Цей срібний кухоль роботи українського ювеліра кінця XVII - початку XVIII ст. Івана Равича – сьогодні є чи не найбільш відомим експонатом колекції.

Не тому, що це найцінніший експонат, просто це взагалі чи не єдиний офіційно атрибутований експонат колекції. На кухлі є клеймо Івана Равича, яке, на думку експертів, підробити неможливо.

Вважається, що цей кухоль належав Петру І. Адже кухоль Равича, створений ним для гетьмана Івана Мазепи, менший і «бідніший» за цей. Для кого ж ювеліру могли замовити дорожчий кухоль? На кухлі є зображення "старої корони" – це царська корона, яку використовували до 1721 р., коли Петра І проголосили імператором, а також монограма "ВС/ПА", яку можна розшифрувати як "Великий самодержец Петр Алексеевич".

Кіровоградський колекціонер Вадим Орленко колись розповідав в інтерв'ю, що Олександр Борисович казав йому, що виміняв цей кухоль за мішок борошна в Ленінграді! Але це було відразу після прориву блокади, коли мішок борошна і справді вартував більше, ніж якась чашка.

Коли націоналізували колекцію Ільїна, цей хрест вразив спеціалістів. Проте сьогодні він вже зовсім не унікальний. Під час розкопок фундаменту Десятинної церкви у 2005-2010 роках археологи знайшли чимало таких хрестів.

Як мощевик міг потрапити у колекцію Ільїна? Наймасштабніші археологічні розкопки залишків Десятинної церкви та майстерень при ній проводив у 1938-1939 році Інститут історії матеріальної культури АН СРСР. Неважко зрозуміти, що у ті роки археологів цікавили перш за все саме матеріальні цінності. І цей невеличкий, пустий у середині мідний хрест був нічого не вартий… Ну, хіба що демонструвати нащадкам, якими дурнями були предки, що вкладали частини покійників у мідні коробочки та молилися на них.

Неважко зрозуміти і як потрапив у колекцію цей великий срібний хрест з позолотою. Кілька років тому працівники краєзнавчого музею зовсім з іншою метою приїхали у крихітне село Коротяк Компаніївського району і побачили там стару напівзруйновану церкву, яка вразила незвичною архітектурою. Зайшли. Колишня зберігач колекції Ільїна Мирослава Єгурнова розповідає, що Костянтин Шляховий згадав, що на п'єдесталі хреста з колекції Ільїна бачив напис, що цей хрест подарований церкві села Коротяк козаками Васюринського куреня. Історики знайшли навіть місце, де стояв цей хрест!

Коротяк завжди був невеликим селом, але у XVIII- ХІХ столітті ця церква була центром парафії, до якої входили кілька сусідніх сіл. Навіть у 1930-х роках тут була майже тисяча прихожан, служби відбувалися навіть під час окупації. В кінці 40-х років з церкви прибрали куполи і перетворили її на зерносховище. А навіщо у зерносховищі напрестольний хрест?

Кажуть, Олександр Борисович чоловік без сумніву віруючий, особливо цінував ікони – будь-які. У його колекції є і справжні раритети, як от Богоматір Одигітрія XVI ст. чи Богоматір Казанська у розкішному срібному окладі, і ікони, написані у Єлисаветграді, у майстерні Якова Паученка.

Проте нас більше вразили старообрядчі ікони. Вони дивовижні: невеликі за розмірами, литі з міді образи, «розфарбовані» яскравими емалями.

В 1722 році Священний Синод з якоїсь причини заборонив використання литих ікон. І це давнє, надзвичайне складне мистецтво зберегли тільки старообрядці. Литі ікони не тільки дуже нарядні і яскраві, вони ще й майже вічні! Їх не зіпсує ані вогонь, ані вода. Мабуть, старообрядці, які і досі не визнають ікон, написаних на нетривких матеріалах (папері, картоні, склі) особливо цінували саме довговічність литих ікон.

Сьогодні такі ікони виготовляють промисловим способом. Але кожна лита ікона з колекції Ільїна - єдина у світі.

Звичайно, у кунсткамері ще багато цікавого: і живописні полотна, і різноманітні старовинні прилади, і інструменти самого Олександра Борисовича, які він використовував для реставрації та виготовлення палітурок для церковних книг.

Менш цікаві вітрини з посудом і т.п., якщо задуматися, теж несуть певну інформацію. Наприклад, столова порцеляна 20-70 років – красиві тарілки, супниці, чашки. Невже Ільїн це збирав? Ймовірно, більш старий посуд – трофейний, вивезений його зятем Іваном Подтьолковим з Німеччини. А більш новий родина Подтьолкових (Ільїн жив у будинку сестри) просто купувала. Жодного цілого сервізу немає, тож, мабуть, цей посуд використовували і іноді били. І те, що сьогодні цей посуд у музеї, чимало говорить про те, як саме вилучали цінності у племінників колекціонера…

Валентина Пархомчук розповіла, що скоро експозиція відділу зміниться, з реставрації прийде картина Олександра Осмьоркіна з серії «Єлисаветградські пейзажі», тобто того часу, коли художник ще жив у Єлисаветграді, не був знаменитим і не мав власної школи. І це – ще один штрих для розуміння того, звідки ж Ільїн брав такі цінні речі. Може, просто не так багато людей у сорокових роках могли побачити цінність цього пейзажу? Олександр Борисович бачив…