Рівно сто років тому, у 1917-му, у Єлисаветграді вперше зустрічали Новий рік без традиційних ялинок. Святкові ялинки заборонили не більшовики, як часто пишуть. У 1916 році Священний Синод закликав бойкотувати ялинки як німецьку традицію. Адже у першій світовій Німеччина була нашим ворогом. Ялинки повернулися тільки у 1930 році!

Незважаючи на відсутність головного символу, Новий, 1917 рік, зустрічали з розмахом. З 1 січня гастролював у Єлисаветграді «Першокласний бухарський цирк Кадирі-лам». О другій годині починалося дитяче свято з безкоштовним (!) катанням глядачів на верблюдах та конях. Ввечері відбувалися вистави для дорослих.

Зимовий театр (зараз театр ім. Кропивницького, а на той час – театр Елькінда) запрошував відвідувачів на святкування Нового року 31 грудня, о восьмій годині вечора. Нічна програма передбачала кабаре та костюмований бал.

Треба сказати, що і у попередні роки містянам пропонували святкувати Новий рік не вдома – тоді це здавалося надзвичайно екстравагантним нововведенням. Так, напередодні нового, 1910 року, єлисаветградцям пропонували «Заміну новорічних візитів». В оголошенні в газеті «Голос Юга» від 30 грудня 1909 року, зокрема, йшлося: «Особи, бажаючі взяти участь у взаємних привітаннях у день Нового року, запрошуються у приміщення Громадського зібрання». Такі самі «заміни візитів» влаштовував Єлисаветградський сільськогосподарський клуб на розі вулиць Петрівської (зараз Шевченка) та Великої Перспективної.

А ресторан-вар'єте "Модерн", що знаходився на Міському бульварі (сучасна площа Героїв Майдану) заманював: "На зустрічі Нового року після вечері Ви одержите у подарунок келих шампанського і концертну музику в розкішно вбраному ресторані".

У тиждень між Різдвом та Старим Новим роком у Єлисаветграді проводилося безліч дитячих ранків. Так, у приміщенні Зимового театру влаштовували ялинки для дітей городових. У приміщенні цирку «Ельворті» сама Мері Ельворті (дружина старшого з братів - Томаса) щорічно проводила ялинки для дітей робітників та службовців. Власні ялинки з «живими картинами» влаштовували майже всі навчальні заклади міста. Вхід на них зазвичай був платним, а всі виручені кошти направлялися на підтримку учнів з небагатих родин, які навчалися безкоштовно.

Як і зараз, напередодні свят пожвавлювалася торгівля. Так, газета «Голос Юга» у 1907 році публікувала оголошення про замовлення новорічних прикрас аж у Варшаві. Варшавським магазин «Вальдгам» пропонував єлисаветградцям вислати замовлення та задаток телеграмою і отримати «Нову паризьку колекцію» за нечувано дешевої ціною – 4 рублі 75 копійок з пересилкою. Якщо вірити оголошенню, «Нова паризька колекція» містила прапори, свічки, підсвічники, мавп (?), паризьких пташок, бразильських метеликів, хлопавки, зірки, звірів, кульки та японські ліхтарики!

Щоправда, придбати ялинкові прикраси можна було і в Єлисаветграді – у «Віденському магазині» (вул. Дворцова, будинок Бардаха).

Але ж одними прикрасами не відсвяткуєш! Напередодні нового 1908 року газета «Голос Юга» попереджала: «Усі ваші труди марні, якщо до святкового столу не заготовлене вино «Сен-Рафаель», що відрізняється високими смаковими властивостями. Продається в аптеках, аптекарських магазинах і кращих виноторговлях». Шампанське тоді ще не стало невід'ємним символом Нового року. Хоча князь Голіцин заснував у Криму завод шампанських вин ще у 1878 році, єлисаветградці віддавали перевагу рейнським винам, меду, різним настоянкам.

Популярною новорічною розвагою у Єлисаветграді було катання на санях. У газеті за 1909 рік читаємо: «Легкові візники увесь день Нового року бралися нарозхват. Катання на санях відбувалося головним чином центральними вулицями. Пароконні візники брали по 2 – 2 р.50 к. за годину».

Якщо погортати єлисаветградську газету «Голос Юга» за будь-який рік, то найперше, що впадає у вічі у кінці грудня-на початку січня, - це повідомлення про крадіжки. Це зрозуміло. Поки всі святкували, злодії працювали.

Стало легендою пограбування у Єлисаветграді Грецької церкви (зараз – Кафедральний собор міста) у ніч з 25 на 26 грудня 1885 року – тобто у наступну ніч після Різдва! Тоді зловмисники винесли з церкви вісім срібних чаш та два хрести.

Проте більше «Голос Юга» повідомляє про дрібні крадіжки та пограбування самотніх перехожих. В останніх і перших номерах кожного року багато повідомлень на кшталт «Затримано злодія-гастролера біля бані Агте на Преображенський вулиці» чи «У ніч під Новий рік на мешканця Кущівки Дьяченка напав грабіжник. Коли він проїхав по Покровській вулиці коло млина Френкеля, якійсь обірванець підбіг до нього та схопив за горло».

Але, може, причина і не у великій кількості крадіжок саме у цей час. Адже газета «Голос Юга» була щоденною і в ній щодня треба було про щось повідомляти. А оскільки ділове життя в місті на цей час завмирало, то й доводилося репортерам звертатися до кримінальних новин - так само, як і в наш час журналістам інформаційних сайтів.

Звернемося до того самого «Голосу Юга» за 1908. Жителям Єлисаветграда бажали користуватися усіма благами цивілізації. Міському правлінню – здійснення «благих поривів» щодо облаштування вуличного електричного освітлення, ремонту старих та побудови нових мостових, а також поглиблення русла Інгулу. Також редакція бажала, щоб стосунки між міським головою і жителями міста залишалися такими ж сердечними, як і минулого року. Щоб міський голова користувався такими ж симпатіями усіх верств населення, а в його нев'янучий лавровий вінок вплівся ще один листок.

Міським головою Єлисаветграда на той час був викладач Кавалерійського училища Микола Іванов. Мабуть, заробити собі лавровий вінок він так і не встиг – на відміну від його попередника Пашутіна, ми його майже не пам'ятаємо. Проте зверніть увагу на інші побажання. Зараз, більш ніж через сто років, хочеться побажати міській владі того самого…

Під час підготовки матеріалу використовувалися матеріали сайту Державного архіву Кіровоградської області (http://dakiro.kr-admin.gov.ua/).