×
 
 

Велика Перспективна вулиця:
від Успенського собору до міського бульвару
Медіапортал DOZOR уже розповідав про будинки по вулиці Великій Перспективній від Фортечної площі до вулиці Гоголя. Сьогодні продовжимо знайомство у межах трьох наступних кварталів.
 
Бомба, яка упала на Успенський собор, не вибухнула
У 1755 році жителі заснованого біля стін фортеці святої Єлисавети форштадту «Поділ» на зібрані гроші купили храм у слободі Федорівці Крилівської протопопії. У розібраному вигляді його привезли у форштадт, де склали заново і освятили на честь Успіння Пресвятої Богородиці.

Однопрестольний дерев'яний Успенський храм у 1778 році був замінений побудованим на його місці також дерев'яним, але вже трьохпрестольним (престоли в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці, св. Миколая та св. великомучениці Варвари). Займався будівництвом священик Дмитро Смолодович.
У 1788 році під час пожежі храм згорів, але уже за кілька місяців, завдяки пожертві полковника Катеринославського козацького війська Івана Красноглазова на цьому місці був закладений кам'яний п'ятипрестольний храм (додані престоли в пам'ять Іоанна Милостивого, патріарха Олександрійського і св. праведної Анни). Ікони для нових двох іконостасів писалися в Санкт-Петербурзькій Академії образотворчих мистецтв. Будівництво храму завершилося до 1800 року. Саме сюди у 1801 році був переведений собор, тут же знаходилося і духовне правління. У 1856 році за ініціативи і підтримки єлисаветградського купця Микити Макреєва був влаштований шостий престол.
Креслення лавки для продажу свічок та приміщення сторожа на території Успенського собору. Креслив технік міської думи Максимов. Приблизно 1850 рік.
Будівля Успенського собору до середини ХХ століття прикрашала наше місто. За своїми розмірами собор не поступався жодному православному храму Херсонської єпархії.

У 1943 році під час бомбардування Кіровограда радянською авіацією бомба пробила купол і пошкодила стіни, та не взірвалася, і була згодом знешкоджена саперами. А оскільки у повоєнні часи храми частіше руйнували, ніж відновлювали, така доля спіткала і Успенський собор.
 
Німецький солдат-регулювальник стоїть на перехресті вулиць Великої Перспективної та Тимірязєва. 1942 рік.
На місці зруйнованого храму розбили сквер, у якому у 1953 році встановили пам'ятник Богдану Хмельницькому. З початком будівництва у 1955 році приміщення обкому Компартії України (автори проекту - архітектори Л. Дворець та В. Сікорський) пам'ятник перенесли у сусідній квартал.
Малюнок пам'ятника Богдану Хмельницькому у сквері на місці Успенського храму та повідомлення про його встановлення. Газета «Кіровоградська правда» за 18 листопада 1953 року.
Першим у переліку об'єктів, який планували збудувати у 1959-1965 роках, був адмінбудинок обкому КП України. Дата початку його будівництва – 1955 рік, запланована дата здачі об'єкта – 1 квартал 1959 року. У вищезгаданому документі в обгрунтуванні щодо необхідності спорудження адміністративного будинку сказано, що його «необхідно закінчити, виходячи з того, що крім партійних і комсомольських обласних і міських організацій в новий будинок переводяться також облвиконком і обласна планова комісія. Приміщення, які зараз займають облвиконком та міськком КП України, будуть передані під школи. В старий будинок обкому партії переселяться обласні та міські радянські організації, а звільнені ними будинки будуть передані під житло та готель на 100 місць».

До речі, жодного повідомлення про новосілля у приміщенні обкому Компартії не було на сторінках газети «Кіровоградська правда». Сьогодні у цій будівлі - міськвиконком.
Cторінка додатку до представлених в ЦК КП України матеріалів щодо будівництва адміністративних, спортивних та інших громадських будов і споруд на Кіровоградщині у 1959-1965 роках. Документ датований 7 грудня 1958 року і підписаний завідуючим промислово-транспортним відділом обкому КП України О.Загуменним. Фонд П 429 Опис 9 Справа 163.
 
Будинок з двома скульптурами на парапетах
Навпроти Успенського Собору у 1860 році за проектом архітектора Шиліна почали будувати одноповерховий цегляний будинок купчихи Тетяни Чернявської. Креслення зберігається у фондах Держархіву області. А от сам будинок не зберігся до наших днів.
Проект будинку купчихи Тетяни Чернявської по Миколаївському проспекту, навпроти Успенського собору. Архітектор Шилін, 1860 рік
У газеті «Голос Юга» у липні 1915 року було повідомлення, що І.С.Заславський купив за 200 тисяч рублів будинок Д.І.Купченка по Великій Перспективній вулиці навпроти собору. Припускаємо, що мова йде про будинок, на рівні даху якого цегляні парапетні стовпці по кутах будівлі, а на них змонтовані масивні монументальні скульптури, що символізують ангелів-охоронців. Справа - бог торгівлі і прибутку Гермес з крилатим жезлом-вісником у руці, зліва - богиня мудрості Афіна у корінфському шоломі на голові та списом у руці.
 
 
 
У 1959 році справа від цього будинку у напрямку вулиці Карпи побудували
п'ятиповерховий житловий будинок, який має приєднання до будинку зі скульптурами у три поверхи. А у 1961 році з'явився зліва чотириповерховий будинок.
 
 
У будинку зі скульптурами на парапетах до Жовтневого перевороту 1917 року був магазин, у якому продавали тульські рушниці та самовари, а також велосипеди. У радянські часи тут торгували верхнім одягом та головними уборами. Багато хто з наших читачів пам'ятає дерев'яні cкрипучі сходи, які вели на другий поверх. Зараз ця будівля також використовується під магазини.
У 1998 році реставрували скульптури на даху, а у 2004-му - фасад. Тоді ж по центру на даху зробили надбудову у вигляді мансарди.
 
Будинок генерала Екельна
Цей будинок колись був одним з найкрасивіших у Єлисаветграді. Залишки цього прекрасного зразка провінційної архітектури першої половини XIX століття сьогодні знаходяться у стінах непримітної чотириповерхівки на розі вулиць Великої Перспективної та Карпи. Перший поверх - під магазином, другий займає школа №6, третій і четвертий - інститут післядипломної педагогічної освіти. Тільки напівкругле вирішення рогу будинку, яке збереглося після капітальної перебудови у 1960-х роках, натякає на неординарність і красу попередника.
Будинок Екельна за радянських часів
Генерал-лейтенант і георгіївський кавалер Пилип Пилипович Екельн був начальником штабу резервного кавалерійського корпусу, який у 1829 році базувався у Єлисаветграді. Його начальник - командувач корпусу генерал-лейтенант Дмитро Остен-Сакен у Єлисаветграді свого будинку не мав і винаймав квартири. Але його будинок у Севастополі (у 1855 році командував Севастопольським гарнізоном) дивно нагадував кращий єлисаветградський особняк, щоправда, був розкішнішим.

Відомостей про Екельна розшукати вдалося небагато. Ймовірно, він брав участь у наполеонівських війнах, але військовий орден святого великомученика Георгія Побідоносця 4-го ступеня отримав у 1817 році, уже після закінчення кампанії, маючи чин генерал-майора.

Одружений був на Ганні Федорівні і мав з нею сина Пилипа і дочку Вільгельміну. У 1832 році у Єлисаветграді народився син Віктор, який помер немовлям.
 
У єлисаветградських документах за 1840-ті роки Екельн уже не згадується. Та його прізвищем почали називати будинок, який на багато років став центром культурного життя міста. Особняк був кам'яною двоповерховою будівлею у класичному стилі, ріг головних фасадів якого був прикрашений напівкруглим шестиколонним портиком тосканського ордера, розчленованого по лінії розділу поверхів великим галерейним балконом з красивою кованою огорожею.

У той час кам'яні будинки можна було перерахувати на пальцях. Завдяки своїй надійності тільки вони витримали катастрофічну пожежу 1834 року, яка спустошила велику частину Єлисаветграда. Вистояв у вогні і будинок генерала Екельна, проте був сильно пошкоджений і у такому вигляді його продали у 1847 році міській управі за 12,5 тисяч рублів. Після значного ремонту, який обійшовся міській казні у 22 тисячі рублів, будинок здавали в оренду, доходи від якої йшли на потреби міста.

Завдяки своїй імпозантності та місцезнаходженню будинок завжди був затребуваний і грав значну роль у житті міста. У 1860-х роках другий поверх будинку знімала під квартиру полковничиха А.І.Некрасова, яка влаштовувала у себе літературно-музичні вечори. На основі цього культурного салону у 1867 році створили Єлисаветградське добродійне товариство. У 1865-1867 роках тут знаходилися міський громадський банк і казначейство повіту. У 1867 році будівля була повністю підготовлена для розміщення Окружного суду, але його переїзд відклали. У 1870 році тут відкрили Єлисаветградську жіночу громадську гімназію, яка стала витоком педагогічної освіти у місті і області.

У зв'язку з постійним збільшенням учнів до гімназії були зроблені прибудови - у 1875 році по вулиці Великій Перспективній і у 1882-1883 роках - по вулиці Нижньодонській (Карпи). Проте це ненадовго вирішило проблему, і у 1904 році гімназія переїхала у спеціально побудований для неї комплекс по Петрівській (нині Шевченка) вулиці, який зараз займає педагогічний університет.
Жіноча гімназія передала педвузу не тільки свої приміщення, але й естафету педагогічної освіти взагалі - у 1881 році при ній був відкритий додатковий педагогічний клас, який готував домашніх вчительок і наставниць.
План міста Єлисаветграда, затверджений 30 квітня 1839 року. Літерою А на плані позначений «дом, принадлежащий детям генерал-лейтенанта Экельна, и продаваемый в казну для помещения штаба 2-го Резервного кавалерийского копуса». Внизу прізвища тих, хто складав цей план: інженер-підполковник (прізвище нерозбірливе), інженер капітан Павловський та інженер-поручик Михайлов.
 
Дзеркальный гастроном
 
Так називали за радянських часів будинок на розі вулиць Великої Перспективної та Чміленка. Другий та третій його поверхи займали різні установи, а на першому був гастроном. У нішах з обох боків центральних кутових дверей магазину були вмонтовані оригінальні дзеркала у вигляді пелюсток квітки. Звідси і назва - «дзеркальний гастроном».

Власник будинку - єлисаветградський купець Максим Терентійович Соловйов. А от хто його проектував та роки побудови - поки що не встановлені. Дехто вважає будинок творінням Якова Паученка, оскільки є дані, що Яків Васильович будував для купця Соловйова.

Єлисаветградська газета «Голос Юга» у номері за 14 квітня 1914 року повідомляла про новобудови того року і зокрема зазначала, що «из частных построек довольно крупными обещают быть дом Харлаба на Дворцовой улице, угол Ингульской, дом Державца на Ивановской, угол Гоголевской, и некоторые другие. Дом Харлаба строится про проекту архитектора Паученко, которому принадлежит постройка домов господина Соловьева».

Але яких саме? Адже у Максима Терентійовича було багато нерухомості у місті. Окрім вищезгаданого, йому належали ще, як мінімум, два будинки по вулиці Дворцовій. Один відомий як «Театр "Ілюзія", який, як писала газета «Голос Юга», відкрився у будинку Соловйова 11 квітня 1911 року. Нині у цьому будинку школа мистецтв по Дворцовій, 7. Інший будинок був на розі вулиць Дворцової та Миргородської (Шульгіних), та він не зберігся до наших днів. У фондах Держархіву області є звернення купця Максима Соловйова до міської управи з проханням дозволити надбудувати другий поверх його будинку на розі вулиць Дворцової та Миргородської, та проект цієї надбудови, підписаний Яковом Паученком і датований 1901 роком. Судячи з прив'язки проекту до місцевості, будинок знаходився навпроти нинішнього скверу біля ресторану "Весна". Максим Терентійович мав намір будувати у місті і третій пасаж, купивши в 1911 році «дворовое место Трестера на углу Б.Перспективной и Преображенской улиц».

Дехто з краєзнавців приписує «дзеркальний гастроном» генію Олександра Лішневського, аргументуючи це тим, що Олександр Львович будував сусідню Велику синагогу. Але якщо й погодитися з таким твердженням, то завершували будівництво уже під керівництвом іншого архітектора. Після скандальної історії Лішневський «добровільно» залишив пост міського архітектора Єлисаветграда у 1901 році і відбув до Санкт-Петербурга, де здобув славу одного з кращих архітекторів цього міста. В історичній записці на будинок, яку виконав фахівець регіональної служби охорони і реставрації пам'яток містобудування та архітектури у 1960-х роках, зазначено, що на кутових скульптурах на єркерах була вказана дата завершення будівництва - 1903 рік.

Відомо, що у 1910 році у будинку Соловйова відкрили Єлисаветградське відділення Санкт-Петербургського міжнародного банку. До речі, його керуючий Фр. Доннерберг проживав у квартирі при банку. Тут також було Друге Кредитно-ощадне товариство.

Газета «Голос Юга» у номері за 17 жовтня 1910 року повідомляла: «В настоящее время пребывает в нашем городе директор одесского отделения Санкт-Петербургского междунароного коммерческого банка П.Б.Якубович. Приезд его связан с открытием в нашем городе отделения названного банка. Помещение для банка снято в доме М.Т.Соловьева на углу Б.Перспективной и Московской улиц за 5500 рублей в год. Для удобства публики домовладелец устраивает лифт. Помещение должно быть готово к 1 декабря сего года».

А 2 грудня того року "Голос Юга" писав: "Сегодня состоится технический осмотр подъемной машины, устроенной в местном агентстве Международного банка, в доме Соловьева. В комиссии участвуют городской архитектор г.Федоровский, техник г.Шостовский, городской инженер Е.Ф.Тамм и помощник его г. Этьен".

У номері за 17 вересня 1912 року та ж газета надрукувала повідомлення, що з "15 сентября 1912 года отдается в наем магазин с обстановкой, Большая Перспективная улица, рядом с "Проводником", где ныне торгует М.Островский. Об условиях узнать, Дворцовая, собственный дом М.Соловьева". Відомо також, що у «Проводнику» торгували гумовими виробами.

Як повідомляла газета «Голос Юга» у номері за 18 жовтня 1916 року, «присяжный поверенный А.М.Поляновскый приобрел за 157 тысяч рублей дом Соловьева на углу Большой и Московской улиц (Проводник)».
Через дорогу від будинку Екельна та «дзеркального гастроному», у кварталі між вулицею Нижньою Донською та Міським бульваром, були чотири будинки (три з них на знімку). Жоден з них не зберігся до наших днів.
 
Три будинки головної площі міста
Ескіз магазину «Дитячий світ». Газета «Кіровоградська правда», 11 жовтня 1959 року.
У номері за 11 жовтня 1959 року газета «Кіровоградська правда» надрукувала інтерв'ю з начальником облпроекту Іваном Бреусом щодо завершення будівництва архітектурного ансамблю на площі імені Кірова. Бреус розповів про дві новобудови – магазин «Дитячий світ» (пізніше – магазин «Будинок взуття») та готель «Україна», а також про реконструкцію двоповерхового будинку на розі з вулицею Леніна.

Автор проекту універсального магазину «Дитячий світ» – Андрій Олексійович Сидоренко. Це триповерховий будинок, який однією своєю частиною виходив на вулицю Дзержинського, іншою – на вулицю Карла Маркса.

«Прості виразні форми створюють хороше враження. Милує око центральна частина фасаду. Вона особливо красива: має заокруглення внизу, добре оздоблена», - характеризував проект універмагу Бреус.

«На протилежному боці виросте чотириповерховий готель. Ця будівля також буде красивою. Цоколь – у червоному граніті, оригінальні карнизи, багато скла, що вдало поєднується з іншими конструктивними елементами, плоский дах», - писав Іван Никанорович про іншу новобудову.

Проектував готель архітектор Борис Львович Байтін. У будівлі 73 кімнати на два-три чоловіки, на кожному поверсі ванні, душові, кімната для чистки одягу та взуття. Для тих, хто захоче помилуватися вечірнім Кіровоградом, архітектор передбачив на даху спеціальний оглядовий майданчик. До послуг постояльців також ресторан, буфет, майстерня побутового обслуговування, перукарня, вантажні та пасажирські ліфти. «Одне слово, приємно буде гостям обласного центра», - робив висновок начальник облпроекту.

Третій об'єкт - реконструкція двоповерхового будинку на розі з вулицею Леніна на п'ятиповерховий, чотири поверхи у якому мали бути житловими. Збиралися перепланувати приміщення аптеки на нижньому поверсі та влаштувати там ательє кольорового фото і великий продовольчий магазин. На решті поверхів мали бути 64 квартири з однієї, двох і трьох кімнат з кухнями та усіма комунальними вигодами.
Колишній будинок Сейдера з добудованим третім поверхом.
Рік спорудження цього будинку (на дореволюційній фотографії він у правій частині) та його архітектор – не встановлені. Власником був Нусім Шмулевич Сейдер. Відомо, що він володів ще й друкарнею. До 1917 року на першому поверсі знаходилися два магазини, біржа, центральна аптека Шасса, довідкова контора та лавка з торгівлі гасом. На другому поверсі були квартира Сейдера та житло, яке він здавав в оренду.

Деякий час на другому поверсі розміщувалися чотири класи приватної жіночої гімназії О.Н.Єфімовської. Після 1917 року приміщення другого поверху використовували під комунальне житло. А на першому поверсі були перукарня, книжковий магазин «Букініст», фотоательє.

«Таким чином усі нові будівлі нестимуть свою службу трудящим і водночас стануть окрасою площі імені Кірова... Ці новобудови зроблять обласний центр ще благоустроєнішим і красивішим» - стверджував начальник облпроекту Бреус.

Універмаг «Дитячий світ» та готель «Україна» були побудовані. Щоправда, сьогодні їх використовують не за початковим призначенням. Що стосується реконструкції будинку Сейдера, то замість трьох поверхів у ньому добудовували лише один.
 
У будинку Дружиніна зупинявся імператор
В «Історичному нарисі м.Єлисаветграда», видавцем якого був О.Пашутін, йдеться про те, що «государь же Николай Павлович останавливался в доме дворянина Горскаго, принадлежавшем в последнее время П. А. Зеленому, на Успенской улице, а затем останавливался в доме купца Дружинина, ныне Шкловскаго, на Перспективной улице, против городскаго бульвара». Тобто, у кварталі між вулицями Московською та Верхньою Донською був будинок купця Дружиніна, у якого потім його купив Шкловський, і де зупинявся під час приїзду в Єлисаветград цар Микола.

«… в 1847 году, тогда Государь Император Николай Павлович пробыл в Елисаватграде до семи дней, останавливался в доме купца Дружинина, а прибывшие для встречи Его Императорскаго Величества инспектор всей поселенной кавалерии граф Никитин из Кременчуга и новороссийский генерал-губернатор Федоров из Одессы, квартировали: Никитин в доме Плотниковой, на Перспективной улице, а Федоров в доме Подячаго на Перспективной же улице, на месте котораго теперь дом Ларионова-Иванова».

У кварталі між вулицями Чміленка та Паученка, навпроти площі Героїв Майдану залишилися два будинки, яким за сто років, - національного банку та казначейства.

Відділення державного банку було відкрите в Єлисаветграді 1 червня 1894 року. В «Історичному нарисі м.Єлисаветграда», який вийшов друком у 1897 році, читаємо: «Елисаветградское отделение государственного банка помещается на Перспективной улице в наемном доме, который крайне тесен и неудобен, при том при банке не устроено кладовой для хранения сумм. В скором времени для елисаветградского отделения государственного банка предполагается построить собственное специально приспособленное помещение, для чего приобретено одно из частных мест на Перспективной улице, против городского бульвара».
<div class="t667__bgimg t667__bgimg_3-2 t-bgimg" bgimgfield="gi_
Переглядiв: 1852