×
історія
Подорож вулицею Іванівською: редакції обласних газет, земська управа та кримінальні історії
Минулого разу медіапортал DOZOR розповідав про першу перукарню, Банну площу та друкарню Гольденберга, які знаходилися на вулиці Іванівській. Сьогодні ми продовжуємо подорож вулицею Чорновола (Луначарського, Іванівською).
Будинок на розі з Дворцовою вулицею не зберігся, знаходився у кварталі нинішньої ОДА. У будинку були Російський банк для зовнішньої торгівлі, а на першому поверсі Південно-російський книжковий магазин І.Золотарьова.
Поштова листівка, яку видав книжковий магазин І.Золотарьова.
На розі з вулицею Дворцовою зберігся двоповерховий будинок Бардаха. На першому поверсі був книжковий магазин М. Береславського, на другому – бібліотека. До останнього часу на другому поверсі розміщувався обласний ЗАГС, сьогодні – кафе.
Газета «Ведомости Елисаветградского городского общественного управления» за 21 січня 1899 року повідомляла: «Открытие Елисаветградской общественной библиотеки произойдет 2 февраля сего года. Помещение для нее нанято в доме Бардаха на Дворцовой улице (вход с Ивановской улицы) в настоящее время идут работы по обстановке помещения».
До цього будинку у напрямку вулиці Чміленка примикають два цікавих двоповерхових будинки, у яких з 1920-х років приміщення займали редакції кількох обласних газет – «Кіровоградської правди», «Молодого комунара», «21-го канала», «Сільського життя плюс», «Безплатних оголошень» та «Діла хазяйського». В інтер'єрах кімнат збереглося багате ліплення на стелях. На фасадах - кілька пам'ятних дощок.
Про один будинок ми розповіли у попередньому матеріалі. В іншому будинку, також неатрибутованому, на другому поверсі була редакція газети «Кіровоградська правда». Його фасад прикрашає балкон з балюстрадами, проїзд на подвір'я у правій частині вуличного фасаду та глазурована плитка вище вікон другого поверху. До речі, це єдиний будинок у місті, у якому збереглися атлант і каріатида всередині приміщення.

На перехресті з вулицею Дворцовою по парній стороні знаходився одноповерховий будинок. Він зображений на фотографії нижче. Інші три фотографії фіксують це місце після демонтажу будинку. На місці цього будинку сьогодні банківська установа.
У фондах Держархіву області збереглася заява лікаря Абрама Гершковича Когана до міської управи, яка датована 5 лютого 1899 року. Він просив надати йому дозвіл на будівництво двоповерхового будинку по вулиці Іванівській. Абрам Коган вирішив сумістити в одній споруді житлові кімнати з палатами клінічної лікарні.
Двоповерховий будинок витягнутий у глибину вузької садибної ділянки. Має проїзд у лівому крилі фасаду. Житлові помешкання були у частині будинку від вулиці. У витягнутому дворому об'ємі було двостороннє коридорне планування з палатами для хворих, а також амбулаторією і солярієм на другому поверсі.

Кожна частина будинку мала свій вхід. Анфіладне планування квартир другого поверху було сполучене з палатами хворих. Під час поточних ремонтів та перепланувань під багатоквартирне житло знищене первісне планування та декоративне оздоблення інтер'єрів.

Цю фотографію Ю. Тютюшкін зробив у 1987 році. Справа на ній будинок Когана
Цей непримітний з вулиці будинок був відомий у післявоєнні часи тим, що у ньому озброєний бандит застрелив чотирьох людей та ще двох поранив. Автору цих рядків доводилося переглядати архівну справу цього злочину та розмовляти з працівником міліції, який брав участь у затриманні злочинця.
Сталася пригода 5 березня 1947 року. Опівдні до ювелірного магазину по вулиці Леніна зайшов високий чоловік. У приміщенні була лише продавець Нонна Нудьга. Покупець наставив на неї пістолета і наказав лягати на підлогу та мовчати. Потім забрав з каси 324 карбованці та згріб у сумку з вітрини золоті і срібні вироби вартістю 111 тисяч карбованців. Йдучи, наказав продавцю лежати мовчки хвилин двадцать. Але тільки розбійник закрив двері, продавець вибігла на вулицю і підняла крик. Кілька перехожих кинулися наздоганяти розбійника.
Він повернув на Луначарського і забіг у підворотню будинку № 10 (такою тоді була нумерація будинку) та заховався під сходами у під'їзді. Через кілька хвилин будинок оточила міліція. Бандит проламав фанерні двері однієї з квартир і застрелив господиню Євгенію Макаренко, яка тримала біля грудей немовля. Забарикадирував меблями двері і продовжив відстрілюватися. Його спробували викурити димом.
Потім застосували пожежний гідрант. Але все даремно. Після п'ятигодинної перестрілки бандит виліз через вікно і став утікати. Кілька міліціонерів накинулися на нього. При затриманні бандит застрелив 22-річного оперуповноваженого карного розшуку Василя Бабенка.
До лікарні доставили чотирьох поранених — заступника начальника управління міліції УМВС майора Петра Столяра, заступника начальника Полтавського танкового училища у Кіровограді підполковника Володимира Болотова (він проживав у будинку № 10), начальника оперативного відділу управління міліції Миколу Шестакова та військовослужбовця танкового училища Михайла Горянова. Першим двом лікарям не вдалося врятувати життя.
Злочинцем виявився А. Буданов, 1923 року народження. У 1942 році його комісували за інвалідністю з армії і він пішов на службу у міліцію. У 1947-му дезертирував і став займатися пограбуваннями. Військовий трибунал військ МВС по Кіровоградській області призначив Буданову вищу міру покарання - розстріл. Та у тому ж році це покарання замінили на 25 років позбавлення волі. У 1973-му, відбувши покарання, Буданов вийшов на волю...
Вище будинку Когана по цій же парній стороні вулиці знаходиться одноповерховий неатрибутований будинок, споруджений до 1917 року.
Житловий будинок, неатрибутований.
Будинок на розі з вулицею Шевченка. Вид на дворовий фасад. Головний фасад виходить на вулицю Шевченка. Деякі краєзнавці припускають, що цей будинок належав Очесальській і квартирував у ньому дядько Юрія Олеші. Пізніше справа до будинку, вздовж червоної лінії вулиці Луначарського, приєднали ще один двоповерховий під'їзд.

На іншому розі перехрестя з вулицею Шевченка знаходилися одноповерхові будівлі. У перші роки незалежності України їх власником став народний депутат України, який зніс ці будівлі і пообіцяв спорудити на їхньому місті молодіжний центр. Як бачимо, обіцянки своєї політик не виконав. Зараз на цьому місці майданчик для паркування автомобілів.
Далі за цим перехрестям справа знаходиться двоповерховий будинок, у якому сьогодні один з корпусів гімназії № 5.
Земська Управа. Поштова листівка. Фототипія М. Гольденберга.
Історія земства в Єлисаветграді бере початок 2 березня 1865 року, коли відбулися перші повітові земські збори. Спершу земські установи знаходилися у колишньому будинку повітового дворянства на Ковалівці, на місці якого згодом збудували приміщення Єлисаветградського земського реального училища. Потім повітова земська управа орендувала будинок дружини капітана Баумгартена по вулиці Петрівській, на розі з вулицею Іванівською, 26 січня 1895 року – купила його.
Це двоповерховий будинок, на підвалі, у плані має форму прямокутника з двома невеликими виступами (виступаючі ризаліти, в одному з яких влаштовано сходова клітина) в бік дворової території. Планувальна система будівлі – коридорна з розташуванням приміщень з двох сторін.
Профільована лиштва, замкові камені та сандрики (трикутні та прості прямокутні) надавали величності та порушували класичну стриманість площин стін. Боковий та дворовий фасади рівнозначні за оздобленням, бездоганно дотримуються стилю головних фасадів, пластично поєднуються в архітектурному виконанні. Віконні та дверні прорізи прямокутної та півциркульної форми.
В підвіконнях влаштовані ніші, які оздоблені ліпним декором. Завершує будівлю карниз з прямолінійними та криволінійними обломами, що спирається на фільончастий фриз з оздобленням модульонами.
У 1914 році єлисаветградське земство вирішило перебудувати свою будівлю та добудувати до неї новий об'єм. Для складання проекту цієї перебудови оголосили конкурс, умови якого були надруковані у № 7 журналу «Зодчий» (С-Петербург) за той же рік.
Відповідно до умов конкурсу, збиралися капітально відремонтувати існуючу двоповерхову будівлю на підвалі, зокрема зробити внутрішнє перепланування кімнат з проведенням водяного опалення. А потім збудувати нову чотириповерхову споруду на вільній території вище існуючої будівлі уздовж вулиці Іванівської.
Був й інший варіант: збудувати триповерхову споруду, але тоді треба надбудувати над існуючою будівлею третій поверх. У випадку надбудови, допускалося перекомпонування фасаду старої будівлі із залишенням існуючих віконних отворів. На подвір'ї мали бути сарай та гараж для автомобіля. А будівля повинна відповідати вимогам будівельного статуту та обов'язковим постановам Єлисаветградської міської управи.
Земство хотіло бачити свою будівлю «монументальної архітектури, спокійного, але суворого характеру», тобто «декадентський стиль», як зазначено в умовах конкурсу, не допускався.
Для авторів кращих робіт передбачалися три премії: перша у сумі 750 рублів, а друга і третя - на розсуд членів комісії. Цікава деталь: повітова земська управа мала право придбати за 200 рублів будь-який з не премійованих проектів.
Оголошення з конкурсними умовами на складання проекту перебудови та розширення існуючої будівлі Повітової Земської управи в Єлисаветграді. Журнал
Нижче цієї програми були надруковані витримки з обов'язкових постанов Єлисаветградської міської управи. Зокрема, ширина воріт та проходи на подвір'я - не менше 4 ½ аршин; покрівля даху – полога; вікна підвальних приміщень, які виходять на тротуари, повинні бути закопані у рівень з тротуарами, та мати огородження з металевих решіток для безпеки перехожих.
До комісії конкурсу входили: О.Л. Лишневський, М. М. Перетяткович, В. А. Косяков, Л. Р. Сологуб, М. С. Лайович, Г. Д. Гримм, два представники від Єлисаветградської Повітової Земської управи та секретар комісії С. П. Галензовський.
У № 35 журналу «Зодчий» надрукований відгук комісії суддів щодо конкурсних робіт. На конкурс надійшло лише чотири проекти під девізами: «Чорний квадрат» (малюнок), «Золотий трикутник в колі» (малюнок), «Коло» (геометрична фігура), «Голова» (малюнок).
Комісія суддів вирішила дати першу премію у сумі 750 рублів проекту під девізом-малюнком «Круг», другу премію у 400 рублів - проекту під девізом-малюнком «Золотий трикутник у колі» і третю премію у 350 рублів - проекту під девізом малюнком «Чорний квадрат». Четвертий проект конкурсу під девізом малюнком «Головка» комісія охарактеризувала одним реченням: «Проект як за плануванням, так і за зовнішнім виглядом ніяких архітектурних переваг не має».
6 травня 1914 року відбулися загальні збори, на яких відкрили конверти і дізналися прізвища авторів премійованих проектів. Першу премію отримав цивільний інженер П.М. Давидов, другу премію - архітектори В.Ф. Соломович та М.Д. Фельгер, а третю премію – цивільний інженер А.Г. Джорогов та студент інституту цивільних інженерів Л. М. Качкачев.
Відгук комісії суддів щодо конкурсних робіт.
Проект, який отримав у конкурсі першу премію. Автор П. М. Давидов. Інформації щодо цього цивільного інженера знайти не вдалося.
Ось що про проект-переможець сказали члени журі: «Загальна розбивка плану досить живописна. Автор в окремому одноповерховому корпусі розмістив квартиру завідуючого, яка виходить на невелике подвір'я на розі земельної ділянки. Розташування входів, парадних сходів і групування приміщень відносного головної зали є вдалим.
Розташування відділів зручне, причому форма окремих приміщень досить пропорційна. Відсутні парадні ворота з боку сусіда, та оскільки є внутрішній проїзд, то це відповідає вимогам Єлисаветградської міської управи, і журі цей недолік вважає неістотним. Фасад компактний у порівнянні з іншими проектами».
Конкурсний проект, який отримав другу премію. Автори – В. Ф. Соломович та М. Д. Фельгер.
Проект, який отримав третю премію. Автори - цивільний інженер А.Г. Джорогов та студент інституту цивільних інженерів Л.М. Качкачев.
Як бачимо, чотириповерхової споруди біля існуючої двоповерхової будівлі земської управи так і не побудували. Очевидно, цим планам завадила Перша світова війна.
В інтер'єрі будівлі земської управи на другому поверсі у деяких кімнатах збереглися обличковані гладкою кахельною плиткою печі опалення (раніше печей було 9). На першому поверсі опалювалися приміщення за допомогою круглих металевих печей (не збереглися). На першому поверсі з боку вулиці Шевченка, збереглися первісні литі чавунні колони (круглі у перетині на квадратних базах з вишуканими стилізованими капітелями).
Первісне оздоблення інтер'єрів будівлі майже не збереглося. До наших часів збереглися: дві печі; парадні сходи з мармуровими проступками та з кованою огорожею; дерев'яні сходи чорного ходу, що сполучають приміщення першого, другого, аттикового поверхів та слугують виходом на дах; в приміщеннях першого поверху тягнуті стіно-стельові карнизи (падуги) та декілька стельових розеток.
За період експлуатації будівлі внутрішнє планування не зазнало значних змін. Втрачені балкони, печі та оздоблення інтер'єрів. В віконному отворі з південно-східного фасаду влаштовано нині головний вхід в приміщення будівлі.
Біля приміщення п'ятої школи сьогодні ще господарюють будівельники управління № 1 тресту «Кіровоградпромбуду». А післязавтра сюди прийдуть справжні господарі – школярі. Фото О. Плужника. Газета «Молодий комунар» за 31 серпня 1968 року.
Після 1917 року у будівлі розміщувалися різні громадські організації. Після Другої світової війни будівля була пристосована під Палац піонерів. У 1968 році вище будівлі земської управи уздовж вулиці Луначарського (Чорновола) спорудили триповерхову будівлю школи № 5. А 1995 році, коли будівля земської управи була передана сусідній школі № 5, з дворового фасаду на рівні другого поверху між будівлею школи та будівлею земської управи було виконано добудову переходу.
У кварталі між вулицею Гагаріна та Петрівською вулицею знаходилися будинок громади сестер милосердя і безплатної медицини та церква при ній.
19 березня 1892 року товариство Червоного Хреста вирішило спорудити власний будинок для громади сестер милосердя і безплатної лікарні.
5 травня наступного року міська управа виділила місце площею 400 квадратних сажнів біля садиби удови генерал-майор Борткевича по вулиці Олексіївській ( на цьому місці зараз будівля бібліотеки ім.. Д.Чижевського). Голова комітету Червоного Хреста П.Д.Ревуцький клопотав у Санкт-Петербурзі про кредит у 15 тисяч рублів терміном на 15 років. 1 жовтня 1894 року новобудова була освячена.
Поряд з нею «иждевением» землевласника С.М. Козьми побудована домова церква Святої Марії Магдалини, яка була освячена 14 листопада 1896 року.
У лікарні було десять ліжок, вісім з яких – платні, від 1до 3 карбованців за добу, хворих приймали щодня. У 1913 році лікарем була Ганна Василівна Трутовська, старшою сестрою - Аполінарія Георгіївна Чайковська.
Навпроти будинку громади Червоного Хреста знаходилася безкоштовна бібліотека- читальня. Її піклувальником був А.Ф. Якубовський. Бібліотека-читальня товариства грамотності була відкрита щодня, за винятком понеділків, з 16 до 19 години вечора, а по суботах і неділях, крім того, від 11 до 14 години дня.
Фотографія будинку часів німецької окупації
Сьогодні на місці бібліотеки дитячий садок, будівля якого була споруджена ще до Другої світової війни, а у повоєнні роки у ній був пологовий будинок.
Житловий будинок по вулиці Луначарського, фотографія з альбому міського управління культури, 1955 рік
Цей же будинок сьогодні
У радянські часи квартали від вулиці Гагаріна до Комуністичного проспекту забудували дво-триповерховими житловими будинками, а далі – п'ятиповерховими гуртожитками заводу «Червона зірка» і багатоповерховим будинком Держархіву області по непарній стороні.
На знімках нижче – непривабливий вигляд фасадів деяких будинків.
Одна з останніх новобудов на вулиці
У нашому місті багато плутанини з нумерацією будинків. Один з прикладів – вулиця Чорновола, де під № 1 з індексацією а,б,в та г знаходиться кілька будинків, які розташовані не від корпусу Держархіву області, з якого і розпочинається вулиця, а двома кварталами нижче і у зворотному напрямку.
Будинок № 1а
Вище – будинок № 1б
Ще вище – будинок № 1в
І нарешті – будинок № 1г
Валентина Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR

Фото автора та з колекції Юрія Тютюшкіна
Переглядiв: 9206
ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ
Facebook Twitter Viber Skype