×
 
 
Сергій Гейко: «Не треба соромитися імперської історії, треба пропагувати українську історію Єлисаветграда»
«Стереотипне уявлення про Кіровоград – провінційне індустріальне місто з брудними вулицями у оточенні банальної совдепівської забудови. Але цей стереотип побудований на банальному дефіциті інформації. (…) Крім розкішних будівель, палаців та садиб тут є старовинні театри, церкви, синагоги. А який тут «цегляний» модерн – в таких кількостях в Україні я не бачив його в жодному місті» - пише журналіст і редактор порталу «Україна Інкогніта» Роман Маленков в статті «Кіровоград проти стереотипів».

Власне, таке враження місто справляє на багатьох туристів. Кіровоград в першу чергу дивує. Дивує архітектурою, кількістю старовинних будівель та їхнім станом – за останні 20 років в місті відреставровано дуже багато, і процес, на щастя, триває. Буває, ходиш багато років повз якусь будівлю і навіть не помічаєш її, а коли відреставрують, бачиш: шедевр!

А починається цей процес з виявлення і наукового опису пам'яток архітектури. Знаєте скільки їх у нас в місті? Більше чотирьохсот! Наш співрозмовник – Сергій Гейко, науковий співробітник робочої групи при обласному художньому музеї - займається саме тим, що знаходить і описує будиночки, які є пам'ятками архітектури.
 
Місто, якому пощастило
- Я працюю у робочій групі лише кілька місяців, - каже Сергій. – Сам я поки що небагато описав, переважно вивчав те, що зробили мої попередники. Ви писали про те, що на вулиці Гоголя практично кожен другий будинок – це пам'ятка архітектури. Це правда. І таких вулиць в місті багато: Тараса Карпи, Преображенська, Пушкіна. Вулиці Шевченка, Архангельська, Чорновола також дуже цікаві з точки зору архітектури.

Нам дуже пощастило. Кіровоград зазнав ушкоджень під час війни у 1941 і 1944 роках, але відносно невеликих. Пощастило навіть тим, що місто було не дуже багатим у повоєнні десятиліття. У 1950-1970-х роках, коли інші міста активно перебудовувалися, у нас майже не чіпали центральну частину міста. Хіба що знесли будинок Заславського і збудували дев'ятиповерхівки на Набережній та біля неї. Все інше залишилося майже незмінним. Навіть фортечний комплекс. Це величезна удача! Насправді це єдина повністю збережена земляна фортеця на території України, хоча таких фортець колись було дуже багато: у Бахмуті, Харкові, Херсоні, Бериславі. Біля Новомиргорода, наприклад, збереглися залишки земляної фортеці, але то залишки, окремі елементи, а в обласному центрі – цілісний комплекс.

Зараз деякі краєзнавці якось соромляться говорити про фортецю, мовляв, імперська забудова… Так, її будували за часів імперії і за наказом імператриці, але будували в тому числі і козаки, і поряд з фортецею селилися в тому числі і українці. Навіщо нам відмовлятися від частини власної історії?

Шкода, що сьогодні фортеця в такому стані. Для того, щоб показати «зірку» згори, ми використовуємо карти 1943 чи 1946 року. На сучасних зйомках її майже не видно. Але ж вона є. Треба лише розчистити периметр від дерев та чагарників - і можна буде екскурсії водити.

У нас чомусь взагалі прийнято викидати якісь частини власної історії. Я проходив зараз повз один з корпусів Кавалерійського училища, там вже немає таблички про те, що у ньому розміщувався єлисаветградський ревком. Чому? Навіщо її знімати? Він же там був – це факт. На мою думку, треба було на корпусі навпроти прикріпити табличку про те, що у 1918 році там базувалися війська УНР. Стало б зрозуміло, що у 1917-1918 рр. у місті було протистояння українців та комуністів-більшовиків.

Ми зараз відзначаємо століття української національної революції. Де нові меморіальні дошки, де інформаційні стенди про ті події у місті? Слава Богу, що у нас з'явилися вулиці на честь Маланюка, Шульгіних, холодноярівських отаманів. Люди хоч трохи починають дізнаватись історію української революції. Треба пропагувати цю історію, а не кидати усі сили на те, щоб знищити щось радянське або імперське.

Я побачив табличку з номером будинку на вулиці Тараса Карпи – з усіма назвами, які вона носила в різні часи. В Одесі багато таких табличок, а у нас я бачив лише одну. Хоча мені здається, що це якраз правильний підхід: не викреслювати якісь періоди, а зберегти хоча б в табличках з назвами вулиць історію міста.
 
Найцікавіші будинки Єлисаветграда
У місті багато цікавих і красивих будівель, які всім відомі, - будинки Харлаба, Марущака та кінотеатр «Ілюзія» на Дворцовій, особняк Барського, комплекс будівель Кавалерійського училища, «Пасаж», приміщення театру тощо. Ми ж з Сергієм Гейком вирішили говорити про будинки менш відомі.
- Мені особисто дуже подобається неоруський стиль, у народі його ще називали – «руський терем». Це приміщення колишнього ремісничого училища (Будинок техніка на Ковалівці), Пушкінського училища (школа № 7). До речі, з грудня 1917 до лютого 1918 року у приміщенні Пушкінського училища розміщувався Єлисаветградський козацький курінь – добровольче українське військове формування, наявність якого (як і військової частини у стінах Кавалерійського училища) на деякий час дала змогу попрацювати українським громадським організаціям, не боячись закриття більшовиками. Є там табличка про це?

Заслуговує на увагу комплекс будівель на вулиці Київській: 2, 3, 4. Усі ці будівлі у 1900 році збудували брати Ельворті для своїх працівників: це будинок, у якому жили інженери, потім він став заводською лікарнею, бібліотека (в радянські часи у цьому приміщенні знаходилася редакція заводської багатотиражки). Дуже цікавий житловий будинок по Київській, 3. З фасаду він одноповерховий, але розміщений на схилі, що має нахил 45 градусів, тому з двору – двоповерховий. З боку двору ми бачимо лоджії на другому поверсі й арочні галереї на першому. Старожили розповідають, що на початку ХХ ст. у галереях розташовувались каретні майстерні.

Взагалі старовинні будинки цікаві не тільки архітектурою. У нас у списку пам'яток архітектури є такий собі звичайнісінький будинок на вулиці Глиняній, 15 (це на Ковалівці). Зовні – звичайний приватний будинок. Але це один з небагатьох будинків, історія яких майже повністю збереглася. Цей будинок збудований у 1860 році. У 1889 він належав сину поштаря та продавався з торгів. Його в складчину купили селянин і міщанин за 30 рублів. У 1907 році селянин викупив у співвласника його половину за 72 рублі. У 1920 році будинок націоналізували. А у 1924 році повернули власнику за указом про денаціоналізацію 1922 року. Небагато хто це знає: був такий період під час НЕПу, коли раніше націоналізовані будинки повертали власникам, звичайно, якщо вони були не дворяни, не воювали проти червоної армії і т.п. У 1928 році цей селянин-власник будинку помер, і дім успадкував його син.

Сто років тому цей будинок був дерев'яно-очеретяним. Але у 50-60-ті роки минулого століття його обклали цеглою, нещодавно поштукатурили.

А придивіться до єврейських будинків! Пам'ятаєте млин на проспекті Винниченка? Бачили на ньому шестикутну зірку? А ви ніколи не замислювалися, як вона збереглася у часи нацистської окупації? Адже цей будинок не реставрували, нічого не відновлювали… Справа в тому, що німці не завжди руйнували ці символи, іноді просто чіпляли зверху гіпсового орла зі свастикою. Історію цього будинку я спеціально не досліджував, але читав, що так робили у Польщі. Тож, ймовірно, у нас також. А коли німців вигнали, гіпсову свастику просто збили.
- Ви розповідаєте про приватний будинок, який майже повністю перероблений, але залишається пам'яткою архітектури… Взагалі те, що будинок внесено до реєстру пам'яток архітектури, накладає якісь зобов'язання на власників?
Пушкінське училище
- Так. Проте не жорсткі. З боку двору, всередині будинку власник може щось добудовувати перебудовувати – це право приватної власності. Щодо фасаду, то можна змінити вікна, проте на вікна тієї ж форми, не збільшуючи їх і не зменшуючи. Можна пофарбувати фасад. Не можна збивати ліпнину, знищувати барельєфи на фасаді. Сьогодні існує державна програма, виділяються кошти на реставрацію фасадів історичних будівель. У нас вони переважно витрачаються на реставрацію будинків, які знаходяться у комунальній власності. Проте я знаю, що в інших містах ці кошти витрачають і на відновлення фасадів приватних будинків, принаймні якщо вони перебувають у спільній приватній власності їх мешканців. Чому ні? Якщо ваш будинок є пам'яткою архітектури і знаходиться у центральній частині міста, думаю, варто звернутися до міського управління архітектури.
Вулиця Київська, 2
Вулиця Київська, 3
Вулиця Глиняна, 15
Переглядiв: 3533
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА