Перша перукарня, Банна площа та друкарня Гольденберга: подорож вулицею Іванівською (ФОТО)

історія

Перша перукарня, Банна площа та друкарня Гольденберга: подорож вулицею Іванівською

У попередніх публікаціях медіапортал DOZOR знайомив читачів із двома великими вулицями міста – Перспективною та Пермською, а також з вулицями Дворцовою та Петрівською. Сьогодні пропонуємо пройтися Іванівською (Луначарського, Чорновола) вулицею.

Це одна з вулиць єлисаветградського Подолу, що отримала свою назву від равеліна св. Іоанна фортеці св. Єлисавети.

У 1926 році вулицю перейменували на Луначарського. Про це говорила пам'ятна дошка на стіні будинку на розі з вулицею Дворцовою. Під час кампанії декомунізації її демонтували. А от на стіні будинку на перехресті з вулицею Петрівською така дошка залишилася. Про неї чи то не знали у міській раді, чи просто руки не дійшли. 12 березня 2009 року міська влада дала вулиці нову назву – Чорновола.

А 31 березня того року на стіні будинку № 36 відкрили меморіальну дошку на честь видатного українського політика Вячеслава Чорновола. На другому поверсі цього будинку у кімнаті, в якій за радянської влади були органи цензури, у 1999 році знаходився обласний осередок Народного Руху. У цьому будинку В'ячеслав Чорновіл провів останні години свого життя. Звідси, після зустрічі з кіровоградцями 25 березня 1999 року, політик вирушив до Києва та загинув в автокатастрофі.

Про цей будинок можна сказати, що він неатрибутований. За радянської влади на першому поверсі був магазин передплатних видань, а на другому, окрім органів цензури, розміщувалася редакція газети «Молодий комунар».

На стелі у приміщеннях другого поверху будинку багата ліпнина. За нею будівлю сміливо можна віднести до десятка будинків міста, які найбагатше оздоблені цим архітектурним елементом. На другий поверх ведуть мармурові сходи з автентичним кованим ажурним металевим огородженням.

На подвір'я цього будинку веде проїзд у правій частині його головного фасаду. А двір-колодязь від двору будинку № 28 по вулиці Дворцовій відділяє цегляна стіна висотою у два поверхи. А далі зліва – ще один проїзд на наступне подвір'я. Такі будинки з подвійними дворами-колодязями у місті можна також перерахувати на пальцях однієї руки.

Сьогодні нумерація будинків по вулиці розпочинається зверху, але ми розпочнемо подорож по ній з її історичного початку – від Банної площі, яка була в районі нинішньої площі Богдана Хмельницького.

На планах міста Єлисаветграда Іванівська вулиця позначена від Банної площі до Нового базару та примикання до неї вулиці Олексіївської. Перетинала вона вулиці Гоголя, по якій проходила лінія трамваю, Нижню Донську (Карпи), Московську (Чміленка), Дворцову та Петрівську (Шевченка).

У 1886 році вулицю замостили добірним великим каменем у кварталі від Банної площі до вулиці Безпопівської (Гоголя). Тоді ж проектувався лоток для скидання води. Наприкінці XIX століття усю вулицю вимостили гранітними осколками з гранітним тесаним бордюром і вона була головним шляхом для перевезення гужовим транспортом вантажів до залізничного вокзалу.

На цьому знімку з колекції Ю. Тютюшкіна, датованому автором 1970-ми роками, бачимо бруківку на проїзній частині вулиць Луначарського та Гоголя, та маршрутний автобус на вулиці Гоголя.

Забудова Іванівської вулиці велася поквартально одно- та двоповерховими цегляними будинками житлового та громадського призначення. До наших днів збереглося зо два десятки таких старих будівель. Та, за виключенням будинку лікаря Вайсенберга, що на розі з вулицею Московською (Чміленка), усі вони неатрибутовані. І лише про кілька будинків можна сказати кому вони у певний час належали. Фасади деяких з цих будинків були спотворені у радянські часи та сучасними євроремонтами.

У Списку потомствених дворян міста Єлисаветграда, які були власниками нерухомості станом на 1916-1917 роки (ДАКО. – Ф.78 – Оп.9 – Спр.10) зазначені Олександра Казимирівна Хороманська, дружина дворянина, яка мала будинок вартістю 2010 рублів; дружина поручика Антоніна Павлівна Фурман мала будинок вартістю 704 рублі; титулярний радник Антон Федорович Якубовський разом з невісткою Галиною Антонівною Богдановською володів будинком вартістю 3335 рублів по вулиці Нижній Донській у кварталі від вулиці Іванівської до Поліцейського провулку, а його син Антон Антонович Якубовський мав будинок по вулиці Іванівській вартістю 914 рублів; Микола Карлович Воліковський мав будинок вартістю 528 рублів… Також будинками на цій вулиці володіли Музиканський, Зархе, Бардах, Гольденберг…

Що стосується Гольденбергів, то вони були власниками однієї з найстійкіших у місті друкарні (півстоліття активної діяльності). Заснована вона була у 1862 році Абрамом Гольденбергом і проіснувала до 1912 року. Займалася друкарня випуском офіційної, ділової, художньої та навчальної літератури. Знаходилася друкарня у власному будинку Гольденбергів по Іванівській вулиці.

Щоправда, що це за будинок – є лише одні здогадки, але про них не слід говорити, оскільки вони не підкріплені документами. 6 липня 1912 року син Абрама Гольденберга Марк продав друкарню братам Бронам за 22 тисячі рублів. В акті записано, що нотаріуса запросили у будинок Гольденберга по вулиці Іванівській у зв'язку з хворобою продавця.

«Объявление. Онанизм приводит человека к параличу, сумашествию, к преждевременной могиле. В новой книге «Грехи молодости» указаны лучшие советы: как уберечь себя от вредных последствий истощающих болезней, вернейшее средство к излечению полового бессилия. В магазине Ш.М. Береславского, угол Дворцовой и Ивановской». (Газета «Голос Юга», 11 квітня 1910 року).

У газеті «Ведомости Елисаветградского общественного управления» за 28 липня 1898 року надрукований список громадян, які мали на той час «будинкові водопровідні пристрої». По вулиці Іванівській значиться лише один такий будинок – Ф. Лящова.

По парній стороні вулиці, на площі Богдана Хмельницького, стоїть п'ятиповерховий житловий будинок, споруджений у 1967 році, про що свідчить пам'ятна дошка на стіні.

Вище цього будинку, на розі з вулицею Гоголя, двоповерховий будинок, який споруджений до 1917 року.

Відомо, що у 1914 році на розі з вулицею Гоголя споруджений будинок Державця. Як повідомляла газета «Голос Юга», у цьому ж 1914 році по Іванівській вулиці спорудили будинок для біржі. Що це за будинок – невідомо, є тільки припущення.

Також з місцевої преси дізнаємося, що у будинку Хороманського по Іванівській вулиці була вегетаріанська їдальня.

«Объявление. Отдохните от мяса. В воскресенье 8 января открывается вегетарианская столовая (безубойный обед). Ивановская улица, рядом с молочной М.Б. Гельдфельда». (Газета «Голос Юга», 8 січня 1912 року).

Купецький син Айзік Генріхович Музиканський тримав фотоательє у власному будинку. Ще одне фотоательє було у будинку на розі з Дворцовою вулицею.

У 1910 році у будинку Зархе відкрилася перша у місті дамська перукарня Іди Даін-Гольштейн, де робили зачіски за «останніми журналами».

«Реклама. Первая в Елисаветграде дамская парикмахерская Иды Даин-Гольдштейн, Ивановская улица, дом Зархе, имеются в большом выборе во всех цветах волос готовые новые прически "baby"». (Газета «Голос Юга», 6 березня 1912 року).

«Объявление. Дамы только в салоне Иды Даин-Гольдштейн причесывают по последним журналам. Изящные изделия из волос, готовые и по заказу: тюрбаны, коло, локоны, шиньоны, трансформасионы, фроны, парики, крепоны, валики, подкладки и сетки для волос. Заказы выполняются из лучших дезинфицированных волос. Относительно цен прошу убедиться лично. Адрес: г.Елисаветград, Ивановская улица, дом Зархе. Иногородним заказы высылаются наложенным платежом». (Газета «Голос Юга», 5 жовтня 1910 року).

На Іванівській вулиці були готель «Вікторія» та «Купецькі номери» Даіні.

«Облава. Сыскной полицией произведены были облавы в гостиницах Богуславского и Радомысльского на Ивановской улице, причем в гостиницах обнаружено пять проституток. Содержатели гостиниц привлекаются к ответственности за допущение разврата». (Газета «Голос Юга», 18 вересня 1911 року).

По непарній стороні вулиці у кварталі між площею Богдана Хмельницького і вулицею Гоголя старі будівлі знесли у 1986-1987 роках. На цьому місті, як повідомляла газета «Кіровоградська правда», мали збудувати Палац урочистих подій. Не побудували. А років з десять тому цей квартал обнесли високим металевим парканом. Кому належать ця земля сьогодні – місту, чи приватній особі – невідомо.

Після того, як у кварталі між площею і вулицею Гоголя були знесені усі будівлі, тут зупинявся цирк-шапіто.

Стаціонарного приміщення цирку у нас ніколи не було. В «Отчете о сборе с публичных зрелищ и увеселений с 1 октября 1892 г. по 1января 1894 г.», виданому у С.-Петербурзі у 1894 році, зазначається, що на той час в Росії було 22 цирки, більшість з яких - обшарпані старі ярмаркові балагани.

Зупинявся такий цирк і в Єлисаветграді. Це було дерев'яне, вкрите брезентом приміщення, яке встановлювали на кілька тижнів або місяців для гастролей заїжджої трупи, а потім цей балаган розбирали і перевозили в інше місто.

Коли у місті встановили перший цирковий балаган, та коли відбулася перша вистава, - поки що не встановлено. У фондах Державного архіву Кіровоградської області зберігається кілька справ щодо виділення міською управою місця під будівництво тимчасового дерев'яного примішення цирку.

Для цього міська управа віддавала в оренду два місця. Одне - на Банній площі, приблизно, де нині пам'ятник Богдану Хмельницькому, ближче до вулиці Чорновола. А інше - на Базарній площі: по вулиці Петрівській, на розі з вулицею Іванівською (Чорновола).

Так, у грудні 1898 року міська управа віддала в оренду частину Банної площі під цирк М.К. Годфруа, трупа якого мала приїхати у місто у наступному році.

У 1904-1905 роках міська управа віддала в оренду на Банній площі відразу дві ділянки. Одну Адаму Пінцелю, розміром 62х12 саженів, під дерев'яне приміщення цирку, іншу, розміром 32х14 саженів, під дерев'яний балаган звіринця Канукова. Проекти цих приміщень розробляв міський архітектор О. Кишкін.

Також у 1905 році на Банній площі стояв цирк Адольфа Де Віньє.

У грудні 1906 року Костянтин Ферроні звертався до міської управи з проханням віддати в оренду землю на Петрівській вулиці під "постройку временного дощатого здания под холщевой крышей для цирка на два месяца".

У 1907 році Олександр Кіссо просив місце на Банній площі під свій цирк.

У листопаді 1908 року Луїджі Труцці просив місце для "постройки временного деревянного помещения для цирка крытого парусами» на Банній площі. Свої вистави трупа Труцці планувала розпочати після Пасхи у 1909 році. Проте міська управа відвела місце під встановлення дерев'яного приміщення цирку на Петрівській вулиці. План балагану розробляв технік Зусман.

Як було зазначено в одному з документів архівної справи, це був цирк, який відповідав усім тогочасним вимогам до подібних споруд. Приміщення на дубовій основі, покрите толем, розміром 42х42 сажені. Труцці просив віддати місце під цирк терміном на вісім років. Зобов'язувався зробити красивий фасад, "чтобы здание служило украшением, а не балаганом как теперь». За оренду мав платити - за кожний місяць під час вистав по 100 рублів, а в інші місяці по 25 рублів.

Цирк мав виступати протягом року не менше трьох місяців. У цьому були електричне освітлення, водопровід та телефон. Труцці дав письмове запевнення, що після восьми років експлуатації приміщення відійде у власність міста.

Про виступи заїжджих труп циркачів регулярно повідомляли єлисаветградські газети. Про відвідини цирку писали у мемуарах та своїх творах багато відомих земляків.

У наступному кварталі, між вулицями Гоголя та Карпи, по парній стороні два неатрибутовані будинки. Один з них одноповерховий, знаходиться на червоній лінії вулиці на самому перехресті з вулицею Карпи. У ньому знаходиться редакція газети «Народне слово». Інший будинок двоповерховий житловий, на подвір'ї за першим будинком.

Подібні «пошуки нафти» комунальниками на цій вулиці явище типове. Ледь не щотижня у 2020 році комунальники перекривають рух по вулиці і риють в асфальті чергову яму.

Двоповерховий будинок у цьому кварталі, на розі з вулицею Карпи, належав сім'ї нотаріуса Антона Якубовського. Ця двоповерхова споруда має на фасаді з вулиці Іванівської два прямокутні еркери.

Арочний цегляний проїзд на подвір'я між двома будинками Якубовських та металеві ворота.

На іншому розі перехрестя навпроти будинку Якубовського неатрибутований одноповерховий будинок, що споруджений до 1917 року.

Через дорогу від нього по парній стороні вулиці двоповерховий будинок, який також неатрибутований. На його двох вуличних фасадах вище вікон другого поверху стіну прикрашає кольорова керамічна плитка.

Ріг з вулицею Чміленка прикрашає будівля лікарні Самуїла Вайсенберга (нині тут Управління охорони здоров'я ОДА). Споруджувати будинок за проектом Якова Паученка розпочали у 1898 році. Будівля вирізняється пропорційністю форм, добре промальованими та витонченими ліпними деталями. Вайсенберг відкрив тут лікарню і лікував «внутрішні жіночі хвороби».

«Платна поліклініка УЧХ (вул. Луначарського № 19, колишній будинок лікаря Вайсенберга) відпускає всім і во всякі часи для лікарських потреб льод по 1 карбованцю за відро. («Соціялістичний наступ», 3 червня 1931 року).

У наступній публікації ми продовжимо подорож вулицею.

В. Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR

Фото з колекції Ю. Тютюшкіна