Вареники проти млинців?
В останні роки стало модно писати про те, що Масляна – свято взагалі суто російське, штучно насаджене в Україні. Особливо переконливі в цьому питанні львівські культурологи та етнографи, які договорилися вже до того, шо це свято штучно насаджалося радянської владою у 50-60-ті роки минулого століття... Щодо Львова, це якоюсь мірою правда, до 1939 року в останній тиждень перед Великим постом там святкували не Масляну, а польське свято Запусти. Від Масляної Запусти відрізняються тим, що головна обрядова страва у поляків не млинці, а смажені пончики та «хворост».
Взагалі у цей тиждень аналогічні свята обжерства проходять у більшості європейських країн: у Франції – Жирний вівторок, в Англії – День млинців, в Чехії – Фашанх, в Арменії – Бун Баракедан («Радість життя») і т.п. Масляна – одне з найдавніших язичницьких свят. Перші згадки про нього зустрічаються в календарях IV століття! І саме в календарях, знайдених на території сучасної України – у Київській та Хмельницькій областях. Для наших предків то було свято проводів зими. Коли ж ще вони могли влаштувати собі тижневу відпустку? Адже прийде весна – треба буде пахати і сіяти.
Християнство Масляну не відмінило, але «підлаштувало» під себе. По-перше, цей святковий тиждень став тижнем підготовки до посту, обмеження в їжі. Об'їдатися на Масляну не тільки не заборонялося, але й рекомендувалося, проте тільки молочними продуктами, м'яса вживати вже не можна. Тижневі гуляння теж віталися, проте з точки зору християн на цьому тижні треба зустрітися з родичами та друзями за накритим столом, щоб з'ясувати усі непорозуміння і вступити у Великій піст з чистою душею. Недарма ж цей тиждень закінчується Прощеною Неділею.
Сорокін, якого ми вже цитували, описує такий дмитрівський звичай: «Всю Масляну боржник запрошує кредитора в гості і пригощає, іноді і кредитор взаємно запрошує до себе боржника, але тоді, коли всі вже п'яні і не в змозі випити в нього більше як чарки дві». Чудовий звичай! Обов'язкове сумісне застілля дозволяло боржникам і кредиторам вирішити будь-які спірні питання. От би сьогодні так: напік млинців, пригостив працівника «ПриватБанку» горілкою – і маєш кредитні канікули…
Тепер найгостріше питання: млинці чи вареники? Років десять тому ми прочитали десь про те, що у Полтавський губернії на Масляну готували не млинці московські, а вареники з сиром. Тоді це здалося дуже цікавим і майже сенсаційним. Сьогодні це вже нікого не дивує. Серйозні люди – журналісти, історики, етнографи – з екранів телевізорів і зі сторінок газет переконують нас, що млинці на Масляну – то є ті самі «щупальці руського світу», які треба безжально відсікати.
Їхні опоненти зазвичай кажуть про те, що вареники з сиром, звичайно, давня українська страва, але не така давня, як Масляна. Тож справжня обрядова страва – млинці, а вареники – то так, перекусити.
Насправді в нашому регіоні на Масниці готували і млинці, і вареники. Історик Тихон Осадчий в кінці ХІХ століття писав в книзі «Щербановська волость Єлисаветградського повіту»: «Масляна проходить не без гулянь, родичі, куми і знайомі сходяться їсти млинці і вареники, які запивають горілкою. Коли трохи підвип'ють, влаштовують катання на санях».
Тож можете готувати і млинці, і вареники, і взагалі будь-які сирні та молочні страви. В Карпатах, наприклад, у цей тиждень готують кукурудзяну кашу на вершках – банош та пироги з бринзою. Але майте на увазі: наші предки готували вареники щодня, іноді навіть кілька разів на день, та запивали їх горілкою, щоб наїстися і напитися на весь Великий піст. У сучасних умовах людям, які не постяться, вбивати себе за допомогою щоденного вживання вареників у вершковому маслі, не обов'язково.
