Для нашого міста такі свята були дуже актуальні. Адже Єлисаветград на початку минулого століття був далеко не таким зеленим, як сьогодні. Подивіться, наприклад, на фото околиці міста з особистого альбому Ельворті – жодного дерева! Існував, звичайно, Міський сад, ще кілька садів і бульварів. Але тут, у степовій зоні, дерев все одно було дуже мало. «Зелене кільце» навколо Кіровограда почали садити тільки у п'ятдесятих роках минулого століття. До цього Кіровоград був класичним степовим містом – засушливим та запорошеним.

«Вікіпедія» пише, що Свято Деревонасадження вперше відбулося у Ростові-на Дону у 1910 році. Проте єлисаветградська міська управа ще у 1902-му затвердила програму Свята Деревонасадження на першу суботу квітня - 5 квітня 1902 року. О десятій ранку на Дворцовому бульварі біля Ковалевського парку зібралися учні усіх гімназій та училищ міста, щоб після спільного молебну вирушити на Озерну балку садити саджанці беріз, дубів, ясенів і кленів.

Ця місцевість отримала назву від невеличкої річки, яка утворювала кілька озерець. Офіційно балка вважалася районом міста, проте була майже не заселена. Майбутній бургомістр Харкова, єлисаветградський гімназист Олександр Семененко згадував Єлисаветград початку ХХ століття: «Різниченки живуть у кінці Бикової вулиці. Далі місто вже втрачає свої контури, далі цегельня Бардаха, сад пивовара Лайєра. Ще трохи на гору — і вже пахне степом. Тут прошу зупинитися. Тут Озерна балка».

Якщо подивитися на план Єлисаветграда 1913 року, то побачимо у цій місцевості кілька великих будівель: три цегляних заводи (один з них і досі там!), дві пивоварні Лайєра та Мокрова, міський водопровід (він теж на місті) та зовсім невеличкий житловий район – «Землянки».

Розташування цегелень саме у цьому районі пояснюється тим, що поряд було «глинище» - кар'єр з видобутку глини. А на початку 1880-х у цьому районі винайшли справжній скарб!

У 1880 році міська дума ухвалила рішення про створення у місті водогону. Техпроект водогону та проведення пошукових робіт якісної питної води замовили інженеру Михайлу Алтухову, який вже влаштував водогони у Царському селі, Новгороді та Феодосії. Алтухов знайшов кілька джерел: на берегах Біянки, Сугоклеї та Інгулу, проте вода з них не годилася для пиття. Коли ж Алтухов відправив на дослідження воду зі свердловини на Озерній балці, то місто отримало висновок доктора Пеля: «Изследованная мною вода по незначительному содержанию органических веществ, окислов азота и по общему химическому характеру соответствует для питья всем требованиям, принятым как наукою (Pettenkoffer, Kubel, Reichardt, Flugge), так и венскою техническою коммисиею и гигиеническим международным съездом в Брюсселе».

Роботи з влаштування водогону у 1881 році були призупинені через єврейські погроми – майже усі кошти міська управа спрямовувала на допомогу потерпілим. Проте у 1893 році водовід був збудований. А ще раніше підсуєтилися пивовари, адже власна якісна питна вода дозволила їм варити дешеве та смачне пиво. При своєму пивзаводі Лайєр влаштував парк. Але інша територія Озерної балки залишалася тим самим незайманим степом, про який писав Олександр Семененко. Тож і сподівалася міська управа силами гімназистів та студентів влаштувати у новому промисловому районі міста «оазу в степу».

І начебто добре було задумано: тут тобі і загальноміське Свято Деревонасадження з народним гулянням, і виховний захід, і створення зеленої зони в місті. Але чомусь щороку ходили і ходили гімназисти саджати дерева на Озерну балку, а лісу так і не вийшло.

Чому? Відповідь знаходимо у газеті «Голос Юга»: «небайдужий єлисаветградець» просить редакцію з'ясувати, хто має доглядати за цими деревами: міська управа чи навчальні заклади, адже без догляду тільки-но посаджані саджанці щороку гинуть… Правда, знайома ситуація?

Хоча треба сказати, що взагалі в Єлисаветграді до зелених насаджень ставилися більш турботливо, ніж ми зараз. У «Голосі Юга» за 27 березня 1909 року читаємо: «Наши обыватели свое дурное настроение или пьяную удаль высказывают в том, что подвергают порче деревья. Некий М. на днях в пьяном виде ночью сломал два недавно посаженных по Б.Пермской улице дерева, но был остановлен прибежавшим ночным сторожем. Отрезвев лишь на другой день, он изъявил готовность оплатить ущерб».