Тож Слобідське поселення під начальством капітана Бикова почало будуватися ще у 1753 році, до початку будівництва Фортеці. На жаль, від того поселення нам нічого не залишилося, крім назви. Дерев'яне Бикове горіло не раз, і більшість старовинних будинків, які ви тут знайдете, збудовані в кінці XIX – на початку XX століття. Хоча де-інде планування наводить на думку про більш давню забудову. Адже в межах традиційних кварталів тут можна знайти абсолютно несподівані, «таємні» вулички.

У середині XVIII століття у цьому невеликому прямокутнику між річкою та вул.Габдрахманова (колишньою Польовою), Соборною та Андріївською вміщалася не одна, а цілих три окремих слободи.

Одночасно зі створенням Слобідського поселення капітана Бикова поряд з фортецею почали селитися грецьки купці. Олександр Пашутін в «Історичному нарисі м. Єлисаветград» пише про те, що 1 квітня 1755 року капітану Бикову було доручено відвести землю греку Дмитру Юр'єву, який бажав вступити до міщанства фортеці св. Єлисавети. Греків у нашому місті тоді було чимало. Вони мали навіть власний орган самоврядування і в 1760 році під керівництвом вихідця з Венеції Юхима Темелія почали будувати власний храм святого Костянтина. Це єдина церква в нашому місті, в якій ніколи не припинялися богослужіння. Зараз це собор Різдва Пресвятої Богородиці, але ми й сьогодні називаємо цей храм Грецькою церквою, навіть не замислюючись, чому.

На схилах Чечорської балки, як пише краєзнавець Юрій Матівос, селилися молдовани. Тоді в яру протікала маленька річка – Чечора. Зараз Чечора «спить» і тільки іноді навесні дає про себе знати, створюючи проблеми мешканцям вулиць Глінки та Сухумської. А от саму балку ви і зараз легко знайдете – в районі вул.Рівненської вона має досить круті схили. Цей район, як пише Матівос, був досить бідним і довго в його архітектурі переважали землянки. Мешканці ж займалися переважно олійним промислом. Ще на початку минулого століття міський санітарний лікар постійно звертався до міської думи з вимогами закрити антисанітарні олійні, коптильні оселедців і т.п., які знаходилися в цьому районі.

Писати про кожен з цих будинків немає сенсу. Тож зупинимось на будинках з історією. На горі, фактично вже за містом, біля Биківського кладовища, на теперішній вулиці Габдрахманова (колишній Польовій) єлисаветградський купець Дем'ян Купченко на початку ХХ століття збудував богадільню на 50 ліжок. Ще до початку будівництва Купченко поклав на рахунок закладу 100 тисяч, щоб після його смерті доходи від вкладу витрачалися на утримання богадільні. До речі, Дем'ян Іванович також виділяв гроші на будівництва Знаменської церкви поряд та зробив внесок у банк і на її подальше утримання. Але це тема окремої розмови.

Десь зовсім поряд, напроти Биківського цвинтара, знімав кімнату в квартирі вчителя Кузнєцова майбутній поет, а тоді учень реального училища, Євген Маланюк.

Трохи нижче – на сучасній вулиці Тобілевича, будинок Тобілевичів, в якому жив Іван Карпович Карпенко-Карий, його менші брати – майбутні актори Микола Садовський та Панас Саксаганський (тоді всі ще Тобілевичі), тут зростав Олександр Тарковський і знімав кімнату його однокласник Євген Чикаленко! Сьогодні в цьому будинку міський літературний музей. Будинок, який Карпо Тобілевич колись придбав для синів за 2000 рублів, далеко не розкішний і зовсім не великий. Як вони всі там вміщалися, та ще й квартирантів брали?

Нижче, на вул. Рівненський, зберігся будинок, в якому мешкав з 1909 до 1919 року Юрій Яновський. Мешканцям цього будинку теж колись натякали, що тут буде музей. Тож вони сподівалися, що, їх, як і жителів колишніх особняків Тобілевичів, Кропивницького та Осмьоркіна, переселять в окремі квартири… Але до Яновського руки так і не дійшли. На будинку його далекої родички Величковської сьогодні є тільки меморіальна дошка.

Прямо навпроти «дому Яновського», на розі з Плетеним провулком, - будівля Биківського народного училища ім. Жуковського, в якому навчався Володимир Винниченко. Сьогодні будівля наново обкладена цеглою, тож зовні нецікава.

Ще нижче – на Верхній Биківській – арештантський дім або «несправжня тюрма». Кримінальників тут не тримали. До 1884 року в арештантський дім потрапляли банкрути, які не могли розрахуватися з боргами, та бродяги. А з 84 – також політичні в'язні. І першим політв'язнем у «несправжній тюрмі» став народоволець Олександр Тарковський – батько Арсенія, дід Андрія Тарковського, беззмінний єлисаветградський гласний (вже після ув'язнення та заслання). Пізніше це приміщення передали під пастерівську станцію, а зараз там знаходиться обласний лабораторний центр. На цьому будинку теж є меморіальна дошка – про те, що колись на цьому місті була кінно-поштова станція, на якій в 1824 році зупинявся Олександр Пушкін, а в 1825 – Адам Міцкевич. Не всі сучасні краєзнавці впевнені, що Пушкін з Міцкевичем ночували та міняли коней саме на цьому місці. Краєзнавець Володимир Поліщук пише, наприклад, що, ймовірно, вони обидва зупинялися на іншому кінці тодішнього міста – на Пермській.

Звертають увагу на себе два останніх будинки на Верхній Биківський. На одному з них збереглася табличка «Будував технік Г. Н. Зусман. 1912» (до речі, у цей будинок, який належав Рєзнікову, перевели арештантський дім, коли його приміщення передали під пастерівську станцію). Зверніть увагу на сусідній триповерховий будинок з «пентхаусом» - такі кімнатки на дахах, з яких відкривався вид на всі чотири сторони, свого часу були дуже популярні в Єлисаветграді.

Ну а на вулиці Пушкіна можна замилуватися кожним другим будинком. На щастя для нас, двори тут ще відкриті – можна зайти, все роздивитися. Наш улюблений будинок – Пушкіна, 66. Видно, що колись це був один із найбагатших будинків у окрузі, з красивими цегляними візерунками, каретними сараями на першому поверсі та невеликою площею перед будинком. Сьогодні на цій площі збудовано щось, на чому олійною фарбою написано: «Памятники», і самого будинку майже не видно. Але якщо зайти у двір і роздивитися…

Таких будинків на Пушкіна багато. Їх треба встигнути побачити, поки вони ще не «утеплені» та не спотворені прибудовами.