Людей, які мешкали на території нашого краю 5-8 тисяч років тому, ми сьогодні називаємо трипільцями – за назвою села у Київський області. Хоча майже все, що ми знаємо про їхній побут, звичаї, вірування, було відкрите на території Новоархангельського району Кіровоградської області.

У шкільних підручниках описують зазвичай поселення біля села Володимирівка, відкрите і досліджене ще у 20-30-х роках минулого століття. Тоді воно вважалося найбільшим в Європі – близько 100 ГА.

Проте вже в шістдесяті роки вчені знайшли у тому ж Новоархангельському районі біля села Небелівка набагато більше поселення – близько 300 ГА. Вчені припускають, що саме сюди, в Небелівку, місто «переїхало» з Володимирівки, адже трипільці, хоч і були осілими племенами, іноді переїздили усім містом. Це було пов'язано чи то зі виснаженням грунту, чи то з якимось віруваннями трипільцев. Адже, переїжджаючи, вони спалювали свої міста. І це дуже ускладнює роботу сучасних дослідників.

Проте в Небелівці щось сталося - місто не спалили. Тож саме тут археологи знаходять сьогодні сенсаційні речі. Одна з таких сенсацій – двоповерховий храм площею 1200 кв.м з кількома жертовниками.

Саме на цьому хресті археологи знайшли опалені кістки вівці. Людських кісток у храмі не знайшли, але припускають, що трипільці могли приносити в жертву і людей.

Відреставрував вівтар та трипільський посуд, який можна побачити поруч, учасник археологічної експедиції, працівник краєзнавчого музею Станіслав Федоров.

Придивіться до цих предметів. Адже у більшості музеїв світу про трипільську культуру розповідають, показуючи «реконструкції» - тобто сучасні гончарні вироби, зроблені за давніми технологіями. У нашому музеї - все справжнє! Ці горщики і глиняні фігурки пролежали під землею 6 тисяч років!

Мабуть, найцікавіші для нас зали музею – це ті, які стосуються заселення краю у XVIII столітті. Відреставрований герб міста Новомиргород – столиці Нової Сербії, першого міста у наших краях. Ядра від гармат, які і зараз знаходяться у фортеці.

У експозиції чимало вогнепальної зброї. Ми поцікавилися, чи робочі ці гвинтівки та мушкети. Завідувачка відділом історії краєзнавчого музею Валентина Пархомчук розповіла, що уся зброя у музеї деактивована – тобто спеціально перероблена так, щоб її не можна було використати. Проте відповідальні співробітники музею, так само, як і працівники МВС, наприклад, отримують дозволи на зберігання вогнепальної зброї.

Що ж до макета фортеці – він і сам вже може вважатися музейним експонатом – у 1964 році його створив невідомий дослідник історії. Хоча цікавий він тим, що дає уявлення, як саме виглядали равеліни і бастіони фортеці. Глибокі сухі рови та високі земляні вали, три в'їзди у фортецю з різних боків, церква, казарми, житлові будинки – усе це дуже цікаво розглядати.

Ще один унікальний експонат – грамота на офіцерський чин, пожалувана гренадеру Преображенського полку Василю Савенку у 1743 році, за особистим підписом імператриці Єлизавети Петрівни.

DOZOR вже писав про те, що перша церква у нашому місті була збудована на території фортеці в 1754 році. Через кілька років на протилежному березу Інгулу збудували дерев'яний храм на честь Успіння Богородиці. Під час чергової великої пожежі дерев'яний храм згорів. І в 1798 році полковник Іван Красноглазов за власний кошт збудував на цьому місті великий кам'яний храм.

150 років цей храм вражав величчю і красою. Проте під час Великої вітчизняної війни приміщення зазнало суттєвих ушкоджень. Після війни церкву, звичайно, не відновлювали. Її просто знесли і побудували на цьому місті міськком КПРС (зараз це приміщення міськвиконкому).

Від найбільшого і найкрасивішого храму міста не залишилося майже нічого. Тільки старі фотографії та оцей білий камінь – аналой, тобто підставка для ікони, з написом «св. Іоанн Милостивий».