Подарована земля

З 1930 року ця площа носила ім'я Сергія Мироновича Кірова, а до цього називалася просто – Міський бульвар. А ще раніше, 200 років тому, на цьому місті були кам'яні будівлі з великими підвалами, які належали тодішньому міському голові Єлисаветграда Івану Фундуклею. У 1834 році ці будівлі знищила пожежа.

Пустир, який залишився, син Івана Фундуклея подарував місту. Спочатку тут збиралися побудувати палац на випадок приїзду у місто поважних осіб. Однак потім триповерховий палац вирішили будувати біля плацу на тоді ще безіменній вулиці – саме палац дав їй назву Дворцова. А тут, перед дерев'яною будівлею міської думи, влаштували ще один плац, який, за прикладом Ковалівського бульвару, обсадили двома алеями дерев.

Проте у якості плацу для маневрів площу перед міською думою майже не використовували. Зате вона швидко стала улюбленим місцем відпочинку городян. Назва Міський бульвар сьогодні є доволі умовною. Доцільніше назвати це місце сквером або парком. Адже посеред «бульвару» стояв фонтан, а навколо розташовувалися магазини, буфет, лави, ротонди, квітники і т.п.

«Не было бы ни города, ни красоты, ни легенды»

Тож у кінці XIX – на початку XX століття площа перед міською думою перетворилася на затишний парк з фонтаном, ліхтарями, лавками та павільйонами. З одного боку міського бульвару був розташований ресторан-вар'єте «Модерн», приміщення якого, на жаль, не зберіглося – на тому місті зараз готель «Україна». З іншого – будинок з Аполлоном. Цей будинок стоїть і досі, хіба що давно немає Аполлону. Його прибрали у 1954, коли святкували 10-річчя визволення Кіровограду. На місце Бога Світла причепили герб СРСР та щит з висловом Сталіна «Наше дело правое – мы победили».

Але все це буде через багато років, а поки що, як писав наш земляк Дон Амінадо: «Достопримечательностью города была, конечно, деревянная каланча, венчавшая старое, унылое здание городской Думы, выкрашенное безнадёжной охрой николаевских времён. На самой вышке, обведенной незамысловатой решётчатой оградой, с утра до вечера, и с вечера до утра, равномерно, как маятник, взад и вперёд, во всём своем непревзойдённом величии, шагал тот самый красавец-пожарный, без которого не было бы ни города, ни уезда, ни красоты, ни легенды».

Олександр Пашутін у своєму «Історичному нарисі» писав, що квітники та газони на Міському бульварі поливали щодня, а сам бульвар ретельно охороняли. Проте іноді і надто ретельно. Так, у 1905 році місцева поліція заарештувала сторожа Осадчого. Як повідомляла газета «Голос Юга» від 9 серпня: «Випадок дикої розправи стався на Міському бульварі. Сторож Осадчий побачив, що прислуга ресторану Боженко-Дем'янова пройшла по газону, накинувся на неї та почав наносити удари палкою по голові. Удари були настільки сильні, що молода дівчина у непритомному стані впала з ніг. За допомогою публіки, що збіглася на місце, постраждалу доставили у місцеву лікарню, де її привели до тями».

Звичайно, прислугу Боженко-Дем'янову шкода. Проте, якщо б існувала машина часу, яка б дозволила хоча б на кілька місяців запросити у сучасне місто міського голову Олександра Пашутіна, то було б, здається, непогано, щоб він захопив із собою і сторожа Осадчого…