×
історія
Озерна Балка: будівлі відомих єлисаветградців, цегельні заводи та екзотичний сад
В одному з попередніх випусків медіапортал DOZOR розповідав про Солодку Балку. Сьогодні пройдемося іншою Балкою – Озерною. Припускаємо, що цю назву вона отримала через свої джерела питної води.
Частина плану Єлисаветграда за 1913 рік землеміра П.Рябкова
На плані міського землеміра П. Рябкова бачимо, що на березі Інгулу, від вулиці Глиняної та яру, який був за нею, аж до впадіння в Інгул потічка, що тік з Озерної Балки, був сад «Альгамбра». Сьогодні місце, на якому був розбитий цей сад, ділить навпіл вулиця Вокзальна. І хоча сад «Альгамбра» і доходив аж до потічка з Озерної Балки, у тогочасних документах він згадується як на Биковому. В одному з попередніх випусків ми розповідали про цей сад.
У сквері біля міського відділу поліції ростуть кілька дерев, які схожі на японську софору. Зважаючи на те, що у радянські часи на вулицях Кіровограда висаджували переважно тополі та акації, напевне тому, що вони добре приживалися і їх не треба було доглядати, та липи і каштани, то припускаємо, що ці екзотичні для нашого міста дерева складають залишки саду «Альгамбра».
Від мосту через Інгул, що був у районі вулиці Приютинської, нижче нинішнього мосту по вулиці Вокзальній, розпочиналася дорога на село Грузьке. Вона проходила приблизно вище сьогоднішньої вулиці Івана Олінського (до декомунізації – Соціалістична).
Також від містка через потічок за садом «Альгамбра» починалася дорога на село Обознівку, що проходила приблизно по нинішній вулиці Ярослава Мудрого (Терешкової).
На обох схилах балки було кілька цегляних заводів. На вищезгаданому плані позначені чотири таких заводи. Біля них були глинища, у найбільшому з яких сьогодні автогаражний кооператив «Дружба». Один з цегельних заводів позначений на лівому схилі балки, на березі Інгулу.
В «Історичному нарисі м.Єлисаветграда», виданому О. Пашутіним у 1897 році, йдеться про цегельний завод, який належав місту: «Цегельний завод, що полягає в 4-х дерев'яних сараях, критих гонтом для сушки цегли, одному кам'яному житловому приміщенні, критому гонтом, кам'яному критому тесом флігелі і цеглообпалювальної критої тесом печі, при ньому землі 4 десятини 65 квадратних сажень, на Озерній Балці. Куплений у 1891 році у нідерландсько-підданнаго Василя Карловича Верлопа і спадкоємців ротмістра Семена Петровича Потоцького за 17,407 руб.».
У «Систематичному збірнику постанов Єлисаветградської міської думи за 1871 – 1903 роки» (Склав А.К. Брейєр. Друкарня М.А. Гольденберга в Єлисаветграді, 1905) знаходимо повідомлення про засідання міської думи від 15 лютого 1895 року: «Міська управа доповіла, що на міському цегельному заводі закінчено вироблення цегли для будівництва зданого міського водопроводу та інших будівель, і що найближчим часом не передбачається будівництво інших міських споруд, для яких потрібна цегла, експлуатувати завод для промислових цілей, на думку управи, не є вигідним, оскільки при існуючій в Єлисаветграді значній конкуренції на цеглу і, при необхідності місту тримати на своєму заводі прикажчика, не варто сподіватися на отримання більш менш значних доходів ; тому міська управа пропонує віддати його з торгів в оренду. Міська дума постановила: віддати міський цегельний завод в оренду на строк від 3 до 6 років на умовах, які будуть визнані найбільш вигідними для міського управління».
14 березня того ж року міська дума віддала в оренду цегельний завод купцю М. Фонбергу, який запропонував найбільшу плату. А на засіданні 10 грудня 1903 року міська дума повернула з оренди цегельний завод, оскільки у 1904 році планувалося будівництво кількох міських будинків.
Вище саду «Альгамбра», за будівлею нинішньої міської поліції, була пивоварня Лайєра, яку у нього у 1913 році купив М.М. Макеєв. Невідомо коли цей завод розпочав свою роботу, але у Довідковій книзі міста Єлисаветграда на 1888 рік, виданій у 1987 році Гольденбергом, зазначено, що «біля саду «Альгамбра» був сад, який належав пивоварному заводу Г.Лайєра». А за даними 1896 року, в Єлисаветграді працювали два пивоварних заводи. Окрім пивзаводу Зельцера, що знаходився по вулиці Великій Пермській, у місті був ще пивзавод Лайєра.
Зліва – пивна пляшка заводу Макеєва. На зворотній стороні пляшки вензель – дві переплетені літери М. Пляшка кольору темного йоду, висота 29,8 см. На дні клеймо «Бр.Б 1/10». Справа на знімку - пивна пляшка заводу Лайєра.
По схилах Озерної Балки були землянки. А далі, до нинішнього провулку Озерна Балка, на обох схилах знаходилися міські дачі, серед власників яких бачимо відомих жителів Єлисаветграда, приміром, там мав дачу міський будівельний технік К.Е. Шостовський.
Будинок № 29 по вулиці Озерна Балка. Припускаємо, що це була дача когось із заможніх єлисаветградців. За радянської влади тут був дитсадок.
На початку Озерної Балки після Другої світової війни посадили дерева, тож зараз там невеликий парк. Землю, на якій сьогодні багатоповерхівки мікрорайону вулиці Беляєва, віддали під дачні ділянки жителям міста, а для поливу цих ділянок, нижче них загатили ставок.
- Я народився і виріс на Озерній Балці, - говорить 74-річний Сергій Васильович Полонін.Пам'ятаю, як військовополонені німці чи то ремонтували, чи прокладали залізничну під'їзну колію до олієекстракційного комбінату. За нинішнім провулком Озерна Балка були будівлі колгоспу, у районі РЕС – контора, нижче до балки кузня та конюшня. Ставочок був нижче по яру, ніж сьогодні. А на місці джерела на правому березі балки, до якого виходить тупик з назвою Озерна Балка, була криниця, до води у якій було кілька метрів. Діти бігали по абрикоси у сад біля водоканалу.
На правому березі Балки, біля даного джерела, на вулицю Петлюри (раніше – Котовського) ведуть сходи, зліва від яких залишки колишнього піонерського табору.
- Взагалі-то балка була сухішою, ніж сьогодні, і глибшою, - продовжує Сергій Васильович. - Та після того, як побудували канал Дніпро-Кіровоград, і місто стало пити дніпровську воду, та перестали робити забір води на Озерній Балці, піднялися грунтові води, а Балку замулило, мабуть, десь на метр.
Таку городину вирощує Сергій Васильович Полонін.
За словами 70-річного чоловіка, який проживає на початку вулиці Озерна Балка, і город якого виходить на долину, він орав город аж до струмка. А коли побудували дніпровський канал і перестали робити забір води на Озерній Балці, грунтові води піднялися і тепер серед його городу озеро глибиною до метра.
Сьогодні, окрім вищезгаданого джерела, по берегах струмка на правому березі Балки є ще кілька джерел.
Біля олієекстракційного комбінату струмок проходить у трубі під залізницею. Потім знову виходить на поверхню, а на березі Інгулу, до впадіння в Інгул, знову тече під землею у трубі.
Найвідомішою людиною, яка жила на схилах Озерної Балки, був, напевне, колекціонер Олександр Ільїн.
Та найголовніше, що слід сказати про Озерну Балку, це те, що тут знаходилися джерела та споруди міського водопроводу, з яких місто з 17 травня 1893 року пило воду, аж поки не побудували дніпровський канал.
А збудував водопровід у Єлисаветграді інженер Михайло Алтухов.
Про будівництво єлисаветградського водопроводу ми дізнаємося сьогодні з трьох основних письмових джерел: «Історичного нарису м. Єлисаветграда», «Систематичного збірника постанов Єлисаветградської міської думи за 1871 – 1903 роки» та доповіді М.І. Алтухова на засіданні Технічного товариства 10 лютого 1894 року «Водопостачання міст Феодосії та Єлисаветграда».
Про необхідність поліпшити водопостачання Єлисаветграда у місті заговорили у 1883 році. Для цього запросили інженера Алтухова. Але через єврейські погроми місто змушене було виділяти гроші на відновлення зруйнованого, тож питання з будівництвом водопроводу відклали. Повернулися до нього у 1891 році. У вищезгаданій доповіді Михайло Алтухов покроково описує хід будівництва водопроводу в Єлисаветграді. Він же виділив три деталі цього водопроводу: спосіб збирання підґрунтових вод та удосконалені типи пожежних кранів та водопровідних машин.
Серед об'єктів, які належали місту, в «Історичному нарисі м. Єлисаветграда» згадуються й будівлі міського водоканалу:
«43.Кам'яний машинний будинок міського водопроводу на Озерній Балці з кам'яним димарем, в ньому два парових котла, два парових насоса, повітряні дзвони, труби, живильний насос, нагрівач і два малих парових насоса.
Побудовано з підряду в 1892-1893 роках інженер-технологом Алтуховим. Обійшлася сама будівля з трубою 17 615 руб., парові котли 10,000 р., великі парові насоси 18000 руб., повітряні дзвони 1200 руб., труби, живильний насос, нагрівач 2730 руб., малі парові насоси 4000 руб. - всього 53545 руб.
44. Кам'яна будівля градирні на Озерній Балці з дерев'яним жолобом при ній для аерації води водопроводу. Побудовано в 1895 році інженером Алтуховим, вартість 5800 руб.
45. Кам'яна будівля фільтр з трубами і кранами на Озерній Балці для фільтрації води міського водопроводу. Побудовано в 1895 році інженером Алтуховим, вартість 13000 руб».
Як повідомляла газета «Голос Юга» у номері за 22 лютого 1909 року, «водопровід остаточно переведений на електричну енергію. Зараз працюють два електричних насоси – один у самій будівлі, а інший, додатковий, невеликого калібру, який подає воду в градірню, а звідти уже у фільтр. Парові машини водоводу залишені».
Сьогодні на місці цих споруд нові будівлі водоканалу. Чи залишилось щось від старих будівель – невідомо. Як запевнив автора цих рядків 85-річний чоловік, який проживає неподалік, на березі струмка у кущах є невеличка цегляна будівля, яка очевидно, залишилася від тих споруд.
В.Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR
Переглядiв: 4116
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ