×
 
 
історія
Як козаки… Єлисаветград-Єлисавет будували
Історик Олександр Чорний про козаків, карти XVIII століття та походження назви «Єлисавет»
Напередодні Дня українського козацтва медіапортал DOZOR вирішив ще раз звернутися до козацької історії нашого міста. Тема ця спірна і навіть спекулятивна: сьогодні ми читаємо, що фортецю святої Єлисавети і місто біля неї збудували козаки, а завтра, що фортеця будувалася «проти козаків» на їхніх одвічних землях… Аби розібратися у цих перипетіях, ми звернулися до завідувача кафедри історії України ЦДПУ імені Володимира Винниченка Олександра Чорного.
- Документи середини ХVІІІ століття, а також низка наукових досліджень дозволяють констатувати, що і фортецю, і поселення довкола неї будували козаки, - каже науковець. - Залишається лише дати відповідь на питання: які козаки?

Маємо окреслити ситуацію в регіоні, яка склалася на середину ХVІІІ століття. У 1710-х – 1730-х роках Задніпрські місця (а це значна частина Кіровоградської області) були спірною територією, на яку претендували і Річ Посполита, і Російська держава. Відсутність чіткого кордону між державами обумовлювала стихійну колонізацію цього краю і вихідцями з Польської України, і українським населення з Гетьманщини, яка на особливих умовах була підконтрольна державі Романових.

У другій половині 1730-х – на початку 1750-х років уся територія Задніпров'я була колонізована вихідцями з Гетьманщини та включена до складу Миргородського полку. Тут були створені Крилівська, Цибулівська та Архангелогородська сотні – адміністративні одиниці Миргородського полку на правому березі Дніпра. Окрім того, значна частина Задніпрських місць у цей час адміністративно підпорядковувалася Власівській, Кременчуцькій, Потоцькій та Келебердянській сотням, центри яких знаходилися на Лівобережжі.
 
Тож в освоєнні нашого краю до створення Нової Сербії значну роль відігравало українське населення з Гетьманщини. Саме козаки з Гетьманщини збудували в нашому краї перші великі земляні укріплення – Крилівську, Цибулівську, Петроострівську та Архангелогородську фортеці, які були і адміністративними осередками, і захисними спорудами.
 
У 1734 році імператриця Анна Іоанівна (за умовами Лубенського договору) погодилася на перехід Війська Запорізького Низового під російський протекторат. Таким чином запорожці повернулися у ці краї та визнали своє підданство Романовим. Повернення запорожців на службу до Романових поставило питання і про їхні землі – тобто про територію Вольниці, якою вони користувалися до 1709 року.

І це спровокувало конфлікт інтересів між вихідцями з Гетьманщини та запорожцями. Адміністрація Миргородського полку вважала Задніпров'я своїм, тому що його територія – це землі Чигиринського полку часів Хмельницького. Запорожці претендували на Задніпров'я з огляду на своє одвічне право на цю територію.

Росія ж мала свої плани, оскільки включила ці землі до свого складу за умовами Белградського мирного договору 1739 року. Це дозволило імперії визначатися з нашим краєм на свій розсуд, і це є величезною трагедією в історії нашої держави.

Започаткований у грудні 1751 року авантюрний проект "Нова Сербія" поставив крапку на стихійній колонізації Задніпров'я та започаткував новий етап в освоєнні нашого краю – урядову колонізацію. І вихідці з Гетьманщини, і запорожці брали в ній активну участь, намагаючись реалізувати свої інтереси. Гетьманці підтримували урядові проекти, а запорожці боролися за право самостійно розпоряджатися Вольницею.

Саме через це ми нині і маємо розбіжності щодо поглядів на ранню історію нашого міста, маю на увазі проблему, що лежить у площині чи будували козаки фортецю Святої Єлисавети, відповідно й наше місто, чи фортеця зводилася проти них.
Маленьке місто в «ретраншементі»

Історія фортеці розпочинається у січні 1752 року. Саме тоді був підписаний відповідний імператорський указ. Місце для зведення земляної твердині обрав генерал артилерії Іван Федорович Глєбов. Урочисте закладення фортеці з богослужінням відбулося у червні 1754 року.
- Увесь час, доки тривав процес вибору місця будівництва, підготовка проекту і т.п., Глєбов перебував у Цибулівській фортеці, – розповідає Олександр Чорний. – Там була його резиденція. Чому Глєбов перебував саме у Цибулевому? На той час це був найближчий до місця будівництва великий і, головне, добре укріплений населений пункт.

Вихідці з Цибулевого взяли активну участь і в будівництві нової фортеці, і в освоєнні форштадту довкола неї. Про це свідчать документи з канцелярії гетьмана Кирила Розумовського та з архіву фортеці. Зокрема, за розпорядженням Гетьмана від 7 квітня 1754 року, на будівництво фортеці прибуло більше п'яти тисяч чоловік з восьми полків Гетьманщини. Найбільше козаків на будівництво фортеці прибуло з Миргородського полку – 1390 осіб, очевидно, більшість з них були з Крилівської, Цибулівської та Архангелогородської сотень.
Коли увесь цей люд прибув на будівництво, їм потрібно було десь жити. Де? Поряд з об'єктом, який будується. Глєбов дав добро на осадження невеликих слобод поряд із закладеною фортецею. Ці слободи – Грецька, Пермська, Биківська та міщанська слобода на лівому березі Інгулу - виникають одночасно з початком будівництва.

З часом довкола фортеці утворився форштадт – прообраз міста. У 1757 році довкола нього був зведений ретраншемент (оборонний вал), який об'єднав фортецю з форштадтом. Це підтверджується планом міста 1762 року, який свого часу скопіювала архітектор Олена Кецько для власного дослідження «Историко-градостроительній анализ развития г. Кировограда» (копія зберігається в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї). На плані добре видно ретраншемент і місто всередині нього.
До середини ХІХ століття місто розвивалося в межах ретраншементу і лише у 1850-х роках воно вийшло за цю межу, почало розбудовуватися і тоді поступово до нього приєднувалися сусідні поселення – Ковалівка, Балашівка й Балка.

Існування у безпосередній близькості до міста козацьких поселень (зимівників) – на сьогодні не підтверджується документами. Лелеківка, Ковалівка, Балка існували. А от давнього козацького поселення Кущівка на картах немає. Подивіться на «Карту Елисаветграда и окрестностей» 1835 року: місто є, є села Завадівка і Бережинка, а між ними порожньо - немає жодних поселень. Кущівку вже в другій половині ХІХ століття заснували вихідці з Куцівки – сучасної Новгородки.
Звідки взялася назва Єлисавет?

Олександр Чорний має пояснення.

- Щодо назви Єлисавет, мені важко погодитися, що це назва козацького міста, яке з'явилося поряд з фортецею Святої Єлисавети. Назва Єлисавет зустрічається у документах Архіву Нової Січі. Але у вихідній кореспонденції, адресованій у Єлисавет, адресатом значиться комендант, а не бургомістр. Це означає, що листи надсилалися у фортецю, а не в місто.

Чому Єлисавет? Російські карти 50-х – 70-х років ХVІІІ століття (які були рукописними та виготовлялися в обмеженій кількості) фіксували назву «Фортеця святої Єлисавети». Але давайте подумаємо, якими мапами користувалися козаки?

Картами європейських картографів, які вже в середині ХVІІІ століття виготовлялися типографським способом, а тому були доступними не лише в Європі, а й за її межами. А на європейських картах фортеця позначалася «
Elisabeth», «S.Elisabeth» або «Fort St. Elisabeth». Тож козаки так і писали «Єлісавет» чи «Єлисавет». У такому варіанті назва нашого міста побутувала в народі аж до середини минулого століття.
Переглядiв: 1952
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ