А перший відомий нам «Завод землеробних машин та знарядь» побудував у Єлисаветграді німець Ебергард Бургард у 1847 році - майже за тридцять років до Ельворті. У 1860-ті завод став акціонерним товариством «Бургардъ и К°». Потім його успадкував син Ебергарда Бургарда Еміль.

Цей завод, звичайно, був набагато меншим, ніж завод Ельворті (у 1913-му тут працювало 350 робітників), проте користувався репутацією найстарішого, а отже найнадійнішого підприємства. У 1915 році Еміль Бургард продав свій завод київському купцю Борису Гронфайну з відстрочкою платежу на 10 років. Звичайно, Гронфайн не встиг нічого виплатити Бургарду – у 1919 завод націоналізували.

Хоча, можливо, саме це і врятувало Бургардів. Адже родина лишилася в місті. Еміль Бургард помер у Кіровограді у 1943 році. А у 1980-х відомий кіровоградський колекціонер Юрій Тютюшкін познайомився з його донькою Матильдою Емілівною. Власне, завдяки Тютюшкіну ми і знаємо так багато про родину Бургардів. За іронією долі Матильда Емілівна жила в гуртожитку з пічним опаленням за квартал від заводу, який належав її батькові, і великого будинку, в якому пройшло її дитинство.

Приміщення заводу, до речі, збереглося і досі – це великий старовинний будинок на розі вул. Гоголя та Одеської (навпроти дитячої обласної лікарні).

Недалеко, на вулиці Костопальній (зараз Олександрійська), у тому місці, де зараз магазин «Бригадир», знаходився ще механічний і чавуноливарний завод І.М. Гомберга. ФОТО 2,3

Проте більшість машинобудівних підприємств міста, як не дивно, були розташовані у безпосередній близькості до палацу та Ковалівського парку. Так, на вулиці Вокзальній знаходився завод Владислава Яскульського, в якому були слюсарний, токарний, ливарний, ковальський та столярний цехи.

Поляк Яскульський приїхав у Єлисаветград у 1878 році з Галичини і спочатку працював робітником на млині, потім відкрив невеличку механічну майстерню на вул. Петровський (Шевченка), а згодом і власний завод.

Ми знаємо, скільки отримували працівники заводу: ковалі - 1 рубль 50 копійок на день, слюсарі – 2 рубля, чорнороби – 70 копійок (ці відомості наводить спеціаліст держархіву Кіровоградської області Лариса Пасічник у статті «Яскульський та його справа»). Проте існувала і розгалужена система штрафів. У віртуальному музеї на сайті галереї «Єлисаветград» (http://museum.elisavetart.com) можна знайти і навіть погортати цікавий документ – «Правила внутрішнього розпорядку на заводі Яскульського». З цих правил ми дізнаємося, що робітника могли оштрафувати на суму до 1 руб. за прихід на роботу у нетверезому стані чи принесення хмільних напоїв, за псування інструментів, за організацію гри в карти і навіть за спізнення більше ніж на п'ять хвилин.

Владислав Яскульський помер у 1911 році. До 1919 року директором-розпорядником заводу Яскульського був Яків Левицький, проте завод і надалі носив ім'я засновника.

Цікаво, що торговельним представником відразу двох єлисаветградських заводів (заводу Бургарда й заводу Яскульського) був одеський купець Емануіл Ісакович Бабель! Пізніше його син, відомий письменник Ісак Бабель обережно писатиме в автобіографії, що його батько «торгував з селянами».

Два великих машинобудівних заводи знаходилися на вулиці Гоголя: чавуноливарний завод Танхема Бродського та землеробних машин і сільськогосподарських млинів Абрама Львовича Шкловського. Щорічник «Голос Юга» за 1913 рік наводить такі відомості про завод Шкловського: «Завод А. Л. Шкловскаго существует с 1895 г. Завод занимает собою целый квартал, ограниченный следующими улицами: Московской, Безпоповской (ул. Гоголя), Приютинской и Бульварным переулком, Площадь, занимаемая заводом, захватывает собою около 3000 квад. саж.».

На початку ХХ століття невеликий завод Ельворті с тисячами робітників, а саме завод Шкловського став головним осередком робітничого революційного руху. Якщо продивитися газети тих часів, то стає зрозуміло: саме тут було найбільше страйків і навіть камерних революцій.

«Елисаветград, 8-го января 1907. На заводе Шкловского рабочий, поспорив с мастером литейного цеха Урояновым, ломом раскроил ему череп. Уроянову в больнице Красного Креста делается операция. Жизнь его в опасности» («Русское знамя»).

Саме на цей завод у 1897 році влаштувався чорноробом молодий Арон (Віктор) Таратута, якого виключили з одеського ремісничого училища за участь у таємному революційному гуртку. Він організував тут «Південноросійський союз робітників». Після викриття організації у 1898 році, арешту та заслання майбутній секретар Комінтерну Віктор Таратута більше до Єлисаветграда не повертався. Проте саме його ім'я багато років носив колишній завод Шкловського…

У 1919 році усі машинобудівні заводи було націоналізовано. Газета "Известия Елисаветградского Совета рабочих и крестьянских депутатов" від 4 липня повідомила: «Закрываются заводы сельскохозяйственного машиностроения - Бродского, «Пахарь», Могилевского и Лемаскина и Шкловского из-за отсутствия необходимого материала. Продолжают производство заводы Бургардта, Яскульского и Эльворти».

Зверніть увагу: тут ще фігурують імена засновників підприємств. До революції власники заводів помирали, продавали свої підприємства, реорганізовували їх в акціонерні товариства, проте у назвах завжди залишалися їхні імена, адже саме вони створили ці заводи. Більшовики ці імена прибрали дуже швидко – ще на початку 1920-х. А потім дали свої – часто взагалі не пов'язані з історією (Таратуту хоч якось можна було пов'язати із заводом Шкловського).