Сінематографічний бум у Єлисаветграді: Як часто єлисаветградці ходили у кіно і що дивилися

Історія

Сінематографічний бум у Єлисаветграді:
Як часто єлисаветградці ходили у кіно і
що дивилися

Єлисаветградка Марія Плахотіна у своїх спогадах «О людях, времени и о себе» писала: «Бували ми з мамою в кіно, коли йшли дитячі картини. Кінокартини були німі і супроводжувалися аккомпанементом на фортепіано». І далі: «У місті було два кінематографа - «Олімп» і «Зірка». І ще «Ілюзіон». Це видовище іншого типу: на екрані проектувалися картини, а за ним артисти співали і розмовляли відповідно до сюжету. Про такі «Ілюзіони» писав у своїх спогадах і Образцов».

Марія Плахотіна згадує, що мама водила їх на дитячі картини. А няня, потай від батьків, на дорослі – за участі Чарлі Чапліна, Віри Холодної, Івана Мозжухіна. Але то, мабуть, трохи пізніше.

У перших єлисаветградських біоскопах та патеграфах (Паризьких театрах живих картин) демонстрували «фільми», які мало нагадують сучасні кінокартини.

Біоскопи та патеграфи

Насправді у Єлисаветграді було більше кінотеатрів. На першому поверсі готелю Маріані на вул. Дворцовій (на фото це триповерховий будинок на першому плані – зараз на цьому місті ресторан «Весна» та пам'ятник трамваю) знаходився перший єлисаветградській біоскоп. У приміщенні, де зараз знаходиться Школа Мистецтв, в 1911 році відкрився кінотеатр «Ілюзія». У будинку Соловйова навпроти (зараз це приміщення пустує, а у радянські часи тут був кінотеатр ім.. Дзержинського) – синематограф «Зірка». У клубі заводу Ельворті за ініціативи Мері Ельворті безкоштовно (!) демонструвалися синематографічні картини для робітників та їхніх дітей.

У єлисаветградській пресі знаходимо також згадки про кінотеатри «Казка», «Олімп» та біоскоп «Кіне-Ампір», який належав італійцю Луіджи Бассо. А у 1912 році газета «Голос Юга» повідомила про відкриття в літньому театрі Елькінда кінематографа на відкритому повітрі! Власний синематограф був навіть у другому казенному єврейському училищі.

Тогочасні газети писали: «Картинки, відображені на екрані синематографом, являють собою вкрай цікаве видовище. Для тих, хто має туманне уявлення про синематограф і ніколи не бачив його: ілюзія до того сильна, що важко позбутися підозри, що за прозорим екраном знаходяться живі люди. Багато з картин скомбіновані надзвичайно ефектно і дотепно, викликають в публіці, особливо в дітей, непідробний захват і гарячі оплески. Шкода тільки, що всі картини супроводжуються сильним мерехтінням, від чого очі сильно втомлюються, і часом важко буває розібратися в картинах при тій швидкості».

І дійсно, біоскоп, створений німцем Максом Складановським трохи раніше за синематограф братів Люмєр, являв собою подвійний проектор з двома стрічками фотоплівки, які рухалися зі швидкістю 16 кадрів за секунду. Такої швидкості було достатньо, щоб створити ілюзію руху. Перші фільми Складановського були по шість секунд! У них грав один актор – брат Макса Складановського Еміль. Для показів ці «фільми» склеювали між собою (кожен «фільм» повторювався багато разів) та підбирали музичний супровід. От і все кіно. Недарма, заманюючи єлисаветградців у кінотеатри, власники обіцяли їм «фотографії, що рухаються».

І єлисаветградці радо ходили дивитися на «фотографії», що рухаються. У 1914 році газета «Голос Юга» повідомляла, що «у день відкриття видовищ і розваг (7 квітня), театри і ілюзіони відвідали більше трьох тисяч єлисаветградців».

Треба сказати, тоді кінематограф був набагато доступнішим, ніж зараз. Ложа у кінотеатрі коштувала 2 рублі 50 копійок, але з балкону можна було подивитися кіно і за 10-20 копійок (порівняйте з вартістю трамвайного квитка – 5 коп.).

Що показували?

Але поки брати Складановські у Берліні створювали свої оптичні ілюзії, брати Люм'єри в Ліоні працювали над створенням повноцінних фільмів з сюжетом, акторами і т.п. Перший створений ними у 1895 році ігровий фільм «Политий поливальник», який продовжувався 43 секунди, став початком ери кіно.

Що ж дивилися? 1907 рік. «Великий біоскоп під готелем Маріані з 8 до 14 липня. 48-ма програма найцікавіших живих картин «Японія: країна, люди, звичаї». «Біоскоп «Зірка». «Чужий птах», зіграно відомою Астою Пільєз. Оскільки «Чужий птах» має кілька пікантних сцен, то переконливо просимо на цю картину дітей не водити».

1912. Перша російська повнометражна (!) картина «Оборона Севастополя».

1915. «Анна Каренина» режисера Володимира Гардіна та «Скрутне становище Мейбл» з Чарлі Чапліном у ролі волоцюги.

1916. «Яма» за Купріним. У Москві та Петербурзі цей фільм 1915 року на той час вже заборонили через непристойність. За кілька днів директива Міністерства внутрішніх справ дійшла і до провінційного Єлисаветграда – картину зняли з показу.

Більшість цих фільмів за хронометражем були невеликими. Для показу зазвичай об'єднували документальні зйомки (так звані «сценки життя» та «феєрії» - видове, пейзажне кіно) та художні фільми.

Не всі фільми тих часів були чорно-білими. Нам не вдалося знайти відомостей про те, чи показували у Єлисаветграді кольорове кіно. Але на початку ХХ століття фільми, зняті на чорно-білу плівку іноді розфарбовували – спочатку вручну, а потім і за допомогою спеціальної машини - «Кінемаколор».

Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади синематографічний бум у місті не припинився. І навіть набрав обертів. Покинули місто видатні актори і музиканти. Селяни потопили рояль Шимановського. Влада робітників конфіскувала у буржуазії сотні фортепіано і не розуміла, що з ними робити… А націоналізовані кінотеатри працювали собі (кіномеханік же не має бути особливо обдарованим).

Марія Плахотіна згадувала, що фільми у ці часи показували ті самі, придбані ще до революції. За її словами, тільки у кінці двадцятих років на екранах почали з'являтися нові радянські кінокартини…