План забудови Єлисаветграда, складений у 1845 році, став, мабуть, найважливішим архітектурним документом для нашого міста. Адже саме в ньому було закладене те планування, яке у центральній частині міста зберіглося і досі. У відповідності до цього плану, між Єлисаветградом та передмістям Ковалівка вирішили побудувати своєрідне військове містечко, церкву та палац. Центром цієї архітектурної композиції мав стати прямокутний плац для маневрів.

Про будівництво комплексу хочеться розповісти окремо. Зараз - тільки про парк. У кінці 1850-х за розпорядженням військового керівництва біля нових будівель штабного корпусу та палацу розбили бульвар у три алеї з білих акацій та тополь. Поряд - парк.

Вже у 1870-ті з іншого боку парку, навпроти палацу, заможні городяни почали будувати приватні будинки. За кілька років це місце стало одним з найпрестижніших районів Єлисаветграда. Поряд ходив трамвай, у парку було електричне освітлення, близько і театр, і церква, і найголовніша торговельна артерія – Дворцова.

У 1861 році при переході Єлисаветграда із військового відомства у цивільне Ковалівський парк та бульвар також начебто передали місту. Проте наступні п'ятдесят років міська дума постійно судилася з військовими, а потім – з інженерною дистанцією, яка опікувалася корпусами кавалерійського училища, за цю територію. Хід цих судових справ надзвичайно докладно описав Олександр Пашутін у своєму «Історичному нарисі». Рішення судів щороку були різними. Тож військові і цивільні керівники розважалися тим, що постійно шкодили один одному.

Військові, наприклад, влаштували у парку тир для юнкерів, що заважало мешканцям сусідніх будинків. Потім міська влада дозволила Єлисаветградському товариству охорони народного здоров'я відкрити тут дитячий садок. А коли садок з майданчиками і каруселями було створено, стали вимагати від юнкерів, щоб ті прибрали коней, бо від них багато бруду і пилу, що заважає дітям. Наступного року суд виграло вже військове відомство і заборонило цивільним заходити на територію плацу…

Проте більшість городян від цієї «війни», здається, не страждали, а навіть навпаки. Дуже зручно: тут тобі і дитячі майданчики, і юнкери на конях, і оркестр, і навіть феєрверки, що влаштовували військові на честь приїзду членів царської родини. Олександр Шульгін згадував дитячі роки в Єлисаветграді: «Ходили ми, особливо останні роки, коли жили в дуже просторому помешканні на Дворянській вулиці (мається на увазі Дворцова – авт.), до своєрідного парку, де був великий простір (полігон), на якому робили свої вправи на конях юнкери. Я дуже любив коней, і це була для мене велика розвага».

З боку бульвару, у павільйоні, знаходився буфет прохолодних напоїв і морозива Г. Аксенфельда. Саме його ми бачимо на багатьох фото Дворцового бульвару. З 1902 року у Ковалівському парку щороку проходило Свято деревонасадження, в якому брали участь гімназисти та студенти усіх (!) навчальних закладів міста. Спочатку саджали у самому парку, у наступні роки після спільного молебну відправлялися звідси у інші райони міста. На одному з таких свят був присутній навіть Великий князь Костянтин Романов.

Велосипедний спорт почав активно розвиватися на початку ХХ століття, коли з'явилися моделі, схожі на сучасні, а в Москві і в Ризі відкрилися великі велосипедні фабрики. Якщо вірити місцевим газетам, для Єлисаветграда 1910-х років велосипедисти були чи не найбільшою проблемою. Щороку газета «Голос Юга» просила велосипедистів заплатити «велосипедний податок» у міську казну – 1 рубль 50 копійок, і отримати номер. Велосипедисти податок не платили і їздили без номерів, часто по тротуарах. Постійно з'являлися повідомлення, що велосипедист когось збив і втік з міста пригоди.

Але нас ця тема цікавить тому, що у 1908 році у Ковалівському парку відкрився циклодром. «Голос Юга» повідомляв: «Открывается на плацу, где производится учение юнкеров, велосипедный трек с оплатой за вход 10 копеек. На треке будет производиться обучение велосипедной езде, а также ремонт велосипедов. Владельцем трека Аксенфельдом выписано несколько десятков велосипедов новейшей конструкции. Трек будет открыт для «учения» с 7 часов утра до 12 часов дня, а с 12 часов до вечера - для общей езды».

Пам'ятаєте найкрасивіший і, мабуть, найгіркіший вірш про наше місто, який написав Анатолій Величковський?

Син викладача кавалерійського училища Анатолій Величковський виріс у цьому парку, на цьому плацу. Цей парк уособлював для нього все, що йому довелося залишити на батьківщині. І через п'ятдесят років у Парижі він писав про нього так, що серце крається…

Ім'я Єлисаветград ще було. Була навіть кінна школа, спочатку, у 1918 -му, українська, потім - імені Будьонного. Але в 1918 році прямо посеред плацу поховали єлисаветградців, які загинули під час нападу банд. Потім ховали тут жертв єврейських погромів. Ми не знайшли відомостей про те, що сталося з цими могилами. Можливо, там вони і є. Адже сучасники згадували, що, хоча ховали загиблих з оркестром, ніяких знаків на могилах не встановлювали – просто малопомітні купки землі посеред плацу для кавалерійських вправ, який і так був весь зритий копитами коней.

Більшовики спочатку назвали це місце Червоною площею, потім перейменували у площу Революції. У 1925 році тут було встановлено бронзовий пам'ятник Леніну роботи ленінградського скульптора Матвія Манізера. Цікаво, що половину вартості пам'ятника зібрали єлисаветградці та курсанти школи імені Будьонного…