: 5 неймовірних експонатів відділу історії краєзнавчого музею, які варто побачити на власні очі - Медіапортал DOZOR
×
 
 
арт
5 неймовірних експонатів відділу історії краєзнавчого музею,
які варто побачити на власні очі
DOZOR вже писав про новий відділ природи краєзнавчого музею. Проте у відділі історії теж є неймовірні експонати, які варто побачити.
1
Трипільський жертовник, ІV тисячоліття до н.е.
 
Людей, які мешкали на території нашого краю 5-8 тисяч років тому, ми сьогодні називаємо трипільцями – за назвою села у Київський області. Хоча майже все, що ми знаємо про їхній побут, звичаї, вірування, було відкрите на території Новоархангельського району Кіровоградської області.

У шкільних підручниках описують зазвичай поселення біля села Володимирівка, відкрите і досліджене ще у 20-30-х роках минулого століття. Тоді воно вважалося найбільшим в Європі – близько 100 ГА.

Проте вже в шістдесяті роки вчені знайшли у тому ж Новоархангельському районі біля села Небелівка набагато більше поселення – близько 300 ГА. Вчені припускають, що саме сюди, в Небелівку, місто «переїхало» з Володимирівки, адже трипільці, хоч і були осілими племенами, іноді переїздили усім містом. Це було пов'язано чи то зі виснаженням грунту, чи то з якимось віруваннями трипільцев. Адже, переїжджаючи, вони спалювали свої міста. І це дуже ускладнює роботу сучасних дослідників.

Проте в Небелівці щось сталося - місто не спалили. Тож саме тут археологи знаходять сьогодні сенсаційні речі. Одна з таких сенсацій – двоповерховий храм площею 1200 кв.м з кількома жертовниками.

Саме на цьому хресті археологи знайшли опалені кістки вівці. Людських кісток у храмі не знайшли, але припускають, що трипільці могли приносити в жертву і людей.

Відреставрував вівтар та трипільський посуд, який можна побачити поруч, учасник археологічної експедиції, працівник краєзнавчого музею Станіслав Федоров.

Придивіться до цих предметів. Адже у більшості музеїв світу про трипільську культуру розповідають, показуючи «реконструкції» - тобто сучасні гончарні вироби, зроблені за давніми технологіями. У нашому музеї - все справжнє! Ці горщики і глиняні фігурки пролежали під землею 6 тисяч років!

 
 
2
Макет фортеці святої Єлисавети
 
Мабуть, найцікавіші для нас зали музею – це ті, які стосуються заселення краю у XVIII столітті. Відреставрований герб міста Новомиргород – столиці Нової Сербії, першого міста у наших краях. Ядра від гармат, які і зараз знаходяться у фортеці.

У експозиції чимало вогнепальної зброї. Ми поцікавилися, чи робочі ці гвинтівки та мушкети. Завідувачка відділом історії краєзнавчого музею Валентина Пархомчук розповіла, що уся зброя у музеї деактивована – тобто спеціально перероблена так, щоб її не можна було використати. Проте відповідальні співробітники музею, так само, як і працівники МВС, наприклад, отримують дозволи на зберігання вогнепальної зброї.

Що ж до макета фортеці – він і сам вже може вважатися музейним експонатом – у 1964 році його створив невідомий дослідник історії. Хоча цікавий він тим, що дає уявлення, як саме виглядали равеліни і бастіони фортеці. Глибокі сухі рови та високі земляні вали, три в'їзди у фортецю з різних боків, церква, казарми, житлові будинки – усе це дуже цікаво розглядати.

Ще один унікальний експонат – грамота на офіцерський чин, пожалувана гренадеру Преображенського полку Василю Савенку у 1743 році, за особистим підписом імператриці Єлизавети Петрівни.
3
Аналой Успенського собору
 
DOZOR вже писав про те, що перша церква у нашому місті була збудована на території фортеці в 1754 році. Через кілька років на протилежному березу Інгулу збудували дерев'яний храм на честь Успіння Богородиці. Під час чергової великої пожежі дерев'яний храм згорів. І в 1798 році полковник Іван Красноглазов за власний кошт збудував на цьому місті великий кам'яний храм.

150 років цей храм вражав величчю і красою. Проте під час Великої вітчизняної війни приміщення зазнало суттєвих ушкоджень. Після війни церкву, звичайно, не відновлювали. Її просто знесли і побудували на цьому місті міськком КПРС (зараз це приміщення міськвиконкому).

Від найбільшого і найкрасивішого храму міста не залишилося майже нічого. Тільки старі фотографії та оцей білий камінь – аналой, тобто підставка для ікони, з написом «св. Іоанн Милостивий».
4
«Зірка Єгорова»
У залі Другої світової вам, безумовно, розкажуть про Героя Радянського Союзу Олексія Єгорова, який жив і помер у Кіровограді. Саме на його честь названа вулиця в обласному центрі. За мирних часів секретар Кіровоградського обкому КПУ встиг зробити для нашого краю чимало. Наприклад, здійснював кураторство будівництва водоводу Дніпро-Кіровоград.

Під час війни підполковник Єгоров працював у штабі партизанського руху, спочатку в Україні, а потім у Словаччині. Він був одним з організаторів антифашистського повстання у Словаччині у серпні 1944 року.

Його ім'я носить перевал Альоші в Карпатах, вулиця у сербському місті Банська Бистриця. А ще на честь 20-річчя перемоги над фашизмом уряд Чехословаччини заснував нагороду – «Зірка Єгорова». Її вручали саме партизанам. Серед чисельних нагород самого Єгорова на стенді можна побачити і цю восьмикутну зірку.

5
Кабінет Винниченка
У самому кабінеті Винниченка немає нічого вражаючого. Це звичайні меблі першої половини ХХ століття: стіл, шафа, друкарська машинка… Цікавіша їхня історія, адже до нашого музею їх передали художники Юрій Кульчицький та Іванна Нижник-Вінників у 1992 році.

Після смерті генсека УНР у 1951 році Іванна Нижник-Вінників на запрошення вдови Винниченка Розалії відвідала його садибу «Закуток» у місті Мужен (Франція). Виявилося, що вартість садиби, в якій жив і помер Винниченко, повністю не виплачена, а Розалія Винниченко залишилася без коштів, тож змушена покинути власний дім. Подружжя художників виплатило усі борги за садибу. Кульчицький і Нижник оселилися поряд із вдовою і згодом стали упорядниками архіву Володимира Винниченка.

У 1992 році художники були вже зовсім немолоді, їм обом було по вісімдесят років. Вони, обидва львів'яни за походженням, на батьківщину вже не повернулися, проте доклали усіх зусиль, щоб повернути в Україну архів і меморіальні речі Винниченка. Це була їх остання справа – обидва померли у січні 1993-го…

Серед особистих речей Винниченка зверніть увагу на великий «гаманець» - це пулярес з українською землею. Покидаючи Україну назавжди у 1919 році, Володимир Винниченко взяв із собою жменю землі. І зараз ця земля, яку Винниченко тридцять років возив із собою по всій Європі, зберігається у нашому музеї!
 
 
В експозиції історичного відділу ще багато цікавого. Тут можна побачити кіммерійські бронзові котли, грецькі амфори, скіфські прикраси. Заслуговує на увагу і портрет Євгена Чикаленка роботи одного з найвидатніших митців свого часу Фотія Красицького, і предмети козацької доби, і зал сучасної історії.

Відвідати історичний відділ варто навіть, якщо ви вже тут бували. За словами директора музею Наталії Агапєєвої, музею катастрофічно не вистачає виставкових площ, а показати хочеться багато. Саме тому експозиція відділу історії постійно оновлюється: щось додають, щось прибирають.

До відділу історії відноситься і кунскамера Ільїна, проте це зібрання заслуговує на окрему публікацію. А ще, якщо будете у музеї, обов'язково зверніть увагу на стелі - вони тут просто дивовижні!

Відділ історії працює з вівторка по п'ятницю з 9.00 до 18.00, у суботу та неділю з 10.00 до 16.00, понеділок - вихідний. Вартість квитка для дорослих – 15 грн., для школярів, студентів та пенсіонерів – 10 грн., для дошкільнят – 7 грн.

Переглядiв: 1786
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО