×
історія
Як забудовувався Кіровоград:
Архітектура з іменем вождя
Є в Україні міста – Харків, Запоріжжя – центральні вулиці яких вражають важкою, монументальною і по-своєму розкішною серпасто-молоткастою архітектурою. Цей стиль називають сталінський ампір, хоча значна частина цих будинків зведена вже після смерті «вождя народів». У Кіровограді «сталінок» мало – це пов'язано, насамперед, із тим, що місто не дуже постраждало під час війни 1941-45 років. Та й у 1920-30 роки багатоквартирних будинків у нас майже не будували.
Між Єлисаветградом і Кіровоградом. Могильні плити в інтер'єрі
За ті півтора десятиліття, поки місто офіційно носило імена Зінов'євськ та Кірово, кількість населення збільшилась з 65 до 100 тисяч. До міста приєдналася Балашівка, вдвічі виросла Ново-Миколаївка, з'явилася Некрасівка. Але це була приватна забудова, багатоквартирні будинки в ті роки майже не будували.

Виняток становить авіамістечко – комплекс багатоповерхівок біля слободи Ново-Миколаївка та кілька будинків на тодішній околиці міста – вище вулиці Бериславської (сучасної Єгорова). Про історію авіамістечка DOZOR напише окремо. Що ж до будиночків між Єгорова та майбутнім Сталінським проспектом, то їх, за словами старожилів, «Червона зірка» будувала для своїх робітників на початку 1930-х.

У фундаменті одного з цих будинків легко помітити могильні плити. На одній можна прочитати ім'я - Яня Зарицький. На іншій – напис на ідиші. Як пояснив нам ізраїльський перекладач Барух Подольський, це традиційне скорочення, яке пишуть у кінці тексту на єврейських надгробках - «Хай буде душа його ув'язана в вузол життя».

Кілька років тому нам пощастило поспілкуватися з Надією Павлівною, яка добре пам'ятала, як будували цей район. За її словами, поряд була Петроправлівська церква та старі кладовища, які вже не використовували. Кладовища потроху прибирали, звільняючі місце під забудову. І камені відразу клали у фундаменти майбутніх багатоповерхівок. Навіщо щось шукати, якщо поряд лежать якісні будматеріали?

Сьогодні це здається дикістю, але в 30-ті роки так будували не тільки в нас. Дуже багато таких будинків у Сімферополі. У Бобринецькому районі ми бачили стару ферму з надгробків. Доводилося читати, що дорога Вільнюс-Каунас повністю викладена з могильних плит. Надгробки знаходили навіть під час реставрації «Дома Ленсовета» у Санкт-Петербурзі. А це дуже елітна «сталінка», і будували її не працівники «Червоної зірки», а імениті архітектори Фомін і Левенсон!

Мешканці Балки та Некрасівки під час перебудов теж іноді знаходять у себе в будинках могильні камені. Від старожилів доводилося чути, що тоді, у тридцяті, з таких плит виклали і дорогу від сучасної вулиці Єгорова до Маланюка. Правда це чи ні, не знаємо. Адже навіть у 30-ті будівельники намагалися все ж таки не виставляти надгробки на показ – зазвичай їх знаходять тільки під час капітальних ремонтів і т.п. А от той, хто будував цей дім на Великій Перспективній, чомусь про це не подумав…
«Обідрані сталінки» і будинок «5/5»
Власне «сталінок» і за архітектурними особливостями, і за роками побудови в Кіровограді дуже мало. Це хіба що комплекс багатоповерхівок на перехресті Шевченка та Великої Перспективної, колишня десята школа (зараз – лікарня Святого Луки) та залізничний вокзал.

Під час відступу у 1941 році радянські війська підірвали аптечний склад на розі вулиць Шевченка і Карла Маркса. Вибух зруйнував будівлі з усіх чотирьох кутів перехрестя. Тож саме тут у 1953 році почали будувати житлові чотириповерхівки. Проектував їх архітектор Борис Байтін. Придивіться до цих будинків на розі – вони дуже красиві зовні, а квартири в них – зручні і просторі.

Хоча, за мірками сталінської архітектури, це далеко не елітне житло, а так звані «рядові дома». Площі квартир в них набагато менші, ніж у «директорських будинках» тих часів, декору – обмаль. Але тут була каналізація, водопровід та центральне опалення - небачена розкіш у післявоєнному місті! «Директорські будинки» у нас теж є, але вони якраз в очі не кидаються, загубилися серед таких самих двоповерхових будиночків між Єгорова та Студентським проспектом і зовні ніяк не вирізняються. Тільки потрапивши в середину, можна побачити, що насправді в них 1-2 квартири на поверсі - з величезними холами, дубовим паркетом і кухнями по 20 метрів…
Значно більше у нас «обідраних сталінок», збудованих після 1955 року. «Обідрані» в даному випадку – не суб'єктивне враження автора, а вживаний архітектурний термін. 4 листопада 1955-го ЦК КПРС прийняв постанову «Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві». Після цієї постанови будинки зводили ще за сталінськими нормами, але при цьому ретельно усували колони, ліпнину, еркери, багатоступеневі дахи та інші зовнішні «надмірності».

Найяскравішим прикладом «обідраної сталінки» можна вважати п'ятиповерхівку на Гоголя, навпроти міськвиконкому. А ще чотириповерхівки на розі проспекту та Великої Перспективної. Один із цих будинків, як пише краєзнавець Юрій Матівос, і дав народну назву новому мікрорайону – «5/5» (зараз цей будинок має номер «3/5»). Свідчення старожилів щодо місцезнаходження легендарного будинку «5/5» суттєво різняться. Проте за логікою, це дійсно єдиний будинок, який міг мати непарний номер і по пр. Сталіна, і по вул. Карла Маркса.
«Німецькі будинки» і несправжні сталінки
І на «П'ять -П'ять», і на вулиці Чорновола багато дво-триповерхових будиночків 40-50-х років побудови. Цікаво, що всі вони різні. В одному велика відкрита веранда на другому поверсі, в другому - арочні вікна та лоджії, в третьому - цікава ліпнина на фасаді або сам фасад має незвичайну форму… Власне, це дуже відрізняє райони, які забудовувалися в п'ятдесяті, від більш пізніх хрущовок. Насправді ці будинки теж зводили за типовими проектами, розробленими у 1946-48 роках. Просто таких серій було кілька десятків і варіантів у кожній серії стільки ж: будинки на 1-2-3 під'їзди, з магазином на першому поверсі, з кутовим фасадом, з мезоніном, з ванними кімнатами чи без них, з пічним чи центральним опаленням і т.д.
Мешканці цих будинків переконані, що їх будували після війни німецькі військовополонені. Проте, виявляється, в усьому СРСР такі малоповерхові сталінки першого повоєнного десятиліття називали «німецькі будинки». Десь їх дійсно будували військовополонені, десь – в'язні, а десь просто некваліфіковані робітники. Адже головною особливістю цих малоповерхових проектів було те, що під час будівництва можна було обійтися без важкої техніки і навіть без професійних будівельників.
Окремо варто сказати і про нежитлові приміщення, які будувалися у нашому місті вже після смерті Сталіна, після прийняття постанови «Про усунення надмірностей» і навіть після затвердження нових будівельних норм у 1958 році, але все ж таки більше нагадують сталінський ампір, ніж хрущовську скромність.

Щоб зрозуміти різницю, варто встати на центральній площі і покрутитися. «Будинок взуття» (колишній «Дитячий світ»), спроектований Андрієм Сидоренко, почав будуватися у 1959-му. Але, погодьтеся, має всі ознаки сталінки – хоч і скромної. Будинок навпроти – «Готель Україна», теж 1959-й, архітектор Борис Байтін, - вже скромніший, хоча все ще з «надмірностями»: зірково-колосковими барельєфами, високим гранітним цоколем, вікнами-вітринами та ошатними балкончиками. А далі - приміщення облдержадміністрації, добудоване у середині 1960-х. Тут вже «надмірності» усунені остаточно!
Можна було б згадати і міськраду, і кінотеатр «Мир», і філармонію (гості міста часто навіть не вірять, що вона збудована за часів Хрущова), і приміщення партшколи (нині – Донецький медичний університет), але це вже тема окремої розмови…
Переглядiв: 1550
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ