А справжнім музеєм Сухомлинського-педагога можна вважати саму павлиську школу. Варто трохи прогулятися її територією, щоб зрозуміти: саме так має виглядати школа.
Величезний сад, де кожен перший клас щоосені саджає своє плодове деревце і потім доглядає його, виноградник, ягідник, оранжерея, «Галявина казок», клумби, альтанки, зелені куточки, невеличкий саморобний ставок-басейн з водоспадиком і альпійської гіркою.
У павлиській школі немає садівників – все це роблять учні! І їхні батьки не проти, навіть навпаки.
«До нас дітки у шість рочків приходять, - каже одна з вчителів, - деякі навіть віник не вміють в руках тримати. А в кінці навчального року вже і батькам допомагають, і самі у себе в дворі квіти вирощують».
Школа складається з багатьох маленьких корпусів, на один-два кабінети, біля кожного корпусу – клумба, альтанка. Ці корпуси будували в післявоєнні роки вчителі разом з учнями. Коли Сухомлинський став директором павлиської школи, тут вчилися в три зміни, тож він і прийняв рішення не чекати милості від районного керівництва, а почати потроху будувати школу самим. Спочатку будиночки були саманні, сьогодні вони обкладені цеглою. Звичайно, вони старенькі, більшість потребує ремонту. Але це все одно не порівняти з типовими школами.
У найбільшому двоповерховому корпусі – початкові класи з другого до четвертого. Шестирічки окремо – у новому корпусі, на будівництво якого колись виділили кошти китайці. Власне, тут ми вперше побачили, як насправді має виглядати Нова українська школа. Один перший клас проводить урок на «Галявині казок», другий – біля водоспадика, третій – поки що в приміщенні. В усіх трьох перших класах вже є і парти, і дидактичний матеріал, і комп'ютерна техніка (взагалі, як повідомила нам начальник відділу освіти РДА Олена Самородченко, 2 вересня в усіх школах Онуфрієвського району вже були парти і дидактичні матеріали для першачків). У холі є ігрова зона, але там ніхто не бавиться. Навіщо? В Павлиші вважають, що діти мають гратися на вулиці – там і місця більше, і для здоров'я корисніше.
