Взагалі-то, за освітою Людмила Кривенко – не художник і навіть не швачка, а редактор друкованих видань. Та й арт-квілтом вона захопилася насправді не так давно – рівно десять років тому, коли їй самій виповнилося 60!

- Мені треба було купити нову швейну машинку, - каже вона. – І в магазині я побачила книгу американського автора про арт-квілт. Я ніколи не займалася традиційним печворком, та й шити не дуже любила. Живописом я теж ніколи не захоплювалася, навіть не пробувала писати маслом. Але ця техніка – вона мене відразу захопила.

Інтернету в мене не було, літератури теж. Але за рік я повезла три роботи на фестиваль у Суздаль і, на мій подив, усі три виставили. Тоді це було таке співтовариство на пострадянському просторі з центром у Суздалі. Тому що в Західній Європі це мистецтво з'явилося трохи раніше, а у нас у 2005-2010 роках. Тоді всі ми працювали майже «наосліп». Якась література з'являлася, але її було дуже мало, тож кожен сам собі вигадував, як і що зробити.

Проте наступні виставки, на які запросили майстриню, - «Текстильний салон» в Божоле (Франція), фестивалі в Авіньйоні (Франція) та Вероні (Італія) – довели, що її роботи вражають не тільки таких самих, як вона, художників-аматорів на пострадянському просторі, але й справжніх метрів і поціновувачів цього мистецтва. У Вероні Людмила Кривенко отримала навіть гран-прі фестивалю!

Зараз майстриня подорожує мало, хоча запрошення отримує постійно. Каже, що її роботи можна вивозити без будь-яких спеціальних дозволів (тому що вони створені після 1990 року та належать до народної творчості). Проте возити картини в рамах дуже важко. Відправляти на закордонні виставки – дорого і складно.

- У мене є кілька «виставочних» картин – ви бачите: вони без рам. А взагалі-то мої картини найчастіше потрапляють за кордон вже без моєї участі. Люди просто купують і везуть без рами, а потім, якщо хочуть, виставляють цю роботу. Я знаю, що мої картини є в Канаді, на Балі, у Франції.

Безумовно, роботи Людмили Кривенко – то мистецтво. А вона сама художник, а не майстриня. Проте де насправді межа? Чим відрізняється квілт-мистецтво від квілта-ремесла? Адже і те, і те може буде цікаво і красиво.

- Я не знаю, - сміється Людмила Кривенко. – Я не є членом ані спілки народних майстрів, ані спілки художників. Я просто давно зрозуміла, що мені це не дуже потрібно. Я сама по собі, у мене власний шлях, власне обличчя…

І, мабуть, саме тому Людмила Кривенко – художник. Варто побачити одну її виставку, щоб, набравши в пошуковику «арт-квілт», безпомилково впізнати її роботи серед тисяч інших! Ну, як набравши «сюрреалізм», відразу впізнаєш роботи Далі, а набравши «наїв», усі кіровоградці, мабуть, впізнають роботи Ліпатова.

Людмила робить ляльок-мотанок, шиє сумки, неймовірні дитячі ковдрочки і м'яких котів. І це чудові ексклюзивні речі ручної роботи, якими дуже приємно користуватися. Але то вже поробки у найкращому розумінні цього слова, декоративно-ужиткове мистецтво. А от її «Іриси» створюють атмосферу у кімнаті, наповнюють її кольором і радістю.

Людмила розповідає, що її дуже часто просять провести майстер-класи по арт-квілту. І вона б не проти (багато років проводила майстер-класи, наприклад, з виготовлення ляльок-мотанок), але просто не уявляє, як цьому можна навчити.

- У мене немає ніяких технологічних секретів, - пояснює вона. – Я можу все вам прямо зараз розповісти. Спочатку я зображую малюнок на білій тканині – композиційний (квіти, пейзаж тощо), досить умовний. Потім висипаю всі свої клаптики на підлогу і починаю «малювати» – викладати картинку зі шматочків тканин. Це можна робити на підлозі, але зручніше на стіні. Спочатку закріплюю булавками, потім приметую, потім щось змінюю, переметую, потім пристрочую на машинці. Якщо деталі дуже дрібні, такі що кожну окремо пристрочити неможливо, то я накриваю роботу фатином, потім простьобую, а потім ще додаю зверху яскравих шматочків, тому що фатин приглушує колір. Потім під цю роботу підкладаю синтепон, простьобую її, щоб додати об'єму там, де це потрібно, і пришиваю задник-підкладку.

- Потрібна якась спеціальна машинка?

- Ні. У мене зараз, звісно, дуже хороша машинка. Але насправді підійде і звичайна, у якої є режими «зиґзаґ» та «вишивка» - цього досить.

- А тканини якісь особливі?

- Найліпше працювати з бавовняними тканинами. Є спеціальні тканини для печворку – японські, американські - вони не сиплються і т.п. Але я працюю з будь-якими тканинами: з кримпленом, шифоном, шовком (дуже сипучі тканини можна укріпити флізеліном). Для мене головне – колір. Подивіться на «Айстри»: кожна пелюстка – то окремий клаптик, але щоб квітка виглядала природньо, треба щоб один клаптик був трохи темніший, інший – трохи світліший і т.п. Або небо, хмари – там не має бути різких ліній, тож мені потрібно багато маленьких клаптиків, які будуть створювати «перехід» кольору.

- Звучить дуже довго і рутинно….

- Ні. Насправді я людина дуже нетерпляча і дуже не люблю рутинну роботу. Найбільше часу я, мабуть, витратила на «Іриси» (там багато відтінків кольору на пелюстках) – десь півтора місяці. Але ж це не значить, що я півтора місяці працювала по вісім годин на день, - тільки, коли є бажання. А іноді буває, що і за тиждень… По-різному.

Мене колись просили в Києві, якщо я не хочу робити майстер-клас, то просто зафільмувати усі етапи процесу. Я зробила фотофільм – від чорно-білого малюнку до закінченої роботи. Проте цей фільм відображає створення однієї конкретної роботи. Іншу роботу я може робити зовсім по-іншому… І я не можу цьому вчити, тому що я сама не завжди знаю, що у мене вийде в кінці. Я просто щаслива, що я можу робити те що хочу і коли хочу. Я роблю це задля задоволення, і мені самій завжди цікаво спостерігати, що виходить з тої чи іншої ідеї.