Таємниці підземелля Барського в центрі Єлисаветграда - Кіровограда (ФОТО)

історія

Таємниці підземелля Барського
в центрі Єлисаветграда - Кіровограда

Пишучи про історію Центрального скверу, ми торкнулися теми підземель Єлисаветграда та легенд про підземні ходи, які начебто є під містом. Начальник управління з питань надзвичайних ситуацій міської ради Сергій Коваленко особисто досліджував підземелля Центрального скверу, підвали багатьох інших старовинних будинків, а також їхню історію.

Ще один будинок Барського

- Квартал, де зараз знаходиться Центральний сквер, чи принаймні значна його частина, в кінці ХІХ – на початку ХХ століття належала Давиду Барському, - розповідає Сергій Коваленко. – Тому самому, в будинку якого розміщується зараз Краєзнавчий музей. Він заповів цю землю Єлисаветградському єврейському товариству. Про це свідчать документи Єлисаветградської міської управи.

Сергій Коваленко

начальник міського управління з питань надзвичайних ситуацій

Ймовірно, Барському належала і гудзикова фабрика, яка знаходилася там, де зараз збудований торговий центр «Лісова пісня». Потім там була цукерна фабрика – багато кіровоградців її пам'ятають.

На плані двора Барського за адресою: «на розі вулиці Успенської та Великої Перспективної» 1899 року, який показав нам Сергій Коваленко, ми можемо побачити, що частково він вже був забудований. Будівлі А, В, С, Д вказані, як уже існуючі. А проект будинку Е Барський подав у міську управу.

Коли точно був збудований цей будинок, невідомо. У дореволюційні часи це був прибутковий будинок – перший поверх здавали в оренду магазинам та конторам, другий – під житло. В принципі, так само він використовувався у радянські часи. Цей будинок простояв на розі Великої Перспективної та Гоголя принаймні до кінця 1970-х років – кіровоградці добре його пам'ятають.

-Якщо і гудзикова фабрика, і цей будинок належали Барському, то можна припустити, що йому належали і підвали під ними, - каже Сергій Коваленко. – Сьогодні ми не знаємо, яка площа цих підвалів, наскільки далеко вони простягалися. У напрямку колишньої гудзикової фабрики коридори закладені цеглою, видно, що закладали їх набагато пізніше, ніж будували підвал. З боку Гоголя коридори завалені битою цеглою, будівельними матеріалами – мабуть, це сталося, коли руйнували будинок Барського на розі.

Можна припустити, що тут були склади – на стінах ми бачимо залишки зовнішньої електричної проводки, яку використовували з кінця ХІХ до середини ХХ століття.

- Звідки у цих підвалах вода? Наші колеги писали, що там колись проходив старий водопровід і, мовляв, у його труби ще звідкись потрапляє вода…

- Та ні. Це або грунтові води, або (що більш ймовірно) підвали наповнюються водою, як акваріум. Підлога цих підземних складів замощена цеглою. І можна припустити, що під час дощів вода з лівневок та просто зверху, з центрального скверу, просочується у підвали, а звідти відходить дуже повільно.

Подивіться на фото: висота підвалів дуже велика, до чотирьох метрів, а висота шару землі у Центральному сквері сантиметрів п'ятдесят, не більше. Корні дерев потроху проростають і скрізь бетонні плити, і скрізь цегляну кладку.

- Це небезпечно?

- Для того, щоб ходити по скверу, ні. А для капітального будівництва – звичайно, небезпечно.

Склади, тунелі чи … туалети?

У Кіровограді існує легенда про підземні коридори, які зв'язують різні райони міста. Мабуть, справа у цегляних коридорах, які знаходять у підвалах багатьох старовинних будівлях. Кожна така знахідка стає поштовхом для серії публікацій про підземне місто. І це зрозуміло: побачивши довгі цегляні коридори під будинком Соколова-Бородкіна на Дворцовій (зараз Мистецький факультет Педуніверситету) і такі самі коридори під колишнім палацом чи Кавалерійським училищем, дуже легко припустити, що вони пов'язані. Але, за словами Сергія Коваленка, усе набагато простіше.

- Єлисаветграду пощастило, - каже він. – Місто належало до військового відомства, тож тут будували житло військові інженери – люди заможні, які отримали дуже добру інженерну освіту. Театр збудував військовий інженер Трембицький. Архітектор міста Андрій Достоєвський теж був за освітою військовим інженером. І тут вони мали змогу застосувати свої знання на практиці.

Як будують підвали? Риють котлован потрібної глибини і накривають його зверху залізобетонними плитами. У ті часи залізобетонних плит ще не було. Підвали накривали деревом, але дерево з часом може прогинатися, руйнуватися. А вони ж будували на совість, так, щоб ці будинки стояли багато століть. Використовували цеглу, але ж рівну стелю із цегли не викладеш, а конструкція арки дозволяла створити міцне і надійне перекриття. Між арочними коридорами - товсті цегляні стіни, які мають витримувати вагу будинку. Тому ці коридори зовні схожі на тунелі. Ви ніколи не були у підвалах палацу чи Кавалерійського училища?

- Ні, але ми чули легенду про те, що вранці на Дворцовій можна було почути стукіт кінських копит під землею. Мовляв, по цим тунелям возили воду з річки.

- Навіщо возити воду під землею, якщо можна по землі? Ні, до річки ці коридори, звичайно, не йдуть. Але вони дійсно дуже широкі та високі – такі, що по ним могли проїхати коні з возом, і вони дійсно виходять на поверхню землі. Я чув більш ймовірну версію щодо цих коней. У цих будинках були влаштовані внутрішні туалети. Але як? На першому поверсі була вбиральня і щось на кшталт унітазу, а в підвалі стояв віз, оббитий зсередини металом. І раз на день чи раз на тиждень кінь вивозив цей віз. Але це теж тільки легенда.

Тож арочні цегляні підвали – це теж одна з характерних особливостей нашого міста. В інших містах, якщо ви помічали, старовинні будівлі зазвичай підвалів не мають. А в нас вони зустрічаються досить часто. Тільки уявіть собі, скільки праці вкладено у ці цегляні конструкції, які вже 150 років тримають на собі і величезні будинки, і весь Центральний сквер – з деревами, кіосками та літніми кафе…