«Солодкі» назви на карті Єлисаветграда: історія походження

«Солодкі» назви на карті Єлисаветграда: історія походження

Одночасно з будівництвом фортеці Святої Єлисавети навколо неї формувалися вулиці за лінійним принципом. Вони отримували назви за найменуванням фортечних бастіонів та равелінів: вулиця Олександрівська (Володарського, Тарковського) – від назви бастіону святого Олександра Невського, вулиця Михайлівська (Кірова) – від назви бастіону святого Архистратига Михайла, вулиця Іванівська – (Луначарського, Чорновола) - від назви равеліну святого Іоанна Хрестителя. Таке ж походження назв мають вулиці Петрівська (Шевченка), Олексіївська (Гагаріна) та Андріївська.

Мікрорайон Бикове та вулиці Нижня і Верхня Биковські названі на честь капітана Бикова, який займався розміщенням тут перших жителів міста. Цей мікрорайон розкинувся на правому березі Інгулу від вулиці Великої Перспективної аж до нинішньої вулиці Вокзальної. Дехто помилково називає його Чечорою, хоча, якщо подивитися на карту Єлисаветграда, складену у 1913 році П.Рябковим, то Чечора – це Балка по нинішній вулиці Глінки до річки.

Мікрорайон Пермське і вулиці Верхня та Нижня Пермські, Карабінерна та Верхня і Нижня Донські названі на честь полків, які дислокувалися у місті. До речі, до побудови царського палацу на початку нинішньої вулиці Дворцової, і до того, як її назвали Дворцовою, уся вулиця називалася Верхньою Донською.

Це загальновідомі речі. Та на карті нашого міста є чимало об'єктів, походження назв яких для більшості залишається таємницею, а деякі назви не можуть пояснити і краєзнавці. Медіапортал DOZOR розповість про версії походження кількох з них.

У криницях Солодкої Балки була солодка вода

Деякі краєзнавці пояснюють назву «Солодка Балка» тим, що тут злодії викидали із залізничних вагонів мішки з цукром, ті падали, рвалися, цукор розсипався і уся земля була від нього біла.

А ось інша версія. 28 серпня 1915 року міська управа Єлисаветграда доручила землеміру Павлу Рябкову зробити «проект урегулювання» Солодкої Балки. У доповідній записці від 19 вересня того ж року Павло Захарович так пояснював назву балки: «Назва ця пішла, ймовірно, тому, що на балці є хороша солодка грунтова вода, яку брали з криниць».

Була левада Пісецького, стали дачі Пісецького

Дачами Пісецького називають садовий кооператив заводу «Червона зірка». Пояснення цієї назви знаходимо у «Систематичному збірнику постанов Єлисаветградської міської думи за 1871-1903 роки», укладеному Л.К.Брейєром, і виданому у 1905 році в єлисаветградській друкарні М.А.Гольденберга. Зокрема, у повідомленні, датованому 5 травня 1893 року, йдеться про те, що «міська дума відмовила у клопотанні міщанина М.Пісецького про передачу йому у власність міського місця, що знаходиться під його левадою, і постановила залишити це місце за Пісецьким у тимчасове користування з існуючою платою».

Та уже через рік міська дума задовольнила клопотання М.Пісецького про купівлю орендованої ним левади. 13 червня 1894 року на засіданні думи було «повідомлено прохання міщанина М.Пісецького про відступлення йому у власність міської землі в кількості 2212 квадратних сажнів ( 9.6 га - прим. авт.), що знаходиться під його левадою на Балці, неподалік полотна Харківсько-Миколаївської залізниці, за плату 200 рублів. Міська дума, беручи до уваги, що ця ділянка землі абсолютно замкнута, перерізана проваллям, має доступ з боку міста тільки через леваду прохача, постановила віддати цю ділянку міщанина М.Пісецькому за плату 200 рублів, уповноваживши міську управу на вчинення встановленого кріпосного документа ».

Коли ж за радянської влади на місці колишньої левади Пісецького створили садовий кооператив і роздали ділянки робітникам заводу «Червона зірка», у місті стали називати цей кооператив дачами Пісецького.

Cалганні піски

За даними «Історичної та статистичної записки про військове місто Єлисаветград» Г.Соколова, станом на 1848 рік в Єлисаветграді було 12 салотопних заводів. «Сало, що добувають на єлисаветградських «салганах» (так називають салотопні у Новоросії) славиться у всьому краї: його продають в Одесі для відправки за кордон від 3 до 3 р. 50 к. пуд і цьому салу віддають перевагу перед салом, яке отримують на заводах: Миколаївських, Крилівських і Херсонських», - писав Соколов.

У "Матеріалах для географії і статистики Росії, зібраних офіцерами генерального штабу» за 1863 рік знаходимо наступне: «Пермські табори тягнуться у кілька вулиць, на відстані більше версти уздовж Миколаївської поштової дороги і складаються з ряду мішаних будиночків заміської архітектури… Головна вулиця, обсаджена деревами, а вздовж Інгулу видніються садки і городи. Тут же зустрічається кілька казенних купецьких будинків, острог, а над Інгулом знаходяться Салгани, шкіряні і свічносальні заводи».

Очевидно, сучасна назва вулиці Салганні Піски, яка проходить біля поліклініки рудоуправління, пішла від того, що тут, на околиці міста з піщаними грунтами, знаходився салотопний завод. Там же знаходиться і урочище «Салганні Піски». Є у місті і Салганний провулок на Катрановці.

Місток кондитера Кіркерупа

Пояснення походження ще однієї назви - Кіркерупівського мосту знаходимо у фондах Державного архіву Кіровоградської області.

Береги Інгулу в Єлисаветграді з'єднували кілька мостів та кладок. Насамперед, це так званий Великий міст по вулиці Великій Перспективній. Вище нього були Острівський місток (сьогодні це місток по вулиці Острівській), Миргородська кладка (з'єднувала Миргородську вулицю з Биковим), Піковський (біля заводу Піковського, у 1908 році були намагання зробити його бетонним) та Керкерупівський мости (з'єднував Ковалівку з Биковим, і знаходився нижче нинішнього мосту по вулиці Вокзальній), Грязна кладка (в районі вулиці Грязної, яка з'єднувала Ковалівку з Озерною Балкою), два містки біля дач Бошняка та Юзефовича на Балашівку (у районі вулиці Київської).

Нижче Великого мосту були Рибний та Базарний мости (останній на місці нинішнього металевого пішохідного мосту), місток Долинського (по вулиці Михайлівській), Клинцівський та Кущівський (або Вознесенський – від назви вулиці) мости та Чистоганівський пішохідний міст (біля городів Чистоганова).

У Держархіві області (Фонд 18 Опис 1 Справа 459) зберігається прохання Фрідріха Вільгельмовича Кіркерупа, датоване 5 вересня 1858 року. Колишній громадянин Данії, який набув російського підданства, просив записати його до єлисаветградських купців. На той час він мав справу у місті Вознесенськ. А в Єлисаветграді проживала його дружина, яка мала свій торговельний заклад. На цій заяві хтось пізніше написав синім олівцем – «його іменем названий місток через Інгул на Ковалівці».

З іншого архівного документу – «Алфавітний список обивателів за 1866 рік» дізнаємося, що 44-річний купець 2-ї гільдії Вільгельм Кіркеруп нещодавно поселився в Єлисаветграді, має дружину Марію та двох дітей – 11-річного Еміля та 13-річного Едуарда, а також проживає у будинку на Ковалівці, і що він – кондитер. Очевидно, біля будинку Вільгельма Кіркерупа був побуваний дерев'яний місток через Інгул.

Сахарівський місток

Існує кілька версій походження назви цього мосту. За однією, автором якої є відомий місцевий краєзнавець, тут, на берегах річок Сугаклеї та Коноплянки, купець Маслєнніков збудував цукровий завод. За іншою, яка належить не менш відомому історику, тут у повоєнні роки сталася аварія - з'їхав з мосту і перекинувся автомобіль, який перевозив мішки з цукром. За третьою версією, тут були землі купця Сахарова.

Перша версія відразу відпадає, оскільки купець Маслєнніков мав цукровий завод не у Єлисаветграді, а в іншому місті. Відпадає й друге припущення, оскільки згадки про Сахарівський місток зустрічаються ще у документах кінця ХІХ століття.

Відповідь знаходимо у книзі «Список населених місць Херсонської губернії та статистичні дані про кожне поселення», яка була видана у Херсоні у 1896 році губернським статистичним комітетом. Під номером 1792 читаємо інформацію про хутір Сахарова з одного домоволодіння, на якому проживали четверо чоловіків і одна жінка. Знаходився він при селі Іванівка Ганнинської волості. У цій же книзі про Іванівку (Нотбекова) сказано, що село знаходиться на річці Коноплянці за 12 верст від Єлисаветграда. Очевидно, що через землі цього Сахарова проходила дорога на містечко Рівне (нині у Новоукраїнському районі), і за гроші земства збудуваний через річку Сугаклею місток.

Оскільки невідомо, як звали цього Сахарова, можемо лише пропускати хто це був. Таке прізвище кілька разів згадується в «Історичному нарисі м.Єлисаветграда» за 1897 рік, видавцем якого був О.М.Пашутін. Зокрема, що міським головою Єлисаветграда у 1848-1851 роках був купець Петро Єгорович Сахаров, який мав будинок на розі Невської (Пашутінської) та Преображенської вулиць. 23 квітня 1865 року Петро Сахаров заповів місту 1000 рублів. Як відомо із вищезгаданої книги, цей Сахаров займався замощенням вулиць Єлисаветграда.

Був ще й купець Харитон Сахаров. Під час пожежі 10 липня 1798 року він зазнав збитків на 4000 рублів і отримав кредит на відбудову 500 рублів. Харитон Сахаров був одним з тих, хто клопотав про заснування в Єлисаветграді християнської богадільні.

Слід згадати і про Ульяну Василівну Сахарову, яка проживала по Нижній Донській (Карпи) вулиці у кварталі між Іванівською (Чорновола) та Великою Перспективною вулицями. Цей двоповерховий будинок зберігся (на знімку) і на його фасаді над воротами прикріплена мармурова дошка, яка вказує на те, кому належала дана нерухомість. Чи були ці Сахарови родичами та ким їм доводився власник хутора Сахаров, – поки що не встановлено.

Валентина Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR