Сьогодні ці будівлі на вулиці Анни Дмитрян (раніше Щорса, а ще раніше – Костельній) майже нікого не вражають. Просто не мають шансів вразити. Цією вулицею, яка веде до залізничного вокзалу, взагалі ходить небагато людей. Влітку лікарню закриває густа зелень дерев. В темний час доби вулиця майже не освітлюється, тож одинокому перехожому не до архітектурних вражень. Проте якщо ви прогуляєтеся на вулицю Дмитрян і зайдете на територію лікарні св. Анни (донедавна тут був пологовий будинок № 2), то будете вражені. Попри занедбаність, попри різнокольорові написи «Спасибо за сына» на стінах, не помітити величної краси цих будівель неможливо.

У 1904 році, коли відкрилася ця лікарня, вона вражала не тільки красою. Вона була оснащена за останнім словом техніки. Водопровід, парове опалення, власна електростанція, система біологічного і т.п.

Анна Дмитрян, будуючи лікарню, яку потім передала Товариству Червоного Хреста, та створюючи безкоштовні ліжка для бідних, вважала, що тут усе повинно бути найвищої якості, навіть плитка на підлозі, навіть дубовий паркет у палатах (здається, і плитка, і паркет збереглися і досі).

Ганна Дмитрян народилася у 1843 році в Новомиргороді в родині багатого купця, грека- конезаводчика Михайла Мартакі. І у двадцять років вийшла за друга свого батька, теж грека за походженням і теж конезаводчика Афанасія Дмитряна, який був старший за неї на тридцять років.

Понад двадцять років Дмитряни жили щасливим життям заможних людей, багато подорожували, мали власні маєтки у Новомиргороді, Бобринці, Одесі, Херсоні, Єлисаветграді. У 1884 році помер спочатку Афанасій Дмитрян, а потім «згоріла» від туберкульозу їхня донька Анна.

Взагалі-то так називається стаття Степана Кожум'яки про новомиргородську лікарню, яку Анна Дмитрян збудувала пізніше – у 1912 році. Проте єлисаветградська лікарня не поступається їй красою.

У 1901 році місто Єлисаветград виділило Анні Дмитрян дві десятини землі для спорудження лікарні. Автором проекту будівлі став міський архітектор Олександр Лишневський. Проте благодійниця відмовилася будувати лікарню за цим проектом. І, мабуть, відмовилася у грубій формі (чим більше читаєш про Анну Михайлівну, тим більше розумієш: крута була тітка!).

У проекті було передбачено пічне опалення та звичайні стічні ями. Меценатка ж повеліла встановити сучасне парове опалення та створити систему біоасенізацї (завдяки цій системі у лікарні св. Анни у 1904 році були ванні кімнати та внутрішні туалети для персоналу і хворих!). Отже Лишневського Анна Дмитрян звільнила, а натомість за власний кошт найняла архітектора Якова Паученка та інженера Євгена Тамма. З Паученком вони спрацювалися, пізніше він будував на її замовлення лікарню у Новомиргороді та Вознесенський собор у Бобринці.

З цієї ж брошури дізнаємося про усі технічні інновації. Вартість електроенергії у Єлисаветграді здалася Дмитрян завеликою, тож вона запросила Євгена Тамма для побудови власної лікарняної електростанції! Але нас найбільше вразила система асенізації, яка складалася з двох колекторів, двох басейнів, двох коксових фільтрів та спеціального колодязя. Це була повноцінна каналізаційна система, побудована для однієї лікарні!

Анна Дмитрян поклала на рахунок лікарні ще 300 тисяч рублів з тим, щоб прибутки від цієї суми витрачалися на потреби лікувального закладу.

Благодійниця ставила свої вимоги: «Я, потомствена почесна громадянка А. М. Дмитрян, передаючи споруджену мною лікарню в пам'ять моєї дочки Анни Афанасіївни, вартістю 200 тисяч рублів, у відання Російського Товариства Червоного Хреста, бажаю:

1) лікарня має бути названою на честь св. Анни;

2) двадцять ліжок в ім'я моєї дочки Анни призначаються для неімущих християнської віри; кількість їх не може бути зменшена;

3) лікарня повинна стояти на рівні сучасних наукових вимог і давати простір для занять наукою молодим медикам;

4) лікарня, в міру надходження платних внесків на утримання ліжок, повинна скорочувати кількість платних ліжок для того, щоб з часом надати всі сорок ліжок для лікування неімущих;

(…) головним лікарем та її довічним директором призначається О.Юцевич».

Закінчивши будівництво лікарні у Єлисаветграді, Анна Михайлівна вирушила до Бобринця, де побудувала другий православний храм – Вознесенський собор. Звідти – у рідне місто Новомиргород, де відкрила ще одну лікарню – «Палац для хворих».

На рахунок цієї лікарні вона теж поклала 300 тисяч рублів. І теж особисто призначила головного лікаря. Степан Кожум'яка пише, що Анна Михайлівна відвідала Київський університет Святого Володимира і попросила показати найкращих випускників медичного факультету 1910 року. Вона обрала лікаря на прізвище Кміта, який збирався залишитися працювати в університеті. Проте Анна Михайлівна вже збудувала для нього будинок не гірший за єлисаветградський і запропонувала таку платню, від якої він просто не міг відмовитися.

До речі, сама Анна Дмитрян мала в Єлисаветграді будинок набагато скромніший, ніж ті, які будувала для лікарів, – зараз в її будинку на вул. Олефіренка (Фрунзе, Бульварна) знаходиться готель «Дворцовий».

Анна Дмитрян померла у Єлисаветграді 13 січня 1913 року. Виконуючи її останню волю, після відспівування у Ковалівській церкві, її тіло перевезли до Бобринця та поховали у сімейній усипальніці під збудованим нею храмом святого Пантелеймона.

Цей храм, на жаль, не зберігся, його розібрали у 1939 році. Існує легенда, що бобринчани перепоховали останки благодійниці. Проте це тільки легенда…

До 1917 року кожного січня на її честь служили молебен у Ковалівській церкві Єлисаветграда та у храмі у Бобринці, роздавали милостиню, лікували немічних та хворих. Цікаво, чи служать зараз?..