На честь міського голови Олександра Пашутіна цю вулицю перейменували у жовтні 1909 року. Це була друга вулиця нашого міста, названа на честь людини. На початку того ж 1909 року вулицю Безпопівську перейменували на Гоголівську з нагоди сторіччя письменника. Але обидві назви прижилися не відразу.

Тоді багатьом це здавалося дикістю. Адже і міста, і вулиці не заведено було називати на честь звичайних людей, тільки святих. Равеліни фортеці св. Єлисавети вже мали назви на честь святих. Тож для перших вулиць запозичили назви равелінів, іноді ділячи ім'я на дві сусідні вулиці. Равелін Архангела Михаїла дав назву Архангельській та Михайлівській. Равелін Олександра Невського – Олександрівській (нині Тарковського) та Невській.

Після великої єлисаветградської пожежі 1798 року на Невській почали будувати кам'яні будинки. А у 1842 році на цій вулиці почали класти бруківку. Взагалі встигли замостити небагато – тільки нижні частини Невської і Михайлівської вулиць – від Преображенської і до Інгулу. У 1845 році вийшов царський (!) указ: "За неимением в Елисаветграде булыжника устраивать на будущее время не мостовые, а шоссе". Тоді під словом шосе розуміли гужову дорогу. Тож Велику Перспективну мостити вже не стали – зробили «шосе».

У 1893 році, коли у місті урочисто відкрили водогін, на цій вулиці збудували першу водонапірну вежу з баком на 300 кубометрів води. Вже в радянські часи на даху башти влаштували оглядовий майданчик, з якого відкривалася панорама міста. Ця башта існувала до січня 1944 року. Відступаючи, німці її підірвали.

До побудови Палацу та вулиці Дворцової Невська залишалася найпрестижнішою вулицею у місті, та й потім не втратила свого елітарного статусу. Досить подивитися на розташовані тут «багаті» будинки – лікарів Гольденберга (зараз міська лікарня) та Мейтуса (зараз музична школа ім. Нейгауза), готель «Рига» (кафе «Максим»).

Проте, якщо зважати на оголошення тодішніх єлисаветградських газет, стає зрозуміло, наскільки різнобарвною була ця вулиця в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Чого тут тільки не було! Пекарня, молочарня, пральня, хімчистка, контора та склад «Постачальника Двора Його Величності С.-Петербурзького пивоварного заводу товариства «Калінкін»» (елітне пиво можна було замовити по телефону і звідси його безкоштовно доставляли по всьому місту). Поряд шиномонтажка – «1-я Елисаветградская паровая вулканизация автомобильных и велосипедных шин и камер. И.Березовенко, Пашутинская, 38». А поряд - «Убежище для беременных, рожениц и родильниц акушерки Е.О.Дайно»!

Объявление. Центральная молочная Н.И.Орлова доводит до сведения господ покупателей, что с 15 марта начинается производится кефир. Абонироваться можно: в главном магазине, угол Дворцовой и Ингульской улиц, и в отделении Невская улица, угол Болотенной, дом Мексина.(«Голос Юга», 7 березня 1910 року).

Важко навіть уявити, як усе це вміщалося на одній невеличкій вулиці. А ще кравці, перукарі, численні магазин (адже вулиця, як і зараз, проходила вздовж базару). А ще конфетна фабрика Вінерова на розі Покровської та заїжджий двір Мордка Дайна на розі Пашутінської та Болотяної вулиці! Кожен квадратний сантиметр нерухомості на Пашутінський використовувався і приносив прибуток.

Пройдіться цією вузенькою вулицею зараз – подивіться на щільність забудови ХІХ століття. Це вам не розкішна Дворцова вулиця з просторими особняками і садочками у внутрішніх двориках. Ті, хто будував тут житло, мали інші цілі. Навіть у розкішному будинку лікаря з нервових захворювань Ісака Абрамовича Гольденберга, крім житлових приміщень та водолікарні, був ще й так званий рейнський погріб!

Краєзнавець Костянтин Шляховий писав, що дружина лікаря Іда Яківна Гольденберг мала власний бізнес – торгувала вином. У тому самому будинку, де її чоловік лікував пацієнтів. Погодьтеся, дуже зручно…