×
 
 
Як дурили єлисаветградців
Сьогодні у людей ті ж ахіллесові місця, що й на початку минулого століття. Тож і шахрайства ті ж самі, що сто років тому. Гортаючи єлисаветградські газети, ми знайшли на їхніх сторінках чимало схожого до того, про що сьогодні повідомляють засоби масової інформації. Здається, життя за цей час зовсім не змінилося - шахраї продовжують успішно ревізувати наші гаманці, експлуатуючи довіру та легковажність людей.
 
Єлисаветградський торговий дім Й.Фіша замовив у Самарканді 101 пуд ізюму. На початку листопада 1907 року 25 мішків солодощів прийшли на залізничну станцію у Черкаси. До Єлисаветграда відправили поштою накладну.

Про товар дізнався 16-річний юнак на прізвище Бродський і забрав із замовних листів чотири накладні, розписавшись за них у відомості прізвищем Шварц. Ці документи Бродський передав своєму товаришу Красновському. А той поїхав з ними до міста Сміла, де звернувся до купця Мелового, що займався торгівлею на залізниці, і попросив у нього позичити 100 рублів, щоб викупити ізюм. Меловий погодився. 31 грудня вони разом поїхали до Черкас, викупили вантаж і привезли його до Сміли.

Коли Фіш зрозумів, що хтось отримав за нього на пошті накладні на ізюм, то зателеграфував начальнику станції Черкаси з проханням нікому не видавати вантаж. Та було уже пізно. Тоді Фіш звернувся до прокурора Київського окружного суду з проханням розшукати злодія і вантаж. І поліція згодом затримала Бродського, Мелового та Красновського...
 
У червні 1908 року по елисаветградських магазинах ходила пристойно зодягнена жінка, яка за два тижні провернула кілька афер. Дама відбирала товар начебто на похорони чоловіка. А відклавши солідну купу краму, згадувала, що їй треба купити якусь дрібницю в іншому магазині, і тут же бідкалася, що у неї лише крупна купюра, і їй доведеться розміняти її в іншому магазині. Продавець, не бажаючи втратити клієнтку, давав з каси гроші у борг, а жінка у вигляді застави під них… залишала відібраний товар, потім виходила з магазину і більше не поверталася туди.

Чутки про ці шахрайства прокотилися містом, і у тих магазинах, де ще не побувала шахрайка, були уже готові до її приходу. І коли Марія Лихманова у магазині Тульчинського відібрала товар і стала бідкатися, що їй треба зробити дріб'язкову покупку в іншій крамниці, продавець послав сина за городовим…
 
Схожа історія мала місце в Елисаветграді 16 грудня 1908 року. До магазину купця Ш.Шкроба зайшов чоловік років 30-ти, відрекомендувавшись торговцем з села Цвітне. Потім він замовив бакалейного товару на 300 рублів і попросив приготувати його на ранок. Наступного дня покупець під'їхав до магазину на трьох підводах. Під час їх завантаження невідомий попросив Шкроба дати йому 146 рублів, які начебто потрібні, щоб заплатити за товар у торговця Константиновського. Покупець мотивував своє прохання тим, що у нього лише одна банкнота у 500 рублів, і що ці 146 рублів він заплатить під час загального розрахунку за товар.

Отримавши гроші, шахрай віддав їх кучеру і наказав відвезти до магазину Константиновського. Шкроб, зайнятий іншими покупцями, забув на деякий час про невідомого. А той скористався скупченням людей у магазині, вийшов непомітно на вулицю, а потім наздогнав відісланого до Константиновського кучера біля готелю «Москва», відібрав у нього 144 рублі, залишивши два рублі за роботу, і зник.
Наприкінці липня 1908 року Єлисаветград наводнили фальшиві п'ятирублеві монети. Невдовзі поліція встановила, що цим займаються приїжджі з Катеринослава. Також стало відомо, що вони запропонували місцевому жителю Борисенку купити у них за вигідною ціною 700 фальшивих монет. Той погодився.

Коли увечері фальшивомонетник прийшов на Олексіївську вулицю (нині Гагаріна) до будинку Борисенка, пристав Тиновський затримав його там. У кишенях чоловіка знайшли фальшиві монети на суму у 3390 рублів. На допиті затриманий назвався Нахманом Сном, 28-ми років, і заявив, що до Єлисаветграда приїхав з Нікополя та зупинився у «Купецьких номерах» по Іванівській вулиці.

Наступного дня поліція за підозрою у розповсюдженні фальшивих монет затримала подільника Нахмана - відомого афериста Асіра Пудалова. Було встановлено, що зловмисники встигли збути в Єлисаветграді фальшивих монет на суму понад 2000 рублів.
 
18 серпня 1907 року до селянина Короткого, який зупинився у «Південних номерах» у великого мосту через Інгул, звернувся невідомий, який запропонував пройти з ним до готелю «Дагмара». Там до них приєдналося двоє чоловіків, і стали вмовляти Короткого купити у них фальшиві паперові гроші. Селянин погодився взяти фальшивих папірців на 1600 рублів за 800 справжніх. Аферисти, отримавши гроші від покупця, вручили йому невеликий дерев'яний ящик, обтягнутий залізними пластинками, усередині якого начебто були фальшиві гроші. І відразу стали квапити селянина йти з готелю, лякаючи можливим приходом поліції. Це насторожило Короткого і він заглянув до ящика – там були чисті аркуші паперу. Зрозумівши, що його дурять, селянин вибіг на вулицю і розповів про усе городовому, який і затримав аферистів.

У газеті «Голос Юга» за 8 жовтня 1917 року була надрукована наступна історія: «Аферисты. В комиссариате заявлено, что в городе появилась средних лет женщина, выдающая себя за родственницу редактора газеты «Голос Юга» Д.С.Горшкова. Она заходила в дома и рассказывала, что она в бедственном положении и предлагала свои услуги по починке белья с тем, чтобы она исполнила у себя дома. Аферистка таким образом набрала изрядное количество белья и скрылась».

У листопаді 1908 року на фабрику Гольфельда та Орлова прийшов чоловік, який представився Я.Лернером, і замовив 40 ящиків цукерок. Оскільки у покупця не було при собі грошей, то він залишив товар на фабриці, пообіцявши заплатити за нього у відділенні фабрики на базарі.

Через кілька днів Лернер знову прийшов на фабрику і пред'явив безграмотним робітникам якийсь папірець, а ті повірили, що то квитанція про сплату і видали незнайомцю товар.
У серпні 1908 року до кондитерської Й.Жана зайшов чоловік років 25-ти і попросив плитку шоколаду. Дружина Жана, яка стояла за касою, подала йому кілька шматків. Перебираючи їх, покупець запитав чи не буде у неї здачі зі 100 рублів. Отримавши відповідь, що буде тільки з 50-ти, він відібрав шматок шоколаду на 50 копійок і подав банкноту у 50 рублів.

Пані Жан, як згодом вона розповідала, відчула, що має справу з аферистом, тож стала уважніше придивлятися до нього. Взявши папірець, вона оглянула його і переконалась, що він не фальшивий. Потім відрахувала 49 рублів 50 копійок здачі і поклала її на стіл. Молодий чоловік разом з тим не став чіпати грошей, заявивши, що йому шоколад не подобається, і попросив назад гроші. Жінка дістала з каси банкноту номіналом 50 рублів і поклала її на стіл, забравши здачу. І тут молодий чоловік знову заявив, що візьме шоколад, і став відволікати пані Жан розмовами.

Отримавши здачу і шоколад, незнайомець швидко залишив магазин. А пані Жан узяла зі столу папірець, не помітивши, що то банкнота нового зразка у 3 рублі, і поклала її до каси.

Коли прийшов чоловік, дружина поспішила поділитися з ним враженнями про покупця, що викликав у неї підозру. Йосип Жан попросив дружину показати папірець і виявив підміну.
 
Влітку 1908 року по ринку в Єлисаветграді ходило кілька чоловіків, які пропонували купити у них золоті обручки. Та, як виявилося, то були мідні вироби, пофарбовані під золото.

А 18 березня 1910 року у Єлисаветграді сталася ще одна «золота» історія. До магазину золотих виробів Кранца зайшло двоє чоловіків, щоб купити обручку. Кранц показав покупцям кілька виробів. Та жоден з них не сподобався і вони пішли, нічого не купивши. Через деякий час Кранц виявив, що зникла одна масивна золота обручка, замість якої незнайомці залишили яскраво пофарбовану мідну з написом «на пам'ять». У поліції Кранцу показали альбом злочинців і він упізнав двох небезпечних злодіїв Вільвоського і Донченка. Поліція затримала шахраїв.
У березні 1912 року на лаві підсудних сиділа 20-річна єлисаветградка Марія Полякова. Жінка зуміла провернути аферу з ліками від хвороб очей. У 1909 році вона відіслала у газети "Нива", "Копійка" та низку інших столичних і провінційних видань рекламне оголошення. Повідомляла, що їй вдалося винайти чудодійний засіб, який назвала "Світло". Пропонувала хворим флакон рідини за 3 рублі. І ця реклама стала двигуном шахрайства. У Єлисаветград на адресу Марії Полякової посипалися листи-замовлення з усієї Російської імперії. Шахрайка обіцяла зробити сліпих зрячими, вилікувати трахоми, катаракти, золотуху, зняти з очей більмо, позбутися близорукості і навпаки - далекозорості. Ті, хто зовсім нічого не бачив, або бачив цей світ, як у тумані, вирішили терміново придбати чудодійний засіб з Єлисаветграда.

Замовлення надсилали як прості люди, так і купці, священики, полковники. Усі, хто надіслав до Єлисаветграда замовлення, оперативно отримували від Полякової флакон чудодійного засобу і брошуру. Вона була наповнена листами-подяками від громадян, яким "Світло" дозволило зробити світ світлим. І так тривало два роки. За цей час ніхто із клієнтів Полякової не зцілився, а от більшість навпаки стала гірше бачити.

Коли до Єлисаветграда посипалися листи-скарги на цілительку, поліція змушена була припинити її бурхливу діяльність. У грудні 1910 року на її квартирі провели обшук. Знайшли 15 пляшок з каламутною пінливою рідиною жовтого кольору, які були запечатані сургучем. Також вилучили наклейки, виготовлені у друкарні, з таким текстом: "Мария Александровна Полякова. В Елисаветграде. «Свет» - «Welt». Бойтесь подделок. Перед употреблением взболтать». Був у Полякової архів з 30 тисячами листів-замовлень. Дві пачки надрукованих подяк, у кожній з яких по 5000 листівок, чекали на відправлення. В алфавітному порядку прізвищ замовників розкладені у ящику їх листи. Вела Полякова і книгу відісланого товару, у якій було заповнено 43 сторінки. Кілька флаконів "Світла" поліція відіслала до Херсона, де лікарі виявили у рідині сірчано-кислі солі міді та цинку.
 
На початку 1914 року у кількох населених пунктах Херсонської губернії були скоєні злочини за схожим сценарієм. Поліція дійшла висновку, що це справа рук однієї і тієї ж «шайки усыпителей». Обравши жертву, вони знайомилися з нею поближче, входили у довіру, виясняли, чим у людини можна поживитися. А потім, обравши слушний момент, пригощали цигаркою. Очевидно, у ній була якась сильнодіюча психотропна речовина, адже жертва робила кілька затяжок і втрачала свідомість. До тями проходила не раніше, ніж через годину. І виявляла, що у її кишенях порожньо. А якщо це відбувалося у помешканні потерпілого, то «шайка усыпителей» виносила усе найцінніше.
 
 
Улітку 1909 року майже усі магазини, крамнички, аптеки, ресторани та склади Єлисаветграда обійшов молодий чоловік, який розповідав скрізь одну й ту ж історію. Начебто він випадково підслухав у пивній «Гамбрінус» по вулиці Верхній Донській (нині Паученка) розмову, і за те, що передасть її зміст, просив винагороду.
В обідню пору до рибного магазину Кричевського по вулиці Великій Перспективній зайшов юнак і сказав продавцю, що у нього є конфіденційна інформація для власника магазину. Через кілька хвилин з підсобного приміщенння вийшов Семен Кричевський. Юнак пошепки сказав йому, що сьогодні уночі злодії збираються обікрасти його магазин. Це повідомлення насторожило Семена Абрамовича і він поцікавився, звідки про це відомо юнаку.

- Я сидів у пивній «Гамбрінус», і чув розмову за сусіднім столом. Троє чоловіків обговорювали план крадіжки з вашого магазину. Ось я і вирішив сказати вам. Думаю, ви ж дасте мені за це попередження на чай. Семен Абрамович дістав з кишені кілька монет і віддав їх юнаку. Той подякував і пішов у двері. Кричевський зібрав своїх працівників і дав вказівку двом чергувати уночі у приміщенні.

Через 50 метрів від магазину Кричевського юнак зайшов до магазину Фіша і розповів Йосипу Самуїловичу про начебто підслухану розмову у пивній «Гамбрінус», і вона стосувалася магазина Фіша.

Того дня юнак побував у бакалійній лавці Ю.Яновського та лавці Й.Зільгенара на старому базарі, у тютюновій лавці братів Красовських, у рибному магазині Фіалкових, у магазині В.Вільховського по вулиці Садовій...

Одні власники магазинів, як Семен Кричевський, виявилися скупими, оцінили дружнє застереження юнака у кілька монет, а дехто був більш щедрим. Тож завершивши свій обхід, Іван Калюжний, а так звали юнака, назбирав майже 10 рублів «чайових». Кожен з попереджених Калюжним про крадіжку виставив на ніч охорону. Та ніхто її тієї ночі не потурбував. Як, врешті, і усіх тих, кого у наступні дні попереджав наш фігурант. Щоправда, були й випадкові крадіжки. Як, приміром, з магазину Вільховського, де злодії просвердлили в деревяному дверному полотні навколо замка 18 отворів, але так і не спромоглися з ним впоратися...
 
Природньо, що батьки переймаються долею своїх дітей, і заради їхньої безпеки та блага готові на все. Шахраї завжди використовували цю "больову точку" своєї жертви. Сьогодні, приміром, вони дзвонять, представляються працівниками поліції, лякають проблемами дітей, і за їх вирішення пропонують перерахувати гроші. І батьки бездумно перераховують. Подібне було і сто років тому. Про такий випадок повідомляла в одному з листопадових номерів за 1907 рік єлисаветградська газета "Голос Юга".

У 1907 році емігрував з сім'єю до Америки син єлисаветградця Я.Гілінова. Майже півроку 80-річний батько не отримував від нього звістки. Тож якою була радість чоловіка, коли увечері 10 листопада у двері його кімнати, яку він винаймав у будинку Горбенка по Биковській вулиці, постукав молодий елегантно одягнутий чоловік. Гість повідомив, що він днями прибув до Єлисаветграда з Америки, і що привіз поклін Якову Абрамовичу від сина. А ще сказав, що привіз подарунки від сина — 25 рублів та посилку. Щоправда, за ними треба йти до його батьків на вулицю Дворцову. І бажано зараз, оскільки він завтра має їхати до Одеси. Яків Гілінов хутко одягнув пальто та шапку і вже збирався закривати двері кімнати, коли гість попросив узяти з собою гроші, адже, можливо, доведеться давати здачу. Яків Абрамович узяв гаманець, у якому було 120 рублів.

Перейшовши Інгул через місток, по Миргородській вулиці дійшли до Дворцової. Там молодий чоловік завів Гілінова на подвір'я бібліотеки товариства "Опора" і попросив зачекати кілька хвилин, поки він винесе з квартири батьків посилку та гроші.

І справді, чекати довелося недовго. Молодий чоловік вийшов з якимсь пакунком у руці. Але не передав його Гілінову, а став чистити полу його пальто. Сказав, що там біла глина, очевидно, Яків Абрамович, проходячи під арку на подвір'я, шурнувся полою об стіну. Дідусь не надав уваги цим рухам. А молодий чоловік вправно витягнув з кишені його пальто гаманець і побіг, залишивши дідуся з розкритим ротом.

Чи звертався Яків Гілінов з приводу цього пограбування до поліції, та чи стражі правопорядку знайшли негідника, "Голос Юга" не повідомляв. Сьогодні також більшість подібних шахрайств залишаються нерозкритими, а негідники - непокараними.
15 вересня 1911 року в єлисаветградське відділення Російського банку для зовнішньої торгівлі прийшла телеграма з Харкова. Місцеве відділення Російсько-азіатського банку повідомляло, що потрібно виплатити Костянтину Фінгергуту 3000 рублів з його поточного рахунку в Російсько-азіатському банку.

Того ж дня, після обіду, у приміщення банку в Єлисаветграді зайшла молода людина у золотих окулярах та дорогому костюмі. Відвідувач представився Костянтином Фінгергутом, показав свій паспорт, виданий півроку тому 2-ю поліцейською частиною Єлисаветграда, а також дістав з кишені піджака копію вищеназваної телеграми. На цій копії був такий же шифр, як і на телеграмі, яка прийшла з Харкова. Оскільки ні документи, ні зовнішність клієнта не викликали підозр, співробітник банку видав йому 3000 рублів. Відвідувач розписався у журналі і пішов.

Після видачі грошей співробітник єлисаветградського банку відіслав телеграму до Харкова, що гроші видані панові Фінгергуту. А співробітник харківського банку повідомив справжнього Фінгергута, який проживав в Одесі, про цю виплату. Його реакція була бурхливою: «Ніяких грошей я не просив і не отримував!»

Хто отримав в Єлисаветграді 3000 рублів за Фінгергута, стало відомо через два дні. 17 вересня начальник харківського розшукового відділення затримав підозрюваних. Їх було троє. Блондин, що відвідав банк в Єлисаветграді, Микола Гольдрінг, а також його помічники 40-річний раніше судимий за крадіжки селянин Степан Коробка та Мойша Клейн, співробітник харківського банку. При затриманні у кишені Гольдрінга поліцейські знайшли чернетку телеграми наступного змісту: «Харків Синорусь Передайте терміново телеграфно мені Кременчук готель Пальміра 3000 рублів списавши з мого поточного рахунку Костянтин Германович Фінгергут». Поліція встановила, що цю телеграму написав олівцем Коробка. Гольдрінг же сказав, що він виїхав у Єлисаветград і чекав умовної телеграми від подільників. І вона прийшла: «Терміново Єлисаветград до запиту Григорьєву купуйте 326». Отримавши цей текст, Гольдрінг зрозумів, що можна йти до банку, що і зробив.
 
В одному з номерів єлисаветградської газети «Голос Юга» за серпень 1913 року була надрукована наступна замітка:

«К елисаветградскому доктору в приемные часы явилось двое пациентов незначительного вида. Один пришел за советом, другой поджидал в приемной. При уплате доктору гонорара пациент вынул какую-то старинную золотую монету.

- Скажите, доктор, что это за монета и сколько она может стоить?

Монета оказалась настоящей, и доктор определил ее стоимость в 5-6 рублей.

- Странно! А мне говорили, что она стоит рубля два, обманывали значит.

- Я могу точно узнать, сколько она стоит. Вот вам взамен 5 рублей, оставьте монету, а я завтра узнаю.

В банке определили стоимость монеты в 7 рублей 75 копеек.

- У меня таких монет 850 штук, - сказал явившийся на другой день пациент. - Не знаю, что с ними делать. Не хотите ли доктор я вам их продам все оптом за 1000 рублей? Мне трудно с ними возиться.

Соблазн был велик. Доктор согласился.

На третий день снова являются вдвоем. Как и в первый раз, другой остался в приемной. Чрезвычайно осторожно пряча какой-то мешочек, пациент вошел в кабинет.

- А ну, покажите, что за монеты?

«Пациент» вынул из мешка горсть монет и бросил их на пол, как бы удостоверяя звоном золота, что все они настоящие.

- Тысячи рублей у меня нет, есть только триста. Если хотите, дайте мне соответственную часть этих монет на триста рублей.

- Хорошо. Только у меня есть еще мешочек серебряных монет. Кстати, посмотрите и их. Я сейчас принесу. А эти монеты я пока оставлю у вас. Заприте их в письменный стол. Да, кстати, будьте так добры, покажите мне ваши 300 рублей и положите их вместе с мешочком в стол. А ящик закройте, и ключ возьмите себе.

Доктор вынул из бумажника 300 рублей. Показал их «пациенту» и собственноручно запер в письменный стол вместе с монетами. Сейчас же после этого посетитель ушел за серебряными монетами, пообещав, возвратится вместе с монетами через час.

Проходит условленный час, проходит два, три, субъект не показывается. Тогда доктор открыл ящик стола, развязал мешочки. Вместо монет — сахар. Пораженный, осматривает свой бумажник с 300 рублями, который он сам положил туда. Денег нет. Доктора обуял ужас. Что в мешке оказался сахар, не так уж удивительно. Но каким образом исчезли 300 рублей - понять невозможно. Доктор отлично помнит, что показал, не выпуская из рук, три сотенные, и запер их в стол, откуда никто не мог их взять.

- Единственное вероятное и допустимое объяснение - это мгновенный гипноз, - рассказывает одураченный доктор. - Весьма возможно, что я сам отдал жулику эти 300 рублей.

Доктор так напугался этим «мистическим» грабежом, что бросил квартиру и переехал в лечебницу»
.


Треба додати, що цей дует шахраїв скоїв у серпні 1913 року в Єлисаветграді ще з десяток подібних афер.
 
У березні 1910 року житель села Костянтинівка Федір Алексєєв приїхав в Єлисаветград на базар. Коли спродався, вирішив зайти у кілька крамниць, щоб купити гостинці – хустку для дружини та цукерок для дітей. Очевидно, за Федором уже слідкували. Як писала газета «Голос Юга», до нього «употребили известный прием, состоящий в том, что один из аферистов, идя впереди Алексеева, поднял будто бы кем-то оброненный конверт и скрылся, а другой подошел к Алексееву и стал его обыскивать, подозревая, что тот присвоил находку. В результате обыска у Алексеева исчез кошелек с 25 рублями».

А у грудні того року жертвою аферистів стала єлисаветградка Фаїна Колісниченко. Вона отримала у Державному банку 400 рублів. Вийшовши з банку, пішла додому на Олександрівську (нині Тарковського) вулицю. Йшла по Верхній Донській (Паученка) вулиці. Коли пройшла перехрестя з Пашутінською, побачила перед собою жінку, яка підняла з землі гаманець. Ця жінка відразу ж запропонувала Фаїні Абрамівні поділитися знайденим. Під час їхньої розмови непомітно підійшов якийсь чоловік і заявив, що це він загубив гаманець, і став вимагати повернути йому гроші. Жінка, яка підняла гаманець, тихенько відійшла в сторону. Тож Фаїні Абрамівні довелося діставати свій гаманець. Чоловік для чогось перерахував гроші і сказав, що в гаманці немає його банкнот. Віддав гаманець, вибачився і пішов. Пішла додому і Колісниченко. А уже вдома, відкривши гаманець, побачила у ньому замість 100-рубльових асигнацій акуратно нарізаний папір.

Чатували біля Держбанку в Єлисаветграді шахраї на наступну жертву і у липні 1914 року. Нею виявився селянин з селища Новоукраїнка Микита Арнацький. Він отримав у банку гроші у сумі 562 рублі. І пішов пішки на залізничний вокзал, щоб відправитися потягом додому. На східцях від трамвайної будки до будівлі вокзалу перед ним чоловік підняв з землі пачку якихось паперів і поклав їх у свою фуражку. Та озирнувшись і побачивши Арнацького, почервонів і сказав Микиті: «Давайте відійдемо і подивимося, що є у цих паперах, можливо гроші, то поділимося». Нічого не підозрюючи лихого, Арнацький пішов за невідомим до огорожі заводу Ельворті. Там до них підійшов ще один невідомий чоловік і заявив, що це він загубив папери та гроші. І став вимагати, щоб Микита та чоловік, який підняв з землі папери, дозволили обшукати їх. Невідомий, а за ним і Арнацький, дали такий дозвіл. У того, що підняв папери, невідомий нічого не знайшов, тож заявив Микиті, що гроші повинні бути у нього. Під час обшуку невідомий забрав в Арнацького 562 рублі, а замість грошей загорнув йому у хустку пачку газетного паперу і пішов. Пропажу Микита виявив, лише коли підійшов до каси, щоб купити квиток на потяг до Новоукраїнки.
 
В однакову халепу потрапили у квітні 1910 року відразу кілька єлисаветградських солдаток. Серед них була і Варвара Гончаренко з Солдатської вулиці. Сьогодні на карті міста цієї вулиці немає, знаходилася вона у Шкільному мікрорайоні.

Чоловік Варвари перебував на військовій службі у Києві. І до неї додому прийшов молодий чоловік, який сказав, що він знайомий її чоловіка Миколи, служать разом в одному полку, в Єлисаветград приїхав у службових справах. Коли ж про цю поїздку дізнався чоловік Варвари, то попросив провідати дружину. Дав адресу, написав листа. Ось він вибрав вільну хвилину і прийшов до неї. Жінка пробігла очима листа, в якому не розгледіла, що то не почерк чоловіка. У листі чоловік просив допомогти грішми та харчами. Варвара дала незнайомцю 10 рублів та два кілограми сала, щоб він передав у Києві Миколі. Коли гість пішов, жінка сіла писати листа чоловікові. Повідомила, що відправила йому через знайомого передачу – гроші та сало. А через тиждень отримала відповідь. Чоловік писав, що він нікого не просив заходити до неї, і ніякої передачі не отримував. Як повідомляла газета «Голос Юга», окрім В.Гончаренко, ще кілька єлисаветградських солдаток стали жертвами цього шахрая. У замітці газета ставила запитання: а де аферист міг узнати адреси солдаток та дані про їхніх чоловіків?
Це лише кілька шахрайських історій сторічної давності, які можна зустріти й у наші дні.

Валентина Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR
Переглядiв: 5136
Facebook Twitter Viber Skype