопотання, щоб і їм було надано право селитися на
робітничій слобідці для робітників заводу Ельворті, на однакових з робочими
цього заводу умовах.

6 лютого 1911 року. Про робітничу слобідку. В аудиторії при заводі
Ельворті відбулися учора о 4-й годині дня збори робітників цього заводу.
Були присутні до 500 робітників. Розглянувши вироблені міською управою
умови роздачі ділянок проектованої слобідки, збори визнали бажаним, щоб
роздача проводилася за жеребом. Потім доручено комісії з уповноважених
обговорити питання про організацію артілі для влаштування квартир на
слобідці. На витрати комісії кожен, хто вселяється на слобідку, дає 10
копійок.

16 липня 1911 року. Інформація про влаштування робітничої слобідки.
Начальником губернії затверджена постанова міської думи про
влаштування робітничої слобідки «Миколаївки», відповідно до поданого
міською управою плану.

30 серпня 1911 року. Роздача місць на слобідці Миколаївці. Вчора в
міській управі членами управи Близнюком і Пиховим проводилася роздача
місць на слобідці Миколаївці. Подано заяву про наділення їх ділянками на
слобідці - 241 робітника заводу Ельворті та інших. Розподіл ділянок
проходив за жеребом.

8 жовтня 1911 року. До влаштування робітничої слобідки. Ті
робітники заводу Ельворті, хто отримав на слобідці Миколаївці ділянки для
забудови, приступлять до будівництва будинків лише з весни майбутнього
року. Зважаючи на це вони просять міську управу внести на розгляд думи їх
клопотання про обчислення строку оренди з січня 1912 року, а не з вересня
1911 року. Крім цього вони просять міську управу провести поближче до
слобідки міський водопровід і дозволити безкоштовний відпуск піску і глини з
міських глинищ для будівництва на слобідці.

Хочемо звернути увагу на речення «розподілення ділянок проводилося
за жеребом». А то один місцевий краєзнавець-казкар написав у своїх книгах,
що розподілення ділянок під забудову відбувалося наступним чином. У
робітників заводу Ельворті були кашкети з номерними бляшанками. Ці
кашкети кидали уверх, і де вони падали, власникам цих кашкетів і нарізали
землю під забудову. Красива брехня, чи не так!
Спершу була Миколаївка
Як бачимо, спершу слобідку називали Миколаївкою. Хоча на плані міста за 1913 рік вона чомусь позначена уже як Ново-Миколаївка. На цьому плані позначені і нові квартали робітничої слобідки.
25 листопада 1914 року на черговому засіданні Єлисаветградська міська дума розглянула заяву жителів нового мікрорайону міста Робітнича Слобідка, у якій вони просили назвати слобідку Миколаївкою на честь царя Миколи ІІ-го. Дума погодила і цю назву слобідки, і назви вулиць, які пропонували у додатку до своєї заяви жителі слобідки.
(Дивно, що реформатори історії нашого міста, ще не «декомунізували» назву цього мікрорайону).
Отож, проїхавши арку під залізницею, візник потрапляв на Торгову вулицю (Колгоспну, нині Левитського). Уліво, паралельно їй, були Ельвортинська (Гаспаряна), Суворівська (Степанова), Володимирівська, Фонтанна (Журливої), Рузського (Авіаційна), Скобелівська (Височина), Троїцька (Михалевича), Ярославська, Львівська (Леваневського) та остання Лагерна (Каніжська) вулиці.
Перпендикулярними до Торгової вулиці були Військова, Слов'янська, Петроградська (Сніцара), Брусилова (Мічуріна), Варшавська та Севастопольська вулиці, а також Конюшний провулок.
У кварталі між вулицями Володимирською, Рузського, Петроградською та Брусилова був розбитий парк, сьогодні відомий як парк Крючкова.
Виписка з журналу чергового засідання Єлисаветградської Міської Думи від 25 Губернського Правління від 15 липня
Що стосується сусіднього мікрорайону Некрасівка, то коли тут нарізали землі під забудову, повідомляє «Голос Юга» у номері за 10 апреля 1912 года:
«Жеребкування ділянок. У неділю в думській залі відбулося жеребкування ділянок. На жеребкування з'явилася маса публіки. Нарізано було 189 ділянок біля слобідки Романівка, по 300 квадратних сажнів кожна, 154 ділянки на Некрасівській слобідці біля Петропавлівської церкви і єврейського кладовища, 25 ділянок біля в'язниці, 10 ділянок за полотном залізниці і 27 ділянок в районі Балки».
Школа п'яти героїв
У лютому 2014 року громадськість міста відзначала сторіччя середньої школи № 3, що на Новомиколаївці. Святкування було гучним. Школу відвідала делегація на чолі з мером. Її ознайомили з музеєм історії навчального закладу. Один з документів, розміщених на стенді музею, намагався переконати відвідувачів у тому, що ще у «далекому неспокійному 1907 році» на території Новомиколаївської робітничої слободи проживало півтисячі дітей, які ніде не навчалися, і робітники заводу Ельворті звернулися з листом до міської управи з проханням побудувати на території мікрорайону школу. І начебто, «під тиском революціонерів прохання було задоволено, і у 1914 році міське Миколаївське народне училище розпочало свою роботу. Уже у лютому за парти сіло близько 200 дітей».
Читаєш ці слова і розумієш, що написані вони десь з півстоліття тому. На жаль, дирекція школи не спромоглася вказати під цим «документом» звідки вона його узяла.
Якщо узяти до уваги публікації у газеті «Голос Юга», то можна припустити, що будинки на Миколаївці почали споруджувати навесні 1912 року, а мова про народне училище для дітей мікрорайону могла виникнути не раніше того ж року. Також припускаємо, що розпочали будувати училище за міські кошти у 1913 році.
До такої думки підштовхує публікація в одному з квітневих номерів «Голоса Юга» за 1914 рік:
«У цьому році передбачалося дуже багато великих будівель в місті, в тому числі ряду громадських будівель: комунальних училищ, земської управи, громадських зборів та інших, але більшість цих будівель відкладена і будуватися будуть з громадських будівель міська народна аудиторія на Скотопригонній площі, міське училище на робітничій слобідці і будинок лютеранської громади на розі Успенської і Олександрівської вулиць, біля кірхи».
Школа № 3 на Новомиколаївці, 1942 рік
У номері за 24 березня 1916 року газета «Голос Юга» повідомляла:
«Про шкільну будівлю на слобідці Миколаївці. Заслухана доповідь члена управи А. І. Добровольського про завершення спорудження шкільної будівлі на слобідці Миколаївці. У доповіді вказується, що у зв'язку з подорожчанням будівельних матеріалів і робіт, на закінчення будівництва треба асигнувати понад 7000 рублів».
Коли розпочалися заняття у Миколаївському училищі, вказує та ж газета «Голос Юга» у номері за 9 жовтня 1916 року:
«Міське початкове училище на робочій слобідці. 6 жовтня почалися заняття у щойно збудованому будинку міського початкового училища на робочій слобідці Миколаївка. Училище розраховане на 400 учнів. Відкрито два основних і два паралельних класи. Завідує училищем вчителька В. В. Іванова, колишня земська вчителька з Новоукраїнки».
У 1918 році у приміщенні народного училища на Новомиколаївці (так на той час уже називався цей мікрорайон міста) квартирували січові стрільці.
За радянської влади тут спершу була трудова восьмирічна школа № 3, а з 1937 року - середня школа № 3. П'ятеро учнів цієї школи стали Героями Радянського Союзу у роки Другої світової війни.
Як бачимо, міське народне училище на Миколаївці у квітні 1914 року ще лише будували, тож навряд що у лютому у ньому могли учити дітей, як те стверджують дослідники історії школи. А святкування її сторіччя у 2014 році можна розцінити хіба що, як надуманий привід зустрітися її випускникам.
За період експлуатації приміщення школи зазнало змін в об'ємно-просторовій композиції. Зокрема, у 1966 році спорудили зблоковано двоповерхову добудову, що у плані подібна до літери «Г».
У наступній публікації ми розповімо про парк ім. Крючкова, трамвайну лінію, яр Мотузянку і багато іншого цікавого про цей мікрорайон міста.
В. Григораш спеціально для медіапорталу DOZOR
Фото С. Невесьолова і колекції Ю. Тютюшкіна
Переглядiв: 3604
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ