×
 
 
історія
Як єлисаветградські підприємці воювали за увагу покупців
Реклама – це не лише двигун торгівлі, а й відображення суспільно-економічного та культурного життя міста у певний проміжок часу. Якою ж була реклама у Єлисаветграді наприкінці ХІХ – початку ХХ століття? Медіапортал DOZOR розповість про кілька її аспектів.
 
Перша газета вийшла лише тоді, коли дозволили друкувати у ній приватну рекламу

Уперше про свою газету міська влада Єлисаветграда заговорила у листопаді 1871 року. У програмі видання, затвердженій Міністерством внутрішніх справ, не було приватної реклами. Тож у жовтні 1873 року міська управа постановила, оскільки у програму «не вошло печатание частных объявлений, представляющих главный доход издания, без которого не может быть покрыт необходимый для этого расход, то порушить управе вновь выйти с ходатайством о дозволении печатать в «Елисаветградском листке» частные объявления».
26 листопада того року міський голова звернувся з клопотанням до Міністра внутрішніх справ: «…городской листок без печатания частных объявлений не может быть издаваем, потому что, издавая листок по разрешенной программе, городское управление не будет иметь подписчиков…». Міський голова просив дозволу друкувати приватні оголошення. І цей дозвіл був отриманий.
В «Одесском вестнике» було опубліковане оголошення про пошуки редактора «Елисаветградского листка». З семи бажаючих зайняти цю посаду міська управа зупинила свій вибір на Василі Яковичу Протопопову, співробітнику «Новоросійського телеграфа».
З 15 червня 1874 року міська управа почала видавати «Елисаветградский листок», та уже з 1877 року припинила це робити.
У програмі газети «Ведомости Елисаветградского Городского Общественного Управления», яку завтердило Міністерство внутрішніх справ 25 серпня 1892 року, були «казенные, городские, земские и частные объявления». Газета виходила у 1892-1905 роках. Її підписували до друку міський голова О.Пашутін та його заступник С.Рутковський.
На жаль, у фондах Державного архіву Кіровоградської області відсутні примірники обох цих видань.
Першою приватною газетою міста став «Елисаветградский вестник», який почав виходити з 1 липня 1876 року і проіснував 18 років. Його останній номер датується 12 травня 1894 року. Редактором газети був М. Хороманський, а видавцем – П. Зелений.
У газеті «Елисаветградский вестник» рекламі була відведена уся четверта сторінка. Кілька оголошень виходило й на першій сторінці. Це були як комерційні оголошення, так і приватні. Зокрема, газета повідомляла про відкриття земської аптеки по вулиці Дворцовій та друкарні П. Зеленого по Великій Перспективній вулиці, про продаж товарів мануфактурним магазином «Макеєв і сини» та магазином Вишневського (кишенькові і стінні годинники), розпродаж товарів магазином Горфінкеля, продаж бандажів, рукавиць, підтяжок і фуфайок магазином Йосипа Гонтківського
Це була також реклама торгового дому Попових з продажу чаю, оголошення про переїзд складу цукру графів Бобринських на Покровську вулицю.
Фірма «Карасубазарский табак братьев Бобович» пропонувала тютюнові вироби. У цьому блоці було оголошення Віденської кондитерської та пекарні Гамма по Великій Перспективній вулиці з рецептами цієї кондитерської, реклама пектинового шоколаду А. Лемана та морозива.
Скляний магазин Н. Мухіна на Дворцовій вулиці продавав олеографічні картини.
Зі складу Трестера по Великій Перспективній вулиці продавали вугілля. Склад землеробних машин та знарядь Томіцького і Гродського в Єлисаветграді пропонував продукцію для села. Контора Агентства Російського страхового від вогню товариства в Єлисаветграді, яка знаходилася по вулиці Успенській, рекламувала свої послуги.
 
На даху «Північного» готелю була «світлова електрична» реклама
Про вуличну рекламу в Єлисаветграді дізнаємося з «Систематичного збірника постанов Єлисаветградської міської думи за 1871-1903 рр.», укладачем якого був Л.К Брейєр.
29 січня 1887 року міська дума затвердила доповідь міської управи про встановлення стовпів для розклеювання афіш та «всякого рода» оголошень.
А уже 4 березня того року міська дума затвердила представлений управою проект щитів для розклеювання афіш та оголошень у вигляді трьохгранних призм, як найбільш красивих. Та оскільки такі призми були дорогі, обходилися у 50 рублів, вирішили такого зразка щити поставити тільки на Великій Перспективній та Дворцовій. А на інших вулицях міста встановили прості щити у вигляді дошки.
У квітні 1892 року орендар міських щитів для розклеювання афіш та оголошень звернувся до міської управи зі скаргою. Цю заяву управа розглянула на засіданні 4 травня того року. Управа погодилася з тим, що орендар справді несе збитки через невелику кількість афіш та оголошень для розклеювання. До того ж сторонні особи перехоплюють їх і сплачують орендарю таксу за наклеювання, беручи собі левову частку за саме розклеювання, право на яке має лише орендар. Тож міська управа надала орендарю виключне право на розклеювання за подвійною таксою.
На засіданні 30 вересня 1897 року міська управа розглянула клопотання орендаря міських стовпів і дощок для розклеювання афіш та оголошень Л. Рєзникова. Він просив залишити за ним оренду без торгів ще на один рік на попередніх умовах. Члени міської управи взяли до уваги «всегдашнюю аккуратность» Рєзникова у виплаті орендних грошей, а також те, що з призначенням торгів не було підстав вважати, що буде запропонована вища орендна плата, як на те вказував досвід попередніх років. Міська дума на своєму засіданні 30 вересня 1897 року продовжила термін контракту с Рєзниковим.
За кошторисом 1904 року дохід міста за розклеювання афіш та оголошень склав 831 рубль.
На початку ХХ століття єлисаветградські газети повідомляли про нові види реклами у місті. Зокрема, про застосування електричної енергії для освітлення віконних вітрин магазинів. Для цього потрібно було взяти дозвіл у міській управі.
Так, у номері за 23 травня 1907 року «Голос Юга» повідомляла: «Нарушение правил. В магазинах, пользующихся электрической энергией с городской станции, устраиваются с нарушением правил и без разрешения управы дополнительные установки электрического освещения. Городская управа поручила заведующему елисаветградской станцией городскому инженеру Тамму, в случае, если установки не будут сняты, прекратить отпуск электрической энергии для этих магазинов».
У номері газети за 17 лютого 1910 року була надрукована наступна інформація: «Реклама. В последнее время усилились употребление электрической энергии в целях рекламного освещения магазинных оконных выставок. Некоторые магазины с этой же целью устраивают у входа дуговые электрические фонари».
«Светящая реклама. В летнем театре Элькинда также устраиваются световые торговые рекламы»,
- повідомляв «Голос Юга» у номері за 23 травня 1910 року.
А 5 червня того ж року газета розмістила наступне повідомлення: «Рекламы. Большое скопление публики наблюдается по вечерам у летнего театра, где на большом экране демонстрируются световые рекламы. В перерывах между объявлениями демонстрируются картины разных сюжетов».
Ось ще кілька повідомлень про «нові види реклами» у Єлисаветграді, які у 1908 році друкувала газета «Голос Юга»:
Реклама. На станции трамвая у вокзала сооружен щит, на котором будут выставлены для рекламы вывески некоторых торговых фирм. (7 лютого).
Новый вид рекламы. Наш город не отстает от других больших городов, где промышленные фирмы считаются с рекламой, как с «двигателем торговли». Помимо того, что вагоны трамвая пестрят объявлениями, некоторые владельцы заведений печатают адреса своих фирм на оборотной стороне трамвайных билетов. (9 червня).
Арендатору киосков для афиш городской управой предписано отремонтировать афишные столбы и поставить 8 новых в местах, которые будут указаны городской управой. (10 червня).
Новый вид рекламы. Рекламное дело в Елисаветграде понемножко развивается. В настоящее время управлением трамвая выпускаются билеты широкого размера, на оборотной стороне которых будут напечатаны объявления фирм. (28 жовтня).
Новый вид рекламы. Рекламное дело в Елисаветграде понемножко развивается. В настоящее время управлением трамвая выпускаются билеты широкого размера, на оборотной стороне которых будут напечатаны объявления фирм. (28 жовтня).
У 1909 році трамвайні вагони почали обклеювати оголошеннями, а управління трамваю випустило ширші білети, щоб на зворотному боці друкувати рекламу від фірм.
У тому ж році міська управа здала в оренду пану Гопану усі міські лавки на бульварі для «надписывания на них рекламы».
Ретро-фотографії з видами Єлисаветграда, на яких зображені вуличні рекламні тумби
Вулиця Велика Перспективна, тумба на розі з Дворцовою вулицею
Окружний суд
Кавалерійське училище, справа на знімку тумба
Міський бульвар, за каретою – рекламна тумба
У тому ж році «один предприниматель возбудил ходатайство о разрешении ему устроить при Северной гостинице световую электрическую рекламу для торговопромышленных объявлений».
У 1855 році у Берліні з'явилися перші афішні тумби. На них розклеювали концертні і театральні афіші, а також рекламні оголошення. Коли подібні тумби почали ставити на вулицях Єлисаветграда – поки що невідомо. Якщо судити з дореволюційних фотографій нашого міста, то стояли вони в основному на двох центральних вулицях – Дворцовій та Великій Перспективній.
У Єлисавеграді одним з орендарів афішних тумб був Шльома Гершкович Гопан. 3 жовтня 1910 року він звернувся з листом до міської управи, у якому писав, що «28 жовтня нинішнього року закінчується трирічний термін договору зі мною на оренду міських стендів для розклеювання афіш та оголошень по місту... прошу міську праву здати мені їх ще на три роки на таких умовах: орендну плату залишити у 1502 рублі на рік з тим, що я зобов'язуюсь побудувати ще 18 круглих триаршинних стендів, які прошу поставити на Великій Перспективній та Дворцовій вулицях, а наявні нині на цих вулицях 26 стендів меншого розміру перенести на інші вулиці і поставити за вказівкою міської управи...».
Новий дозвіл Гопан отримав, але уже із більшою орендною платою та необхідністю побудувати більше стендів, ніж він це планував. Та невдовзі орендар помер і справами стала завідувати його дружина Естер.
Власники та орендарі афішних тумб, щоб не втрачати клієнтів і прибутку, оперативно інформували міську управу про тих, хто розміщує свою рекламу у недозволеному місці, і таких влада карала.
У номері за 29 січня 1911 року «Голос Юга» повідомляв: «Расклейка афиш. Арендатор городских афишных щитов просит городскую управу оказать ему содействие в том, чтобы арендатор театра Элькинда не расклеивал самовольно афиши, и чтобы он не являлся в деле расклейки афиш посредником между Гопаном и антрепренерами. Несколько времени назад Гопан добился от управы запрещения расклейки господином Элькиндом театральных афиш на заборах и в вагонах трамвая. Тепер видно его аппетит разгорелся».
А 25 лютого 1912 року Естер Гопан зверталася до міського голови із проханням«розпорядитися про заборону утримувачам біоскопу, патеграфу та ілюзіону самостійного розклеювання своїх афіш і підтвердити їм, що за таку розклейку, чи навіть розноску, встановлена містом плата на мою користь, яку вони зобов'язані вносити мені... названі підприємці наносять мені велику шкоду і лишають мене можливості бути сумлінним контрагентом міста, оскільки прибутки від міських щитів є єдиним джерелом існування для мене і семи сиріт-дітей, не говорячи вже про те, що за контрактом я несу серйозні обов'язки, які полягають у великій орендній платі до 2000 рублів, тоді як попередній орендар платив лише 650 рублів, і , крім того, я зобов'язана також установити ще 20 нових стендів, які також мають обійтися мені не менш як у 1000 рублів».
У свою чергу орендар театру Елькінд був одним з тих, кого не влаштовували ціни Гопана, про що він писав у міську управу. Скаржився, що за угодою з міською управою про оренду Гопан повинен брати «с газетного листа 2 рубля 50 копеек» і таку ж суму за афішу, яка висітиме на тумбі три доби. А от Гопан дере з Елькінда та йому подібних по 4 рублі 50 копійок.
Стенди для розклеювання афіш були не єдиною формою реклами на вулицях міста. Так у 1909 році у міську управу звертався Федір Феофілович Критинін із проханням надати йому виключне право на встановлення світлової реклами. В одному з найбільш людніших місць він збирався встановити екран розміром 4х4 сажені та будку для світлового апарату. Обіцяв рекламувати за допомогою вдосконаленого прожектора і сильного електричного світла «художні й оригінально виконані фарбами і фотографуванням малюнки з позначенням фірми і її продукту».
Єлисаветградська міщанка Мирля Абрамівна Меєр просила надати їй дозвіл на прийом реклами для її розміщення на усіх лавках міста строком на 10 років. Зобов'язувалася сплачувати у міську казну перші два роки по 100 рублів щороку, а в наступні вісім років – по 200 рублів.
Фастівський міщанин Мендель Борухович Черкаський просив дозволу влаштувати в Єлисаветграді зовнішню світлову рекламу для демонстрації оголошень торговельно-промислових підприємств на Великій Перспективній вулиці у будинку Барського при «Північному» готелі.
А утримувач Американської фотографічної майстерні Тверишінов просив дозволу на розміщення світлової реклами у саду Елькінда біля літнього театру.
Орендарка міського саду Олена Генріхівна Бейковська у травні 1912 року просила дозволу поставити на стовпах два рекламні щити розміром 9х2 аршини на розі вулиці Дворцової з вулицями Великою Перспективною та Пашутінською.
У номері за 4 грудня 1907 року газета «Голос Юга» надрукувала наступну інформацію: «Мы не отстаем. Одним из местных предпринимателей заключено соглашение с городом на устройство на главных остановочных станциях трамвая щитов, на которых будут привешены вывески-рекламы. Концессия сдана на 5 лет. Словом, все на заграничный манер: электричесое освещение, широкая уличная реклама. Чем не Европа?»
 
Ліки від семи смертельних недуг
На початку ХХ століття у кожному номері єлисаветградських газет було по кілька рекламних оголошень, присвячених патентованим і не патентованим лікам. Пересічному читачеві складно було розібратися, які ліки справді можуть позбавити їх від хвороб, а купуючи які вони лише опорожняють свій гаманець і проводять експерименти над власним здоров'ям.
Якщо прочитати зразки рекламних оголошень єлисаветградських газет, то в них побачимо ті ж трюки, які використовують шахраї від медицини і сьогодні: посилання не на дослідження, а на розповіді про те, як «це» допомогло Васі, Петі, Вові і особисто Миколі Івановичу; згадування про те, що ці ліки довго приховували – боялися, що лікарі залишаться без роботи; унікальна технологія, рідкісні рослини, особлива тварина, яка живе на безлюдному острові, таємниця індіанців, військовий секрет; усе натуральне; швидкий результат і, звісно ж, без побічних ефектів; лікує безліч хвороб.
Подібні шахрайства старі як світ. Це підтверджує історія з 20-річною єлисаветградкою Марією Поляковою. У березні 1912 року вона сиділа на лаві підсудних. Незважаючи на юний вік, жінка зуміла провернути аферу з ліками від хвороб очей. У 1909 році вона відіслала у газети "Нива", "Копійка" та ряд інших столичних та провінційних видань рекламне оголошення. Повідомляла, що їй вдалося винайти чудодійний засіб, який Марія Олександрівна назвала "Світло". Пропонувала хворим флакон рідини за 3 рублі.
І ця реклама стала двигуном шахрайства. У Єлисаветград на адресу Марії Полякової посипалися листи-замовлення з усієї Російської імперії. І нічого тут дивного немає. Адже винахідниця обіцяла зробити сліпих зрячими, вилікувати трахоми, катаракти, золотуху, зняти з очей більмо, позбутися близорукості і навпаки - далекозорості. Ті, хто зовсім нічого не бачив, або бачив цей світ як у тумані, вирішили терміново придбати чудодійний засіб з Єлисаветграда.
Замовлення надсилали як прості люди, так і купці, священики, полковники. Жертвою шахрайки Полякової стали навіть такі світила тогочасної медицини як професори Гіршман та Мандельштам.
І майже усі, хто надіслав до Єлисаветграда замовлення, оперативно отримували відповідь від Полякової. Разом з флаконом свого чудодійного засобу Марія Олександрівна надсилала хворим у посилці брошуру. Вона була наповнена листами-подяками від громадян, яким "Світло" дозволило зробити світ світлим, а хвороби, які вони мали, після промивання єлисаветрадською рідиною зникли.
І так тривало два роки. За цей час ніхто із клієнтів Полякової не зцілився, а от більшість навпаки стала гірше бачити. Серед них - священик Ходакевич. Він вичитав у газеті "Нива" оголошення про чудодійну силу "Світла" і замовив флакон ліків. Збирався позбутися трахоми. Але після кількох промивань очей рідиною на одне око взагалі перестав бачити. Можливо, святий отець і не звертався б до поліції, якби не вичитав у брошурі, яку йому прислала цілителька, свій лист-подяку їй. Начебто він після промивання очей «Світлом» став бачити як молодий. Ця брехня вивела з рівноваги священика і він пішов зі скаргою на Полякову до поліції.
Жертвою єлисаветградської цілительки став і полковник Ціклауров з туркменського міста Ашхабад. Військовий хотів краще бачити, а катаракта на очах заважала кар'єрі. Проте виписаний з Єлисаветграда флакон «Світла» лише погіршив його зір.
А от чиновник Семенов з молдавського міста Кишинів вислав до Єлисаветграда 3 рублі, та ліки так і не отримав. І теж пішов зі скаргою на Полякову до поліції.
Коли до Єлисаветграда посипалися листи-скарги на цілительку, поліція змушена була припинити її бурхливу діяльність. У грудні 1910 року на її квартирі провели обшук. Знайшли 15 пляшок з каламутною пінливою рідиною жовтого кольору, які були запечатані сургучем. Також вилучили наклейки, виготовлені у друкарні, з таким текстом: "Мария Александровна Полякова. В Елисаветграде. «Свет» - «Welt». Бойтесь подделок. Перед употреблением взболтать».
Був у Полякової архів з 30 тисячами листів-замовлень. Дві пачки надрукованих подяк, у кожній з яких по 5000 листівок, чекали на відправлення. В алфавітному порядку прізвищ замовників розкладені у ящику їх листи. Вела Полякова і книгу відісланого товару, у якій було заповнено 43 сторінки.
Кілька флаконів "Світла" поліція відіслала до Херсона, де лікарі виявили у рідині сірчано-кислі солі міді та цинку.
На суді Марія Олександрівна сказала, що це була не її ідея, а дядька Федора Бірюкова, і вона займалася цією справою виключно за його вказівкою. Це він усе придумав, писав листи-подяки і керував її діями. Звісно, що Федір Бірюков заперечив слова племінниці, і сказав, що він вперше чує, що вона займалася розсилкою флаконів, і що до цього він ніякого відношення немає. Чоловік Полякової Василь також сказав, що він не знав, чим займалася дружина, і він їй не допомагав.
Покаранням за це шахрайство для Марії Полякової став штраф у 100 карбованців та два місяці ув'язнення (!), які їй призначив суд
Кореспондент «Голоса Юга», який писав у газеті про судовий процес над Поляковою, зазначив в інформації, що таке могло статися лише через «дурість, неосвіченість людей і бажання позбутися хвороб».
Слід сказати, що й сьогодні, через сто років, це бажання не змінилося. Тому й сьогодні процвітають шахраї від медицини. Звісно, серед газетної реклами були й патентовані ліки.
«Нет лучшего средства как рекомендуемое високими медицинскими авторитетами безподобное травяное мыло «Герба» доктора Обермейера против веснушек, сухого мокрого лишая, угрей, прыщей, зуда, перхоти и нечистоты кожи. Тысячи благодарностей!!! После кратко временного употребления – хороший успех. Продают аптеки и аптекарские магазины 60 коп. маленький и по 80 коп. большой кусок». («Голос Юга», 1909 рік).
Почему мужчины пьют? Я был горьким пьяницей целых 20 лет, теперь бросил пить совершенно. Спасибо Вам за Ваш добрый дружеский совет. Федор Бондарук. Мой совет помог тысячам. Он поможет и Вам. Не откладывайте, напишите мне сегодня. Я немедленно вышлю Вам свою книгу драгоценных указаний как бороться с пьянством с пояснительными художественными картинками в тексте, бесплатно. Мой адрес. Ш.Ласлет, С.Петербург. («Голос Юга», 16 лютого 1912 року).
Только мозольная жидкость «Клавиоль» способна уничтожить мозоли и бородавки с корнем. Цена коробки 35 к. Продается везде. («Голос Юга», 1912 рік).
Хоча, cпробуй розбери де патентовані ліки, а де підробка. Шахраї ж намагаються нажитися на бажанні громадян позбутися хвороб. Вони рекламують свої лікарські засоби як панацею від усіх захворювань. Подібні афери закінчувалися тим, що громадяни, придбавши за кругленьку суму пропоновані шахраями ліки, здоровішими не ставали, а деколи навпаки, їх стан здоров'я різко погіршився. А шахраї, продавши свої «чудо-ліки», збагачувалися на чужому горі.
 
Продається склеп на Петропавлівському кладовищі
Чимало місця на сторінках єлисаветградських газет займали приватні об'яви – продаж або оренда житла, пошук роботи, втрата або знахідка речей тощо.
*Передается выгодное дело. Узнать в мебельном магазине Каминского, угол Петровской и Большой улиц. («Голос Юга», листопад1908 року).
*Сбежал борзый (хорт), кличка Шакал, темно-коричневый. Сообщить Знаменская, 12. Доставившему - вознаграждение. («Голос Юга», 12 грудня 1908 року).
*50 рублей тому, кто предоставит место знающему двойную итальянскую бухгалтерию с 5-летней практикой. Адрес в конторе «Голоса Юга» для Э.О. («Голос Юга», 6 травня 1911 року).
* Приезжие два осетина, грамотные, из Терской области, ишут места для охраны в имении или подходящих занятий, имеют аттестаты своей службы в имениях.
*Ищу место дворника. Имею рекомендации. Адрес в конторе «Голоса Юга». («Голос Юга», 4 червня 1909 року)
*Продается склеп на 3 или 5 мест на Петропавловском кладбище. Спросить у сторожа Алексея. («Голос Юга», 8 січня 1912 року).
* Кто, уезжая в Крым, ищет компаньона? Согласна сопровождать без вознаграждения . Адрес оставьте в конторе «Голоса Юга». (10 березня 1912 року).
*Настоящим заявляю, что по всем векселям, которые уже выданы или будут выдаваться моим сыном Иваном Терентьевичем Спиновым я платить не буду, и считаю эти векселя недействительными. Евлампия Акимова-Спинова, Елисаветград, Садовая, собственный дом. («Голос Юга», 4 квітня 1912 року).
* В приемной доктора Каца (ул. Н.Донская, дом Сахаровой) оставлено летнее мужское пальто. («Голос Юга», 4 квітня 1912 року).
*Внимание дам. Изящные по последней моде прически делает Варшавская чесалка. Принимаю всевозможные волосные работы. Спросить в парикмахерской рядом с гостиницей Боженко. («Голос Юга», листопад 1908 року).
*Т.С.Баскина вернулась из-за заграницы. Привезена масса новостей. («Голос Юга», 26 серпня 1912 року).
*Продаются обыгранная скрипка Страдивариуса и флейта. Московская улица, №20/7, кв. 7. («Голос Юга», 5 жовтня 1912 року).
*Сенбернар белый с бурыми пятнами пристал 1-го числа. После третьего объявления считаю собственностью. Дворцовый, переулок д.12, Пилявский. («Голос Юга», 6 грудня 1912 року).

В. Григораш

Фото С. Невесьолова та з колекції Ю. Тютюшкіна
Переглядiв: 1428
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ