Цей вид спорту тісно пов'язаний з історичною реконструкцією, але це зовсім не одне й те саме. Крім спортивного клубу ІСБ Taurus, в Кіровограді існує і клуб історичної реконструкції середньовічного одягу та побуту. За містом, у Соколівці, щонеділі проходять відкриті тренування по стрільбі з традиційного луку (для цього мати середньовічний одяг та обладунки не обов'язково – можна просто приїхати, пройти інструктаж і відчути себе лучником). А ще в нашому місті є цілих три (!) майстерні, які виготовляють обладунки для ІСБ – середньовічні щити, шоломи, лати. Усі ці речі виглядають як справжні реліквії ХІІІ - XIV століття, але вони зовсім не бутафорські, в бою вони захищають від ударів сокири чи шаблі.

- ІСБ – це офіційний вид спору, - пояснює Микола Безай. – Щорічно проходять чемпіонати світу «Битва націй». Україна, до речі, завжди виглядає гідно, виграє «срібло» або «золото». Зараз цей вид спорту стає дуже популярним у всьому світі. Коли вперше проводили ЧС в 2010 році в Україні, в Хотинській фортеці, в ньому взяли участь чотири країни. А торік – більше тридцяти країн, приїздили команди навіть з Австралії та Нової Зеландії.

- Кіровоградські спортсмени виступають за збірну України?

- Зараз, на жаль, ні. Один наш одноклубник – Тарас Грицюк, який, до речі, виступав на ЧС в Барселоні, де Україна здобула «золото», переїхав до Києва. Інший – Ігор Омельянчук, який теж брав участь у «Битвах націй» - перебрався зараз до Канади. Але ми сподіваємося, що зараз, коли в Україні ІСБ став офіційним видом спорту, і ми маємо тепер зал для тренувань в спортивній школі № 3, то до нас прийде більше людей, ми зможемо створити свою команду, виступати на чемпіонатах, розвиватися.

- У спортивній школі? Цим і діти можуть займатися?

- Цей вид спорту в усьому світі розвивається у двох напрямках. Битви у справжніх залізних обладунках, зі справжньою зброєю – це, звичайно, тільки для дорослих (до речі, жінки у цьому виді спорту теж є, і чимало). Але є інший напрямок – битви у м'якому спорядженні. Цим видом спорту можуть займатися і діти з чотирьох років, і дорослі.

Тому що й дорослі не можуть відразу битися в латах. Це вимагає достатньої фізичної підготовки. По-перше, самі обладунки важать 25-35 кг, по-друге, в них рухаєшся інакше, працюють інші м'язи, до цього треба звикнути, по-третє, середньовічні шоломи влаштовані так, що ти дивишся тільки у невелику прорізь перед собою і майже не маєш бокового зору, та ще й чуєш погано – до цього теж треба звикнути.

В залі ми взагалі тренуємося тільки в м'якому спорядженні. Але дітей поки що не тренуємо. У нас просто немає тренера, який мав би відповідну освіту. Ми дуже сподіваємося, що до нас прийде професійний тренер чи вчитель фізкультури, якого ми заразимо своєю пристрастю і потім він тренуватиме дітей.

Тому що насправді бажаючих – вдосталь! Ми якось ходили в шосту школу, принесли м'яке спорядження, показували дітям, як битися. Ну, думали, 5-10, може, 20 дітей захочуть спробувати, але ми ледве ноги звідти винесли – хотіли всі! У дітей це викликає такий азарт! Спочатку всі діють обережно, але потім, коли розуміють, що це не боляче, то кидаються у битву із захватом.

- Але виглядає все це дуже небезпечно і навіть страшно, коли дорослі б'ються на сокирах та алебардах…

- Коли я цим захопився, моя дружина була категорично проти. Я навіть цілий рік не займався. Хоча дуже хотілося – це відчуття, які ні з чим не зрівняєш. Але, звичайно, родина дорожче, і щоб не сперечатися через це, я сидів дома і дивився чемпіонати. Потім дружина стала дивитися зі мною і побачила, що як би страшно та жорстоко це не виглядало на ристалищі, найбільша травма, яку може отримати боєць, – це синець. Зараз Оля мене дуже підтримує, і мій син – Паша, він у першому класі, - також.

Насправді, коли виходиш на ристалище, завжди трохи лячно. Я багато років цим займаюся, але відчуваю це перед кожною битвою – це, мабуть, інстинкт. Але після того, як тебе один раз вдарили, цей страх відразу відключається, з'являється азарт.

У нас заборонені колючі удари (вони дійсно є небезпечними), заборонені удари в шию, в суглоби, в пах, по ступнях. Удар алебардом (а їх дозволено використовувати в масових поєдинках) може бути досить відчутним, але це теж синець – не більше… Травми бувають тільки в тих випадках, якщо спортсмен навмисне на вдягає частину обладунків, для того, щоб бути легшим, мобільнішим в бою (а люди таке роблять). Але зараз на кожному чемпіонаті є судді, які перевіряють обладунки перед боєм.

- А як визначають переможців?

- У масових поєдинках (2 на 2, 5 на 5, 21 на 21) перемагає та команда, хоча б один боєць якої залишився на ногах. Якщо боєць падає, він відразу вибуває з поєдинку. Є також професійні битви, як в боксі, один на один, з короткими раундами по три хвилини – там переможця визначають за очками.

Роздивляючись фотографії поєдинків та бійців, які показує Микола, неважко помітити, що одні бійці вдягнені у справжні лицарські лати, інші – у цілком «автентичні» монгольські халати, інші - в якісь коротенькі «тужурки». Питаємо у Миколи: чи мають ці «спортивні костюми» відповідати історичній правді? А техніка бою, тактика?

- Щодо техніки бою, то ми не читаємо книг ХІІІ століття, щоб відтворити якісь удари. Але такий вид спорту теж є - це називається НЕМА — Історичні європейські бойові мистецтва. Він зародився як теоретична дисципліна, якою займалися історики, а потім вже спортсмени почали відтворювати давні техніки на практиці.

В ІСБ, я вже казав, головне – безпека спортсменів, воїни ХІІІ століття хотіли вбити суперника, у нас трохи інші цілі.

Щодо костюмів, то обмеження у нас не такі суворі, як в історичній реконструкції. Звичайно, це має бути костюм певного народу та певної епохи – неможна вдягти монгольський халат та європейський шолом. Але у мене, наприклад, обладунки монгольського вершника війська Тамерлана - Хатангу Дегель (стальний халат), тюрбанний шолом іранського типу, але на ногах у мене – лати. У монгольських вершників на ногах були пологи із окремих пластин, але в пішому бої вони не повністю захищають ноги. Такі речі допускаються.

- А ви берете участь в реконструкціях битв?

- У нас є люди, які займаються ІСБ і одночасно реконструкцією – не тільки битв, але і побуду. Керівники клубу історичної реконструкції Андрій Невдаха, Назарій Грицюк. Але це принципово різні речі. Якщо відбувається реконструкція якоїсь битви, то ми знаємо перебіг бою, знаємо, хто переміг, і спортивної складової тут вже не може бути.

- От у вас монгольський костюм, а які ще бувають?

- Найчастіше це або монгольські обладунки ХІІІ- XIV століття, або обладунки європейської важкої піхоти того ж часу – це теж своєрідний «халат» з металевими пластинами зсередини. Рицарські обладунки з металевим корпусом теж можна побачити. Ковалі роблять таке, але такі обладунки дуже дорогі і доволі важкі.

- Ну, мабуть, і ваші обладунки недешеві?

- Так, якщо замовляти в майстерні, то обладунки будуть коштувати від 500 $ до кількох тисяч. Бойовий меч – від 100 $. Але їх можна зробити самому - у нас в місті три майстерні, які займаються виготовленням обладунків. Це все наші хлопці, які в нас тренуються, тож вони радо допоможуть одноклубникам, розкажуть і покажуть, як їх треба робити. Це, звичайно, непросто, але можливо. Мені свого часу дуже допоміг з цим батько – Микола Миколайович Безай. Якби не його допомога у виготовленні обладунків, я б навряд чи зміг колись займатися цим спортом.

Але на першому етапі це непотрібно – ми запрошуємо всіх до нас на тренування в дитячо-юнацьку спортивну школу № 3 (вул.Чміленка, 31). Тренування відбуваються щосуботи о 18.00. Тел. для довідок: 067 3634349.