Батько Якова Паученка Василь Семенович тримав у Єлисаветграді іконописну майстерню, в який виготовляли та реставрували образи та іконостаси. Тож не дивно, що його син закінчив вечірні рисувальні курси при єлисаветградському Реальному училищі та вступив до Московського училища живопису, скульптури і архітектури.

Фактично Яків Паученко недовчився. У 1893 році його батько серйозно захворів і не міг керувати майстернею, грошей на навчання не вистачало. Тож Яків Васильович, отримавши звання «некласного художника архітектури» (тобто вільного архітектора), покинув навчання, повернувся у рідне місто та взявся керувати батьківською майстернею.

Вважається, що вершиною творчості Якова Паученка – і як архітектора, і як іконописця – став Вознесенський собор у місті Бобринець, який він збудував на замовлення Ганни Дмитрян. Але ікони і іконостаси, виготовлені в його майстерні, прикрашали також Успенський собор Єлисаветграда, домові церкви реального та юнкерського училищ. Виготовляли в майстерні і так звані «домашні ікони», кілька таких «приватних» ікон з майстерні Паученка було в колекції Олександра Ільїна – зараз їх можна побачити в краєзнавчому музеї. Взагалі ікон з цієї майстерні збереглося досить багато.

Через кілька років, у 1899-му, Василь Семенович Паученко затвердив у міській думі Єлисаветграда проект власного будинку на розі Клинцівської та Верхньо-Донської. Автором проекту був його син Яків.

У будинку було п'ять кімнат, дерев'яні панелі на стінах та мозаїчна підлога. Труби опалення знаходилися під підлогою. Тоді це називали «римське опалення». А зовнішній вигляд цього невеличкого будиночку став візитівкою архітектора, тут він показав усе, що любив: цегляні візерунки, ковані деталі, поєднання різних архітектурних стилів.

Крім батька та сина, у зовсім невеличкому «казковому теремі» оселилася молодша сестра архітектора Олімпіада з чоловіком - землеміром Олександром Осмьоркіним, та маленьким сином Сашею.

Олександр Осмьоркін виріс у цьому будинку, тут захопився живописом, тут грав у виставах у домашньому театрі, якій влаштовував його дядько Яків Васильович. Він теж, як дядько, навчався на вечірніх рисувальних курсах, а у 1910 році вступив до Петербурзької рисувальної школи.

80-річний Василь Паученко та його 47-річний син Яків померли в один рік – 1914-й.

У 1917-му померла Олімпіада Осмьоркіна.

Краєзнавець Володимир Босько пише, що «спец по золоту та сріблу землемір Осмьоркін» у 1922 році входив до комісії по вилученню церковних цінностей у Єлисаветграді! «Можна тільки гадати, на­скільки добровільною була участь Олександра Павловича у цій справі, проте факт такий мав місце», - пише Босько.

Олександр Осмьоркін - молодший вже тоді був досить відомим художником. Він ще іноді приїздив додому, проте повертатися на батьківщину не збирався.

Як не дивно, будинок Паученків не націоналізували. Після смерті батька у 1937 році його успадкував професор Московсковського художнього інституту ім. Сурікова Олександр Осмьоркін (точніше він успадкував 6/7 цього будинку, 1/7 належала другій дружині його батька). Протягом наступних років художник, який залишився без засобів до існування, продавав цей будинок частинами.

Тож на початку 50-х це була звичайна комуналка зі зручностями надворі. Кудись зникли картини зі стін, мозаїка з полу та дерев'яні панелі… Тільки сам «казковий терем» залишився таким самим і усім своїм зовнішнім виглядом натякав на шляхетне походження.

У 1985 році мешканців відселили, а у будинку почали створювати художньо-меморіальний музей Олександра Осмьоркіна. Це відбулося за ініціативи тодішнього співробітника Кіровоградської картинної галереї краєзнавця Володимира Боська. Саме Володимир Миколайович їздив у Москву до вдови художника та переконав її передати нашому місту роботи та меморіальні речі видатного земляка для майбутнього музею. У 1994 році музей відкрили для відвідувачів.

Так будинок Паученка став будинком Осмьоркіна.

Зате знаходиться він зараз на вулиці Архітектора Паученка.