Хоча, мабуть, усі в нашому місті знають, що будівля, де зараз знаходиться краєзнавчий музей, належала купцю Абраму Давидовичу Барському. На інформаційному щиті, який розміщено біля будівлі, можна прочитати, що автор проекту цього будинку архітектор Олександр Лишневський, і будувався він дуже довго – з 1895 до 1910 року.

Проте працівник краєзнавчого музею Костянтин Шляховий, який докладно дослідив історію саме цього будинку, пише, що його навпаки побудували дуже швидко – менше, ніж за два роки – у 1905-1906-му.

Плутанина з датами виникла через те, що тоді будинки не мали номерів, а родині Барських належав цілий комплекс на розі Великої Перспективної та Верхньодонської вулиць: будівля на площі, де зараз знаходиться казначейство, будинки, які були розташовані на місці сучасного «Манхетену» та дому, де знаходиться магазин «Барський» і усі споруди у дворах між ними!

Якщо продивитися єлисаветградські довідники тих часів, де вказані адреси лікарів, вчителів, чиновників, службовців і т.п., то стає зрозуміло, що за адресою «будинок Барських» мешкали десятки людей, знаходилися магазини, контори і т.п.

Тож легенда про довгобуд Барського виникла тому, що починаючи з 1890 року Абрам Барський постійно отримував у міській думі дозволи на будівництво саме у цьому кварталі.

Майже усі будинки, побудовані Барським у самому центрі міста, були дохідними, тобто здавалися або під приватне житло, або під готелі, магазини і т.п. Проте маєток, де зараз знаходиться краєзнавчий музей, Барський будував для нащадків. Досить поглянути на його оздоблення: увесь цей будинок – символ родини! Пелікани, які оберігають гнізда від змій, – символи батьківської турботи, жорнова – символи млинарського бізнесу, на якому розбагатіли предки Абрама Барського, каштани та маки – данина місцевості.

Тривалий час вважалося, що дівочі головки (маскарони) на фасаді будинку – це портрети дочок Абрама Барського. Сучасні екскурсоводи, зазвичай, спростовують цю легенду, пояснюючи, що це просто символи дня і ночі, сну і неспання, що символізують батьківський неспокій. Якщо придивитися до цих голівок, то з цим важко не погодитися: ось спляча голівка і дві кішки поруч (ніч), ось дівчина з розплющеними очима і квіти поряд (день). Але ж обличчя у всіх маскаронів різні!

Той самий Шляховий пише, що станом на 1897 рік у родині Барських було дев'ять доньок (!) і один син – Мордко. Абраму Давидовичу на той час було 46 років, його дружині – Леї – 43. Тож цілком можна припустити, що до 1905 року у них народилися ще три доньки – ось вам і дванадцять дівочих голівок, які одночасно могли бути і портретами дочок, і символами батьківського неспокою.

Абрам Барський не встиг пожити у власному маєтку - 28 вересня 1907 року його застрелили прямо на порозі синагоги. Проте сталося це не під час одного з численних єврейських погромів у Єлисаветграді. Барського застрелили не антисеміти. Його застрелили євреї - Абрам та Іуда Гроссмани. Брати Гроссмани, що народилися у Новоукраїнці, були відомими у всьому світі анархістами, а тут, на батьківщині, діяли як звичайні рекетири.

31 липня 1907 року в газеті «Голос Юга» з'явилося повідомлення: «Вимагання грошей. Третього дня о 9 годині 15 хвилин вечора до Барського подзвонили двоє молодих людей. На питання двірника, що їм потрібно, вони відповіли, що їм потрібно передати лист Барському з Новоукраїнки. Діставши лист і побачивши відомі «символи», Барський повернув лист, не читаючи. Незнайомці знову наказали читати, але, побачивши, що наближається двірник, відійшли, сказавши: «Ви все одно заплатите!». Ці самі пани були вдень у Шполянського, підкріпивши вимогу грошей браунінгом, але і там вони нічого не взяли».

Власне, це повідомлення у газеті і стало смертним вироком Барському. Він не просто не заплатив анархістам, він повідомив про це усьому світу. Тож кращого прикладу для залякування городян годі було й шукати.

28 серпня 1907 року газета «Русское слово» повідомила: «Єлисаветград. Зараз анархісти двома пострілами з «браунінга» вбили місцевого багатія Абрама Барського, що виходив з дружиною з синагоги. Цікаво, що чутки про вбивство Барського ходили по місту ще з ранку. Стрілки зникли. Причина вбивства - відмова Барського видавати анархістам гроші. У зв'язку з вбивством багатія Барського з'ясовується, що анархісти обклали всіх місцевих великих купців-євреїв по 500 руб. і середніх - по 300 руб. кожного. За чутками, багато хто вже отримав те, що вимагав».

Офіційне слідство так і не знайшло вбивць Барського. Проте у місті всі були переконані, що за цим стояли саме Гроссмани. І це мало величезні наслідки не тільки для однієї з найбагатших родин Єлисаветграда, але й для всього міста. Після погрому 1881 року єврейська громада міста (а 40% населення складали саме євреї) відмежувалася від православного населення і стала більш згуртованою. Євреї створювали власні єврейські школи, лікарні, богадільні і т.п., тобто розбудовували місто у місті. Після вбивства Барського стався розкол у єврейській громаді. Тепер кожен був сам за себе.

Вважається, що на момент вбивства Абрам Барський вже був банкрутом. Тож його сину і єдиному спадкоємцю не залишалося нічого іншого, як кинути залишки майна та поїхати з міста.

Проте, якщо задуматися, у це важно повірити. Родина Барських завжди багато витрачала на благодійність (навпроти будинку Барського існувала навіть єврейська школа, яку він створив и утримував за власний кошт). Крім бізнесу, Барські мали у місті кільканадцять дохідних будинків, які продовжували приносити прибутки…

Тож легенда про скарби Барських багато років бентежила розуми єлисаветградців-зінов'євців-кіровоградців. Колись краєзнавець Петро Кизименко висловив припущення, що у будь-якому єврейському будинку Єлисаветрада можна знайти скарб. Пояснював він це просто: під час першого єврейського погрому, який стався саме в нашому місті на Великдень 1881 року, загинуло тільки двоє людей, та й то не євреїв, а погромників – їх просто затоптали однодумці. Головною метою погромників було знищення майна (не крадіжка, а саме знищення: тканини шматували, продукти кидали на землю і топтали, гроші спалювали). На думку Кизименка, з тих пір єврейські родини створювали тайники, у яких зберігали цінні речі.

З 1929 року, коли особняк Барського було передано краєзнавчому музею, працівники музею (люди від історії зовсім не далекі) простукували стіни будівлі, шукаючи той самий скарб.

Краєзнавець Володимр Босько пише: «Від ветеранів-музейщиків доводилося чути, що десь у 60-х роках до міста навідувався із США один з нащадків Барського і побував у будинку, в якому народився. Його несподіваний приїзд, очевидно, під впливом «12 стільців» Ільфа і Петрова, породив серед музейщиків думку, що, можливо, десь у помешканні був захований скарб».

Можливо, ніякого скарбу Барських взагалі не існувало. Можливо, його давно знайшли. А можливо, він ще десь там – у середині цього кварталу, який належав колись Барським…