За словами Олексія Орлика, на території кіровоградської області зафіксовано майже п'ять тисяч пам'яток археології. Переважна більшість з них – це кургани (їх просто видно, тож виявити їх набагато легше, ніж поселення неандертальців, які знаходяться на глибині до чотирьох метрів). І це при тому, що, за словами науковця, більше 40% території нашої області взагалі не досліджено!

Усі пам'ятки історії України мали були зафіксовані в «Зводі пам'яток». Але знаєте, коли почалася робота над «Зводом»? У 1982 році! Не можна сказати, що за 35 років взагалі не було нічого зроблено. До 1990 року у нас в області було зафіксовано більше двох тисяч археологічних пам'яток. Протягом наступних 20 років археологи досліджували переважно випадкові знахідки. Більш-менш систематична робота поновилася тільки в 2011 році.

Сьогодні в Кіровоградській області є тільки п'ять археологів, які мають відкриті листи, тобто право копати, обстежувати та робити якісь висновки. Археологи знають, де шукати кургани, - це не проблема. Для пошуку використовують топонімічні карти Червоної армії, німецькі топонімічні карти 1943 року та гугл-карти. Кургани – це завжди найвищі точки місцевості. Навіть якщо насип на могилі невисокий, його все одно легко знайти – скіфи обирали для поховань найвищі точки рельєфу. Коли у степу не було лісосмуг, доріг, населених пунктів, кургани було видно за кілька десятків кілометрів. Але для того, щоб просто зафіксувати на карті групу курганів, той самий Олексій Пантелеймонович Орлик проходить сьогодні пішки десятки кілометрів по ораному полю, через річки та балки. Це фізично важко і вимагає багато часу.

Тож сподіватися, що «Звід» по Кіровоградській області з'явиться за наше життя, мабуть, не варто. Тим більше, що за старою радянською традицією, археологи маніакально не хочуть ділитися вже знайденою інформацією. Мовляв, якщо опублікують карти в інтернеті, то привернуть увагу чорних археологів. Хоча потім неохоче визнають: у їхніх колег-нелегалів сьогодні більше інформації, ніж у них самих. Чорні археологи мають кращу техніку, не обмежені ані законом, ані професійною етикою, та й що там казати, дуже добре вмотивовані. Знаючі люди кажуть, що вартість штампованої скіфської золотої бляхи вагою менше граму на чорному ринку - кілька тисяч доларів.

Сьогодні в країні склалася така ситуація, що історики і офіційні археологи змушені звертатися за консультаціями до грабіжників. Хоча й «грабіжник» сьогодні дуже голосно сказано. Як пояснив Олексій Орлик, в Україні є закон про те, що пам'ятки археології знаходяться під охороною держави. Проте прийнятий він був вже після розпаювання земель. Повернути вже віддані землі у власність держави – справа непроста та й насправді нікому в нашій області, крім п'ятьох археологів, не цікава. Тож сьогодні археологам залишається сподіватися тільки на свідомих фермерів…

Власне, саме завдяки такому фермеру і почалися розкопки біля Богданівки. У 2017 році завідувач відділу Інституту археології Сергій Скорий та кіровоградські археологи на замовлення місцевого фермера дослідили невеличкий курган №16. Курган виявився цікавим, там знайшли поховання чоловіка та жінки, срібні прикраси, бронзові наконечники стріл, залізо.

Але найбільше археологів зацікавив ще один курган з цієї групи – курган №7, 3 м заввишки та 30 м в діаметрі, – Орликова могила. Тож цього року вони повернулися. У дослідженні взяли участь науковці з багатьох регіонів України. Їм допомагали студенти педуніверситету. Розкопки знову проводилися за спонсорські кошти, рятувальники надали вченим техніку, Бобринецька районна адміністрація – гуртожиток.

Курган №7 виявився дійсно унікальним. Сумський археолог Євген Осадчий пояснив нам:

"Цей курган майже повністю був викладений з граніту – на висоту 2,5 метри. Я чув, що у вашій області такі кургани вже знаходили, але на власні очі ніколи такого не бачив. Уявіть собі: кам'яна гора посеред степу з зеленою земляною верхівкою. Каміння різне, принесене з різних міць, це була тривала праця".

Олексій Орлик каже, що і сама могила, і знайдені в ній артефакти свідчать про те, що похований тут був вождем племені. У могилі знайшли залишки залізного панцира – величезна рідкість для скіфів V століття до н.е. А камені – і невеликі, вагою 30-40 кг, і величезні, до 1,5 м - свідчать про те, що покійник був людиною дуже поважною. Інакше ніхто не став би тягати сюди таку гору каміння.

Проте скіфське поховання не було тут першим. Першого покійника доби ранньої бронзи (3600—2300 до н. е.), теж, мабуть, дуже поважну людину, скіфи викинули з могили і поховали там свого вождя! Їхні наступники – печеніги - виявилися більш практичними: повністю розкопувати могилу та викидати кістки не стали, а просто поховали свого зверху. Це поховання було вщент зруйновано при установці тріангуляційного знаку в ХХ столітті. Археологи знайшли тільки залізний котел, ніж, цвяхи.

Ще до початку розкопок археологи чудово знали, що нічого коштовного тут не знайдуть. Харків'янин Роман Кравченко пояснив:

"Цей курган був розкрадений, як мінімум, тричі. Перший раз ще у скіфські часи – років через сто після поховання, другий раз – у 20-30 роки ХХ століття і останній раз грабіжники нам залишили артефакт, який дозволяє абсолютно точно датувати пограбування – ми знайшли всередині пляшку від води «Куяльник» 2012 року… Це було зроблено дуже професійно, фахово. Але я сумніваюся, що вони тут щось знайшли. Усе цінне, мабуть, було вкрадено ще у скіфську добу".

Але для нас це не має значення. Ми не шукачі скарбів. Ми шукаємо перш за все інформацію.

І це насправді вражає. Поважні вчені з усієї України, кандидати і доктори наук, з'їжджаються у Бобринецький район, щоб кілька тижнів працювати лопатами під палаючим сонцем, збирати кістки, уламки амфор, кусочки заліза. Потім кістки передають в Інститут антропології, де інші вчені з'ясовують, скільки років було покійному, чим він хворів за життя, від чого помер. Інші знахідки вивчають в Інституті археології, описують, а потім повертають у районні музеї. Таку ціну мають крихітні шматочки інформації, одне-два слова у підручнику історії, одна стаття в енциклопедії «Звід пам'яток історії та культури. Кіровоградська область».