У попередній публікації медіапортал DOZOR розповів про вулицю Шевченка від приміщення колишньої жіночої гімназії до будівлі земської управи, і ознайомив з історією двох гімназій (жіночої і чоловічої), будинками Каца та Очесальської, з нездійсненим проектом будівництва нового приміщення земської управи тощо. Сьогодні ми продовжуємо подорож цією вулицею.

Серед навчальних закладів Єлисаветграда, які давали класичну освіту, - три жіночі гімназії. У 1860 році у місті відкрилося жіноче училище 1-го розряду, яке з 1870 року набуло статусу громадської жіночої гімназії. Цей навчальний заклад з 1870 до 1904 року знаходився у будинку Екельна, що був на розі вулиць Великої Перспективної і Нижньої Донської (Карпи). У 1904 році жіноча гімназія перебралася у спеціально збудоване для неї приміщення по вулиці Петрівській. У 1902 році заснована приватна жіноча гімназія О.Н. Єфимовської, під яку орендували будинок по вулиці Великій Перспективній (зараз у ньому поліцейський підрозділ навпроти кінотеатру «Мир»). Третьою за часом заснування стала приватна жіноча гімназія М.Д. Гослен, яку розмістили в орендованому будинку по вулиці Петрівській (нині у ньому один з корпусів гімназії № 5 по вулиці Шевченка, 9).

28 грудня 1905 року домашня учителька Марія Дезирівна Гослен отримала дозвіл на відкриття в Одесі приватного жіночого училища 1-го розряду. У наступному році М.Д. Гослен перебралася до Єлисаветграда і відкрила приватну жіночу гімназію. Набір учениць розпочався з 11 серпня 1906 року. Навчання тривало сім років. Викладали російську, французьку та німецьку мови, арифметику, історію, географію, природні історії та рукоділля. У гімназії працювали 20 педагогів.

У Держархіві Кіровоградської області зберігаються документи приватної жіночої гімназії М.Д. Гослен, серед них зо два десятки фотографій випускниць навчального закладу. За даними 1911 року, з 270 учениць гімназії - 207 єврейок, тобто більше 76 відсотків. Серед прізвищ учениць зустрічається багато відомих у нашому місті: Софія Заславська, Анастасія Емануель, Равка Радомильська...

На початок 1915 року у гімназії навчалося 275 учениць. Гімназія знаходилася «… в орендованій двоповерховій будівлі з 18 кімнат, яка знаходиться в Єлисаветграді по Петрівській вулиці у будинку № 9», - читаємо у звіті про стан гімназії за 1915 рік. Станом на 1 січня 1916 року на полицях бібліотеки гімназії було… 1915 книг, 29 з яких на французькій мові. Під гімназію орендували будинок у якогось Гавриленка. Також з цього звіту дізнаємося, що Марія Гослен, яка спочатку мала квартиру при гімназії, проживала у власному будинку по вулиці Пашутінській.

Припинила діяльність гімназія М.Д. Гослен у 1919 році, оскільки Радянська влада взялася за перетворення народної освіти.

Перехрестя вулиць Шевченка та Великої Перспективної називають «перехрестям радянського ампіру» через житлові будинки відповідної архітектури, які з'явилися на чотирьох кутах цього перехрестя у 1950-ті роки. Про них ми розповідали, коли знайомилися з вулицею Великою Перспективною.

У 1907 році у будинку члена міської думи Зіновія Ксаверійовича Шишковського на розі вулиці Петрівської з Великою Перспективною вулицею (на верхньому знімку справа) відкрився перший у місті магазин з продажу грамофонів.

Дві поштові листівки з одним і тим будинком, але на одній листівці вказано, що у цьому будинку готель Коваленка, а на іншій листівці – готель «Петербурзький». Припускаємо, що готель Коваленка перебрався з цього будинку у будинок Волохіна по вулиці Дворцовій після 1911 року.

В одному з газетних повідомлень вказується, що цей будинок належав Камінській, а готель "Петербурзький" у ньому тримала Потапова, що проживала у сусідньому одноповерховому будинку.

На іншому розі перехрестя на будинку № 34 встановлена пам'ятна дошка, що на цьому місці у літньому театрі у вересні 1847 року виступав угорський композитор і піаніст Ференц Ліст. На думку автора, тут допущена неточність, оскільки літній театр був на іншому розі, там, де потім збудували «Петербурзький» готель.

У фондах Державного архіву Кіровоградської області зберігається проект двоповерхового будинку удови купця Мірки Герович на Петрівській вулиці, неподалік вулиці Пашутінської. Належить цей проект міському архітектору О. Лишневському.

Цей проект був втілений в життя, а будинок зберігся до наших днів. Сьогодні це будинок № 40 по вулиці Шевченка.

Будинок має два входи, один веде до кімнат першого поверху, інший - до сходового майданчика на другий поверх. Фасад симетричний. По краях головного фасаду схожі аттики. По центру на другому поверсі - балкон, на який виходять двері та два вікна. На фасаді відсутні оздоблювальні елементи. Кладка виконана з тесаної та різнорозмірної цегли.

На перехресті з вулицею Пашутінською знаходиться будинок Ганни Самохвалової (будинок № 21). Датується він 1860 роком. Архітектор Ілля Акимович Шилін.

Приміщення колишньої чоловічої гімназії не єдина будівля у нашому місті, яка пов'язана з Нобелівським лауреатом Ігорем Таммом.

Його батько Євген Федорович Тамм працював інженером військових млинів Приамурського військового округу, займався переобладнанням пароплавів Амурського пароплавства, був завідуючим механічною частиною Уссурійської залізниці. 8 липня 1895 році у Владивостоці народився син Ігор. Через три роки сім'я Таммів переїжджає до Єлисаветграда, звідки була родом дружина Євгена Федоровича.

Працюючи у нашому місті, Євген Тамм залишив помітний слід в історії розвитку трамваю, будівництва електростанцій, закладів культури, освіти та охорони здоров'я, завдяки йому у місті з'явилися найпередовіші елементи побуту початку ХХ століття - біоасенізація та водяне опалення.

Ігор Тамм закінчив Єлисаветградську чоловічу гімназію у 1913 році і поїхав навчатися за кордон. Не станемо переповідати подальшу біографію Ігоря Євгеновича, нагадаємо лише, що у 1958 році йому та ще двом радянським фізикам - Франку і Черенкову, була присуджена Нобелівська премія з фізики за дослідження теорії випромінювання Черенкова-Вавілова.

Наше місто гордиться тим, що у ньому 15 років жив знаменитий фізик, якого не менш знаменитий учений Нільс Бор назвав «мірилом совісті ученого».

На конвертах та листівках, які були адресовані Євгену Тамму в Єлисаветград, можна прочитати кілька варіантів адрес: «Петрівська вулиця, міський будинок», «Петрівська в улиця, Водопровідна контора» та «Петрівська вулиця, міський будинок, контора водопроводу». На плані Єлисаветграда П. Рябкова за 1913 рік по вулиці Петрівській позначений будинок, який має виноску за номером 29: «Контора міського водопроводу, Петрівська вулиця, будинок Кошкіної». На першому поверсі будинку була контора міського водопроводу та електричного освітлення, якою завідував інженер- технолог Євген Федорович Тамм.

Очевидно сім'я Таммів жила на другому поверсі цього будинку. Відомий у місті політик і педагог Микола Ілліч Садовий ще кілька років тому пропонував створити у цьому будинку по вулиці Шевченка музей сім'ї Таммів.

Поки що не вдалося знайти архівних даних хто, коли й на чиї кошти побудував цей будинок. У справах міської БТІ записано, що дата його спорудження «1900 рік», і що за радянських часів це був обкомівський будинок. Проте запис про дату будівництва не підкріплений жодними даними, тож цю дату могли узяти «зі стелі».

Міська влада тоді підтримала пропозицію професора Садового. І навіть зробила певні кроки, щоб вирішити питання з передачею у власність міста будинку по вулиці Шевченка, 46. Та виявилося, що це не проста справа, тим паче, якщо нею не займатися. У будинку уже кілька років ніхто не проживає і він перебуває в аварійному стані – ні вікон, ні дверей. Перекриття між поверхами обвалилося, ще кілька років - і впаде дах та заваляться цегляні стіни.

У 2014 році автор цих рядків цікавився тим, кому належить цей будинок. На той час власником дев'яти з десяти квартир будинку був 74-річний громадянин США, який проживав у місті Вестон штату Флоріда. Останню з своїх квартир він викупив у 2006 році за 1837 гривень. З якою метою – важко сказати. Оскільки, власник не приділяв уваги будинку, то він давно став центральним міським туалетом і смітником, місцем, де завжди раді наркоманам і безхатченкам.

Варто було б цим будинком зайнятися працівникам міської ради, які повинні опікуватися охороною культурної спадщини. Та вони усі гроші та свої сили витрачають на встановлення на будинках міста пам'ятних дощок з нікчемними текстами.

На Петрівській вулиці у березні 1910 року у будинку Сюненберга була відкрита Пастерівська станція на 40 ліжок. Нині це одна з будівель хлібзаводу. Знаходиться вона на розі з Михайлівською вулицею.

На Петрівській вулиці у березні 1910 року у будинку Сюненберга була відкрита Пастерівська станція на 40 ліжок. Нині це одна з будівель хлібзаводу. Знаходиться вона на розі з Михайлівською вулицею.

На плані міста Єлисаветграда П.Рябкова за 1913 рік по Петрівській вулиці, на розі з Михайлівською вулицею, позначена Земська Пастерівська станція. Це спеціальна медична установа для проведення щеплень проти сказу. У 1886 році в Одесі була відкрита перша в Росії (друга у світі) Пастерівська станція. З того часу усіх мешканців Єлисаветграда та Єлисаветградського повіту, яких покусали тварини, возили для щеплення до Одеси.

Очевидно, такі випадки не були рідкістю, бо єлисаветградська газета «Голос Юга» періодично розповідала про них. Так, у номері за 10 лютого 1908 року газета повідомляла: «Третьего дня во дворе елисаветградского мещанина Филатова совершенно неожиданно взбесилась его дворовая цепная собака, которая искусала двух других бывших во дворе собак. А затем, когда на визг собак вышел господин Филатов со своими детьми – сыном Федосеем и дочерью Анной, взбесившаяся собака, бросившись на них, также искусала всех троих и, кроме того, еще одного соседа Повотинова. О происшествии было дано знать чинам полиции, которые прибыли на место и по распоряжению ветеринарного врача пристрелили взбесившихся собак. Укушенные же собакой будут отправлены на бактериологическую станцию в Одессу».

У номері за 19 березня 1910 року читаємо, що «городовой первой части Л.Третьяков, стоя на посту по Михайловской улице, был укушен бешеной собакой. Его отправили в Одессу на бактериологическую станцию». «12 жертв бешеной собаки. У домовладельца Ш.Полонского, живущего по Клинцовской улице, третьего дня взбесилась комнатная собака. Вечером 27 января собака внезапно набросившись на самого Полонского искусала, искусала его жену, троих детей и прислугу их Е.Петрусенко. Искусанные подняли крик, на который сбежались соседи, из коих собака искусала: М.Шнадштейн и ее двух детей, П.Завадовскую 13 лет, и А.Писковенко 75 лет. Общими усилиями собака была убита и доставлена ветеринару, который установил, что собака взбесилась». Останнє повідомлення датоване 29 січня 1911 року.

А у номері за 16 березня 1910 року газета надрукувала наступну інформацію: «К устройству пастеровской станции. Уездная земская управа обратилась в городскую управу с предложением внести на обсуждение городской думы вопрос о принятии городом участия в деле организации в Елисаветграде пастеровской станции для лечения укушенных бешеными животными. Участие это должно выразиться в ассигновании ежегодной субсидии земству в 1500 рублей». І нарешті у номері за 4 лютого 1911 року була надрукована наступна замітка: «К открытию в Елисаветграде Пастеровской станции. На днях уездным земством снято помещение для открывающейся у нас Пастеровской станции в доме Сюненберга на Петровской улице. Открыть станцию предполагается в марте сего года. Рассчитана она на 40 кроватей, и для содержания и оборудования ее земство располагает в данный момент капиталом в 10 тысяч рублей. Станция эта должна обслуживать население Елисаветградского, Александрийского и Ананьевского уездов».

Шведське прізвище Сюнненберг не дуже поширене. Відомих людей, які його носили, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Зокрема, один з них - теоретик мистецтва та поет-символіст Костянтин Олександрович Сюннерберг (1871-1942), більш відомий під псевдонімом Костянтин Ерберг. Але чи мав він відношення до Сюнненбергів, які володіли нерухомим майном в Єлисаветграді, - невідомо.

Будинок № 51 на перехресті з Карабінерною вулицею належав Петру Анатолійовичу Фірсову. Припускають, що приміщення збудоване у 1899 році. У ньому було народне училище, яке засноване у 1901 році.

Найбільш відомими учнями були письменник Юрій Яновський, художник Амшей Нюренберг та скульптор Ісидор Золотаревський. 2 грудня 1925 року Юрій Яновський надав свої письмові автобіографічні дані для Постійної комісії, яка займалася складанням біографічного Словника діячів України. При цьому зазначив, що учився в Єлисаветі спершу у Фірсовській народній школі, а потім в реальному училищі.

Єлисаветградська газета «Голос Юга» у номері за 27 травня 1907 року писала: «На выставке. Награды. Экспертная комиссия по кустарному отделению постановила выдать по этому отделу 18 бронзовых медалей, в том числе Фирсовским малярным классам за выдающиеся работы учеников: Боркова, Кредича, Авраменко и Комаровского. 22 похвальных листа — в том числе г. Золотаревскому за художественные работы».

Художник Амшей Нюренберг писав у своїх спогадах, що «было 15 лет, когда я пришел экзаменоваться в малярную школу имени богача Фирсова, ее основателя. Руководитель школы маляр Глинянный Аксентий Родионович».

В училищі було чотири відділення, одне з них малярне. У 1912 році тут було 224 учні, з яких 68 – діти селян, у чотирьох учнів батьки були дворянами або ж чиновниками, а ще у чотирьох дівчаток – почесними громадянами міста. За даними 1913 року, завідувала Фірсовським училищем Серафима Савівна Котляревська, яка проживала у квартирі при училищі. Закону Божому навчав св. от. Володимир Станкевич. Учителями працювали Антоніна Адріанівна Власова, Олена Павлівна Ковалевська, Єлизавета Іванівна Бєлявська, Олена Ільївна Коссюро та Людмила Силівна Добровольська. Учителькою рукоділля була Наталія Василівна Синиціна.

Живописно-малярними класами завідував вищезгаданий Авксентій Родіонович Глиняний, майстром був Олександр Гаврилович Кріпак. Щороку Глиняний брав дозвіл у завідуючої училищем і їхав розписувати церкви. Так у 1909 році це був храм у селі Сербулівці Єланецького повіту, у 1910-му – церква у селі Салганне Єлисаветградського повіту, а у 1911-му – церква у селі Головківка Олександрійського повіту.

Перше поселення Аннендорф знаходилося у нинішньому Новгородківському районі між райцентром і селом Інгуло-Кам'янкою, а друге – це село Василівка в Онуфріївському районі.

Будинок № 68 на цьому ж перехресті неатрибутований. Відповідно до планування, можна припустити, що він був прибутковим. Будівля двоповерхова, має багате оформлення фасаду. Старожили називають його будинком Бороди, але чи це було прізвище власника – в Єлисаветграді був купець Юхим Васильович Борода, чи так говорили через зовнішній вигляд власника будинку – не встановлено.

По вулиці є ще кілька будинків, які споруджені до 1917 року, але вони неатрибутовані.

А останніми роками по вулиці Шевченка з'явилися зразки сучасної архітектури.

В.Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR

Фото з колекції Ю. Тютюшкіна