Як у Єлисаветграді пиво варили, скільки коштує відро горілки і чому не прижилося Свято Тверезості

історія

Як у Єлисаветграді пиво варили,
скільки коштує відро горілки і
чому не прижилося Свято Тверезості

У 1912 році два пивоварних заводи, що працювали у Єлисаветграді, зварили і продали більше 200 тисяч відер пива, тобто 2,5 мільйони літрів. Коштував хмільний напій 7 копійок за літр. Продавали його у винних погребах, пивних, трактирах, яких у повіті було на той час аж 283! Навіть у буфеті Зимового театру можна було випити пивка із рахат-лукумом та мармеладом.

Як горілку, то відрами

It is necessary to choose a visual aid that is appropriate for the material and audience.

Статистичні відомості щодо кількості звареного хмільного напою та ціни на нього можна знайти у щорічнику «Голос Юга» за 1913 рік. Там читаємо і про виготовлення та вживання «казенного вина», як тоді називали горілку. У тому самому 1912 році у селах ті містечках Єлисаветградського повіту було продано 341,5 відер сорокаградусного вина. У містах, а їх у повіті було чотири: Єлисаветград, Бобринець, Вознесенськ, Новомиргород та Ольвіополь (зараз Первомайськ), - 465 відер.

Звичайно, відрами казенне вино не купували – це просто міра об'єму, яка дорівнює 12,5 літра. У тому ж щорічнику читаємо, що в середньому кожен мешканець Єлисаветрадського повіту за рік випиває 0,71 відра горілки, тобто 8,85 л, і витрачає на це 7 руб. 23 коп.

Для продажу казенного вина треба було придбати патент. Судячи з повідомлень у газеті «Голос Юга», місцева поліція регулярно проводила рейди містом і вилучала безпатентне вино. Заразом «Голос Юга» повідомляв бажаючим адреси, наприклад: «Полицией третьего дня обнаружены три места беспатентной продажи казенного вина: 1) по Колодезной улице в доме Андрияненко в квартире крестьянина Терещенко; 2) на площади вблизи завода Бургардта в пивной лавке Нестеренко и 3) на Болотенной улице в доме Ликсина в квартире мещанина Барановского».

Шість сортів від Зельцера

Найбільший пивзавод у місті, який ще кілька років тому варив пиво під маркою «Імперія С», побудували у 1863 році на правому березі річки Інгул купці Штейн і Шапошніков. На початку 1880-х вони продали його Г.О. Зельцеру.

Завод отримав назву «Акціонерное общество Елисаветградскаго пиво-медовареннаго и солодовеннаго завода Г.О. Зельцеръ». У 1912 році тут виготовляли шість сортів пива: «Англійське біле «Кристал»», «Сальватор», «Пільзенське», «Експорт», «Карамельне» та «Баварське». У 1914 році на заводі відкрилася окрема лінія для виготовлення фруктових напоїв «винятково з натуральних соків та рафінованого цукру».

Щодо будівлі пивзаводу, то вона, як і будь-яке промислове приміщення, красою ніколи не вражала. Тож жодної старої фотографії пивзаводу Зельцера ми не знайшли. Проте сам завод був дуже популярним місцем.

Міська дума навіть встановила для візників окремий тариф на проїзд від центру міста до пивзаводу. Він становив 25 копійок для екіпажу з двома конями, 20 для однокінного (проїзд до вокзалу коштував так само, а до Міського саду 30 и 25 коп. відповідно). Пивзавод Зельцера став і кінцевою зупинкою першої лінії єлисаветградського електричного трамваю, яка відкрилася у 1897 році.

Пиво Зельцера завжди користувалося попитом, його навіть підробляли. Так, у газеті «Голос Юга» ми знайшли таке оголошення: «Пивоваренный завод Г.О.Зельцера обращает внимание господ потребителей «английского пива», что кроме этикета настоящего формата будет наклеиваться «заводская разливка», вследствие появившегося в продаже пива Голтянского товарищества в тождественными в образце и етикеткам нашего завода. С совершенным почтением завод Г.О Зельцера».

Пивзавод не припиняв своєї діяльності ані під час громадянської війни, ані під час окупації. Ми знайшли згадку про те, що у 1818-му під час оборони міста від банди Марії Нікіфорової Зельцер безкоштовно забезпечував захисників міста пивом, а ще один місцевий промисловець Макєєв – спиртом.

Цікаво, що німці під час відступу у 1944 році не тільки розібрали трамвайні колії, але й місцеве пиво вирішили зіпсувати і скинули в колодязь, звідки бралася вода для пивоваріння, мертву коняку. Згадок про долю самого Г.О.Зельцера знайти не вдалося.

Макеєв, «Гамбрінус» та Свято Тверезості

У всіх довідниках того часу (у щорічнику «Голос Юга» 1913 року, в «Ілюстрованому путівнику по південно-західній залізниці» 1898 року) читаємо про те, що у Єлисаветграді функціонують два пивоварних заводи. Один з них, зрозуміло, Зельцера. А другий? У періодиці ми знайшли згадки про пивний завод Лайєра. Дон Амінадо в повісті «Поезд на третьем пути» згадує, що в театрі продавалося пиво Стрицького:

«Всё в этом несомненном храме было ловко и тонко обдумано. (…) Театральный буфет с прохладительными напитками — оршадом, лимонадом, сельтерской водой с сиропом, пивом завода Стрицкого; а при этом — трубочки с кремом, халва, и рахат-лукум, и настоящий мармелад фруктовой фабрики Балабухи в Киеве». А колекціонери знаходять пляшки двох пивоварних заводів з написом «Єлисаветград»: Зельцера та Макеєва.

Більше-менш вірогідну інформацію нам вдалося знайти лише про Макеєва, хоча у більшості джерел його згадують як власника великого спиртового заводу у Єлисаветграді. Крім згадки про те, що вони разом з Зельцером забезпечували охоронців Єлисаветграда алкогольними напоями, ми знайшли відомості про те, що Макеєв був одним з керівників «білогвардійського загону», який був сформований на Ковалівці для захисту міста від банд.

Тепер про пивні, де це пиво продавалося. На жаль, сфотографувати пивні у ті часи нікому й на думку не спадало. Проте з місцевої преси ми можемо дізнатися назви і навіть адреси багатьох з них. Пивні постійно згадуються у повідомленнях поліції, адже там часто відбувалися бійки та крадіжки. Так читаємо про пивну «Гамбрінус» з власним садком на вулиці Верхньодонській (зараз - Паученка), пивну Лайєра у саду Лайєра, пивну Черняка на Солдатській вулиці та ін.

І ще одне цікаве повідомлення єлисаветградських ЗМІ: у 1914 році у місті за ініціативи Єлисаветградського відділення Союзу християн-тверезників у місті пройшло Свято тверезості. У ці дні заборонялося продавати міцні алкогольні напої у будь-яких закладах, «за винятком ресторанів першого розряду»! Не знаємо, чи поділилися власники ресторанів прибутками за ці дні з християнами-тверезниками. Але більше таких свят у Єлисаветграді чомусь не проводили – мабуть, у перший раз невесело вийшло.