×
 
 

Цікаві вихідні на Кіровоградщині:
Загублений світ Монастирища
Ландшафтний заказник Монастирище, який знаходиться в Устинівському районі біля села Інгульське, - місце дивовижне. Козаки-характерники називали цю скелю «Велика Мати». Люди, які цікавляться езотерикою, вважають Монастирище давнім язичницьким капищем, місцем сили, де можна напряму отримувати енергію з космосу. А науковці – просто ще одним місцем виходу на поверхню землі Українського кристалічного щита.

Опинившись у «дворі» Монастирища, у підніжжя десятиметрової рівної огорожі, яка наче складена з величезних прямокутних каменів, важко повірити, що цей паркан створила природа. Відомо, що люди у цих краях мешкали ще 10-12 тисяч років тому, але як вони могли збудувати таке? Тож сьогодні існують легенди навіть про неземне походження Монастирища. Мовляв, це - давній космодром. Прихильники цієї версії знаходять тут навіть сліди летючих тарілок. Хоча треба визнати, зовні ці сліди підозріло схожі на сліди від земного буру.
 
Жінки, змії та черепахи
 
Це місце існувало тут багато мільйонів років, але для нас його «відкрив» у середині минулого століття Ігор Тихонович Бабанський – агроном, біолог та педагог. Працюючи на станції юних натуралістів, Ігор Бабанський обійшов разом зі своїми учнями усю область і описав ті її куточки, які вражали дивовижною, немісцевою флорою і фауною: Монастирище, Чорне озеро, урочище «Розлитий камінь».

Нам пощастило побувати у заказнику з його донькою – Ніною Бабанською. Вона була тут ще в дитинстві, з татом, потім кілька десятиліть сама возили сюди дітей, зверталася до влади щодо надання урочищу статусу заповідника і т.п. Тож Ніна Ігорівна знає про Монастирище все!

І вона переконана: це – давнє капище, а величезні камені дивної форми – антропоморфні і зооморфні скульптури. За її словами, коли люди ще не вміли відсікати від каменів зайве, то шукали у природі камені, схожі на людей та тварин, і «видряпували» на них деталі, яких не вистачало. Потім протягом тисячоліть ці скульптури шліфувала вода і вітер, і вони поступово втрачали форму.

З цієї точки зору «скульптурний парк» Монастирища – це чудовий спосіб потренувати уяву. Місцеві мешканці впевнені, що під центральною скелею лежить породілля з малюком. Біля однієї зі стін «огорожі» знаходять змію. А на центральній скелі – жінку, черепаху і т.п. Цим каменям приписують дивовижні властивості: один, мовляв, дарує чоловічу силу, інший лікує безпліддя у жінок, третій допомагає зрозуміти своє місце в світі і рухатися до мети. На «капищі» - кілька рябинок, увішаних стрічками. Ці стрічки – подяка горі за здійснення мрій. А от думки щодо того, який камінь, яке бажання здійснює, розходяться.

Якщо вже будете в Монастирищі, обов'язково побродіть по «капищу». Ніна Бабанська каже, що робити це треба не з компанією друзів, а на самоті, так ви почуєте себе і знайдете власний камінь.

Хоча в інших куточках Монастирища гуляти на самоті не варто. Тут дуже багато змій. Як розповіли нам місцеві мешканці, шість видів. Більшість з них не отруйні, а ті що отруйні, не дуже шкідливі.

«Хлопців, які сітки ставлять, іноді гадюки кусають, - каже наш співрозмовник. - Вони розповідають, що тоді два дні ходиш, як з похмілля». Тож ніякого лиха тут статися не може (особливо, якщо не ставити сітки), але можна добряче налякатися, особливо, якщо зустрінете жовтобрюха – змію неотруйну, але дуже велику, сміливу (більшість змій просто ховається, почувши кроки людини), яка ще й «насвистує».

Місцеві жаліються, що туристи з переляку часто вбивають жовтобрюхів і навіть яскравих ізумрудних ящірок, яких тут теж дуже багато. І після вихідних місцевий вчитель історії Олександр Чепурний, який опікується цим місцем, збирає у заказнику не тільки целофанові пакети і пластикові пляшки, але й понівечені трупики справжніх господарів Монастирища.
 
 
 
Мати-гора
 
Чому це місце називають Монастирище, невідомо (точніше, з цього приводу існує багато різних легенд). А от звідки взялися назви «Мати-гора», «Дівич-гора», цілком зрозуміло. У «дворі» Монастирища часто відчуваєш порожнечу під ногами, в середині скелі є великі пустоти. За однією з легенд, тут колись здавали екзамен козаки-характерники. Мовляв, у Монастирищі є трави, з яких можна зварити «Напій Соми» - ритуальний «компот» давніх персів, який «вивільняє свідомість» і навіть «дарує безсмертя». Поживши якийсь час на горі, відчувши її природу, характерники начебто могли знайти ці трави, сварити напій, а потім силою думки розсунути «стіни» і потрапити у середину, де їм відкривалася таємниця гори.

В принципі, якщо трохи пошукати, то Мати-гора впустить і вас - тільки недалеко. Ми знайшли один тунель біля «огорожі» Монастирища – вузький прохід довжиною кілька метрів. Через нього може без проблем пройти дорослий чоловік, але заходити всередину насправді доволі моторошно.

Вірити ви чи ні у всі ці легенди, Монастирище вас неодмінно вразить – дивовижною красою природи. Тут ростуть дикі степові орхідеї та крихітні трикольорові фіалочки, тут можна побачити орда-змієїда і смішних довгоносих мишок – бурозубок. А на березі Інгулу, який нагадує тут гірську річку, – справжній пляж під кам'яним навісом з кам'яним «столиком». Тут неглибоко і вода дуже тепла, лежачи під перекатами, наче у джакузі, можна намити напівкоштовних камінців – кварців, гранатів (якщо, звісно, знати, як вони виглядають у природі). Хоча треба бути обережним: течія доволі сильна, а камені - слизькі.

Але майте на увазі: Мати-гора береже себе від зайвих очей. В цьому їй з усіх сил допомагають облавтодор і районна влада: ані доріг, ані вказівників. Їхати з Кіровограда можна двома шляхами: Бобринець - Кетрисанівка – Інгульське або Устинівка – Сонцеве - Інгульське. Це однаково погано. Від Інгульського треба їхати по грунтовці - дорогу вам зможуть вказати мешканці села. Між Інгульським та заказником ви побачите котлован для сміття, тож не залишайте пляшки у Монастирищі, їх можна буде викинути по дорозі.

На в'їзді у сам заказник, на жаль, теж немає інформаційного щита. Тож ми, туристи, можемо й не знати про те, що тут не можна палити вогнища, викопувати рослини, нищити тварин. Спасибі вчителю історії Олександру Чепурному, який не лінується щодня (а в вихідні і кілька разів на день) обходити заказник, розповідати приїжджим легенди та збирати сміття. А також в'язням Устинівської виправної колонії № 37, які приходять сюди прибирати за висококультурними шанувальниками давніх культів після свят і вихідних.
 
 
Переглядiв: 15753
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
Facebook Twitter Viber Skype