Свою назву Петрівська вулиця, як і більшість вулиць у старовинній частині лівобережжя міста, отримала від назви одного з бастіонів фортеці Святої Єлисавети – бастіону Святого Петра. У 1911 році «комиссия о пользах и нуждах» вносила пропозицію про перейменування вулиці на 19 лютого 1861 року, але вона не була підтримана міською управою. З 1926 року вулиця носить ім'я Тараса Шевченка.

Разом з Великою Перспективною та Дворцовою Петрівську можна віднести до трійці найбільш значимих вулиць міста. На ній зо два десятки пам'яток історії, культури та архітектури. З нею пов'язано чимало історичних подій. Це вулиця трьох гімназій та одного народного училища. А ще на цій вулиці жив та навчався майбутній лауреат Нобелівської премії.

Вулиця розпочиналася від Театрального провулку, сьогодні - від будівлі колишньої громадської жіночої гімназії (нині центральний корпус педуніверситету ім. В. Винниченка).

Як повідомляла газета «Ведомости Елисаветградского городского общественного управления» у номері за 4 квітня 1904 року, «освящение нового здания женской гимназии попечительским советом назначено на 11 апреля сего года». Так закінчувалася шестирічна епопея будівництва. Детально її описав Сергій Шевченко у книзі «Старі стіни: Єлисаветградська жіноча гімназія. 1860-1920 р.». І, виявляється, могли збудувати старий корпус педуніверситету в іншому місці.

Гласний І. Лелюк заявив про непридатність для цього пустиря, оскільки він знаходився у низині і на головному шляху транспортування майже всіх товарів із міста до залізничного вокзалу, в оточенні великого водосточного рову, конюшень юнкерського кавалерійського училища і казарм 136-го піхотного Таганрозького полку. Таким вимогам, на його думку, відповідало місце на пагорбі наприкінці Великої Перспективної вулиці.

А от гласний І. Макеєв назвав місце за Перспективною окраїнним, а на Петрівській — центральним, отже - більш зручним.

4 червня того року опікунська рада гімназії підтвердила свій вибір на користь майдану наприкінці Петрівської вулиці.

10 травня 1899 року опікунська рада гімназії розглянула план приміщення і детальний технічний кошторис на 165 тисяч рублів, який склав міський архітектор О. Лишневський, і схвалила місце на Петрівській вулиці та створила будівельну комісію, яка й зайнялася підготовкою будівництва.

25 липня 1900 року члени опікунської ради гімназії і міської управи знову заслухали архітектора О. Лишневського, який представив проект будинку. На жаль, цей проект не вдалося знайти у фондах Держархіву області. Збереглася лише пояснювальна записка до нього. Проект схвалили і знову направили до Херсона на затвердження.

Та у наступному році кілька гласних знову запропонували змінити місце будівництва, вважаючи, що воно не відповідає вимогам навчального закладу. Кращими місцями називали ріг Петрівської та Іванівської (Чорновола) вулиць, та ріг Великої Перспективної і Береславської (Єгорова) вулиць.

У вересні 1901 року дума дійшла висновку, що найзручнішими для новобудови є перехрестя Іванівської (Чорновола) та Петрівської вулиць (у районі пам'ятника Т. Шевченку) та пересічення Театрального провулку і Петрівської вулиці. Але будівництво на першому місці було дорогим, оскільки вимагало знесення і нового спорудження сараїв московських казарм, водопровідної будки, м'ясних лавок, трактиру тощо. Міг би зникнути новий ринок, який приносив прибуток місту. Потрібно було б заново складати проект і кошторис будівництва.

І, нарешті, 28 вересня того року міська дума 17-ма голосами проти трьох вирішила будувати на раніше вибраному місці при пересіченні провулку Театрального і вулиці Петрівської. На той час міським архітектором уже працював Кишкін.

Урочисте закладення приміщення гімназії відбулося у квітні 1902 року, а офіційне відкриття у неділю 11 квітня 1904 року. «Елисаветградские новости» писали з цього приводу: «Вчера съ большой торжественностью состоялось освященіе женской гимназіи. Къ часу къ новому зданію стали съезжаться представители всех местныхъ учебных заведеній, административныхъ и правительственныхъ учрежденій, родители учащихся и много приглашённыхъ. До начала богослуженія присутствующіе съ любопытствомъ осматривали зданіе. Новая гимназія построена по разсчёту на 900 ученицъ. Местомъ не скупились: въ классахъ много свету и воздуху. Актовый залъ довольно обширный. Лепныя работы сделаны съ большимъ вкусомъ и изяществомъ. Единственный дефектъ, который бросается въ глаза при осмотре зала — это хоры съ угловыми лестницами, ведущими къ нимъ. Лестницы приспособлены очень примитивно и крайне неудобно для пользованія. Хоры производятъ впечатленіе архитектурнаго недоразуменія. Безъ нихъ можно было бы сказать, что залъ красивъ. Новая гимназия обошлась городу въ 240 тысячъ и строилась архитекторомъ Кишкинымъ…».

Через два тижні з новим приміщенням ознайомився Херсонський губернатор В. Левашов. Він був присутнім на кількох уроках і після детального огляду закладу розписався у візитальній книзі.

Ще через кілька днів гімназію відвідав опікун Одеського навчального округу Х. Сольський. Згодом він писав єлисаветградському голові О. Пашутіну, що «споруда ця може бути віднесена до кращих приміщень подібного роду не лише в Росії, але і взагалі на континенті.

У 2010 році перед будинком колишньої жіночої гімназії встановили пам'ятник В. Винниченку (скульптор В. Цісарик, архітектор В. Кривенко).

Торік на фасаді головного корпусу педуніверситету неуки з міськради пристріляли дві дошки. На одній вказано, що цей будинок – пам'ятка архітектури, яка побудована у 1899 році. А на іншій дошці написали, що «у 1860 році тут відкрили перше в Єлисаветграді міське дівоче училище»!

На цьому архівному кресленні бачимо, що у кварталі між Театральним провулком і Миргородською вулицею, навпроти жіночої гімназії, були домоволодіння Соколових-Бородкіних, Ніколаєва, Яскульського, Торговицького, міського техніка Шостовського, і на самому розі з Миргородською – Карнарукова.

По інший бік Миргородської вулиці у напрямку вулиці Інгульської були домоволодіння Коренка та Каца.

Ще один лев між двома вікнами з правої сторони головного фасаду під балконом. До речі раніше над арочним проїздом теж існував балкон. Також головний фасад будівлі прикрашають маскарони у вигляді голови дівчини.

Будівля, у якій сьогодні розміщене ГУ МНС в області, з'явилася унаслідок перебудови так званих «московських лавок». Історія виникнення цих лавок описана в «Історичному нарисі м. Єлисаветграда».

Найзначнішим за торговим обігом ярмарком Єлисаветграда був Георгіївський, який проходив з 22 квітня по 1 травня. На нього привозили свої товари з 1839 року і купці з Москви, Московської та Володимирської губерній. Їх запросили за пропозицією голови міської думи полковника Д. Поппе. Найбільший дохід ярмарки давали міській скарбниці наприкінці 1850-х та на початку 1860-х років, коли були збудовані шість корпусів міських кам'яних лавок для московських торговців.

Питання будівництва кам'яних корпусів крамниць для московських торговців виникло ще у 1843 році. Передбачалося побудувати московські ряди на базарній площі, включаючи частини Перспективної, Преображенської та Невської (Пашутінської) вулиць. Для цього мали скупити приватні лавки, а також відчужити кілька дворових місць. Але цей проект, як занадто дорогий, не здійснили.

Тоді московські лавки вирішили будувати на Фундукліївській площі (пізніше – Міський бульвар, сьогодні – площа Героїв Майдану). Але для цього також потрібні були додаткові затрати – треба було перенести Присутні місця.

Тож вибрали найдешевше місце – на ярмарковій площі по вулиці Петрівській. Розпочали будувати шість корпусів московських кам'яних лавок у 1857 році, а закінчили у 1862 році. Наглядала за будівництвом особлива комісія під головуванням керуючого херсонськими військовими поселеннями генерал-лейтенантом К. Пістелькорсом та членами – головою міської думи полковником М. Колосовим, міським головою М. Макєєвим, архітектором В. Верлопом і депутатом від купців. Підрядником одного з корпусів виступав кременчуцький купець Членов, а підрядником решти п'яти корпусів був ротмістр Потоцький. На будівництво витратили 103 тисячі рублів.

Згодом московські лавки були перебудовані під казарми для військ (у 1878, 1883, 1889 та 1890 роках) та чоловічу гімназію. Під останню у 1879 році пристосували один з корпусів московських кам'яних лавок, витративши на це облаштування 22 тисячі рублів.

Не виключено, що це один з перших фотознімків Єлисаветграда. Його копія є в колекції Ю. Тютюшкіна. За словами Юрія Володимировича, він її виготовив з фотографії, яку брав в О. Ільїна. Очевидно, зроблений цей знімок з каланчі міської управи. По центру на знімку – ряд московських лавок.

Урочисте відкриття чотирикласної чоловічої прогімназії відбулося 8 вересня 1879 року. А з 2 червня 1881 року прогімназія була перетворена у шестикласну. 5 березня 1885 року шестикласна прогімназія стала повною гімназією.

З «Історичного нарису м. Єлисаветграда» дізнаємося, що у «1882 році пофарбували підлогу, вікна, двері та огорожу за 701 рубль... На влаштування скверу при гімназії у 1880 та 1881 роках витрачено 425 рублів... У 1889 році встановлено над підлогою актової зали чотири чавунних колони вагою 179 пудів на кам'яному фундаменті і зроблені інші пристосування вартістю 1496 рублів. У 1890 році збудований у дворі новий сарай вартістю 363 руб 81 коп. У 1895 році влаштована залізна решітка вартістю 2576 руб 29 коп, з яких 1707 руб 47 коп - кошти міського голови О. М. Пашутіна, а 868 руб 82 коп кошти міста».

У 1887 році зробили надбудову другого поверху над гімназією, яка з прибудовами обійшлася у 68 585 рублів.

У вищезгаданій книзі зазначено: «Міське управління в силу прийнятого на себе зобов'язання протягом 1886 і 1887 років пристосувало приміщення для повної гімназії, з актовою залою і квартирами для директора, інспектора та помічників класних наставників, для чого на існуючій будівлі прогімназії був надбудований другий поверх і зроблено, крім того, необхідну додаткову двоповерхову прибудову. Роботами завідувала, під головуванням міського голови О. М. Пашутіна, обрана міською думою будівельна комісія з гласних: О. І. Родкевича, Е. І. Терлецького, Г. М. Ціцерошина, 3. А. Рейсер, І. І. Костіна та Д. І. Новикова, а також міського архітектора К. Е. Шостовського. Дана споруда міському управлінню обійшлася у 58 585 рублів. Необхідна сума на перебудову була міським управлінням зайнята у міському банку і в Єлисаветградському повітовому земстві. Нарешті, на пожертвування почесного попечителя гімназії О. М. Пашутіна, А. М. Бондарєва та інших громадян міста при гімназії була влаштована домова церква, яка освячена 14 квітня 1890 року. Зазначена церква, з усім начинням в даний час у ній, обійшлася до 12 000 рублів».

До наших днів збереглися приміщення чоловічої гімназії та кілька корпусів московських лавок, у яких базуються військові. За радянської влади у будівлі гімназії був Будинок офіцерів.

Серед вихованців гімназії лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм, письменник Володимир Винниченко та багато інших відомих людей.

Внаслідок поступового виснаження та розстрілів у березні 1942 року у таборі з 30 000 військовополонених залишилось близько 600 осіб. У воєнні роки від голоду, холоду, мордувань, знущань та розстрілів тут загинуло 54 000 радянських бранців війни. Така офіційна статистика. Проте дехто з краєзнавців ставить її під сумнів.

Єлисаветград завжди був серед передових міст Російської імперії щодо розвитку інфраструктури та культурного життя. А от стаціонарного приміщення цирку у нас не було. В «Отчете о сборе с публичных зрелищ и увеселений с 1 октября 1892 г. по 1 января 1894 г.», виданому у С.-Петербурзі у 1894 році, зазначається, що на той час в Росії було 22 цирки, більшість з яких - обшарпані старі ярмаркові балагани. Зупинявся такий цирк і в Єлисаветграді. Це було дерев'яне, вкрите брезентом приміщення, яке встановлювали на кілька тижнів або місяців для гастролей заїжджої трупи, а потім цей балаган розбирали і перевозили в інше місто.

2 квітня 1880 року у місті загорілася перша «свічка Яблочкова», і загорілася вона на куполі приміщення цирку по вулиці Петрівській. «Цирк помещается во дворе дома господ Плотниковых, что на углу Большой и Петровской улиц, место избрано довольно удачно, вблизи ярмарки и в оживленной части города», - писала назета «Елисаветградский вестник» у номері за 28 березня 1880 року.

У фондах Державного архіву Кіровоградської області зберігається кілька справ щодо виділення міською управою місця під будівництво тимчасового дерев'яного примішення цирку. Для цього міська управа віддавала в оренду два місця. Одне - на Банній площі, приблизно, де нині пам'ятник Богдану Хмельницькому, ближче до вулиці Чорновола. А інше - на Базарній площі: по вулиці Петрівській, на розі з вулицею Іванівською (Чорновола).

На початку серпня 1905 року на цій площі працювала «народна виставка картин». В її експозиції, зокрема, були дві картини Іллі Репіна. «Выставка усердно посещается публикой. Плата за вход – кто сколько может», - писала газета «Голос Юга».

У 1961 році на відзнаку 100-річчя від дня смерті Тараса Григоровича у сквері встановили пам'ятник поету із нетривких матеріалів, а у 1982 році його замінили на металевий (скульптори М. Вронський і А. Гончар, архітектор А. Губенко).

За пам'ятником Т. Шевченку будівля бібліотеки ім. А. Гайдара (нині Т. Шевченка). Її будували на відзначення 40-річчя комсомолу за проектом Володимира Сікорського.

Про Володимира Олександровича відомо, що працював він головним архітектором міста Ужгород, та які об'єкти спорудили там за його участі. А ще, що Сікорський був одним із засновників і першим керівником Музею народної архітектури і побуту України у Пироговому під Києвом.

Сікорський був прихильником малих архітектурно-художніх форм. Йому належав проект в'їздів у наше місто. Це було у 1958-1959 роках. «Місто повинне мати однакові «ворота» з усіх боків», - говорив Сікорський. Тож він розробив цей в'їзд у вигляді двох кам'яних стовпів, які стояли на узбіччях дороги з двох боків проїжджої частини. Ще однією визначальною роботою Сікорського у Кіровограді був так званий каскад басейнів за обласним судом.

Торік на будинку № 20 по вулиці Шевченка встановили пам'ятну дошку, що письменник народився на цій вулиці.

Історія земства в Єлисаветграді бере початок 2 березня 1865 року, коли відбулися перші повітові земські збори. Спершу земські установи знаходилися у колишньому будинку повітового дворянства на Ковалівці, на місці якого згодом збудували приміщення Єлисаветградського земського реального училища. Потім повітова земська управа орендувала будинок дружини капітана Баумгартена по вулиці Петрівській, на розі з вулицею Іванівською.

26 січня 1895 року земська управа купила будинок дружини капітана Баумгартена (після її смерті).

Це двоповерховий будинок, на підвалі, у плані має прямокутну форму з двома виступами (виступаючі ризаліти, в одному з яких влаштовані сходи) у бік дворової території. Планувальна система будівлі – коридорна з розташуванням приміщень з двох сторін. Профільована лиштва, замкові камені та сандрики (трикутні та прості прямокутні) надавали величності та порушували класичну стриманість площин стін, елементи ліпного декору надавали оформленню фасадів легкості. Боковий та дворовий фасади рівнозначні за оздобленням, бездоганно дотримуються стилю головних фасадів, пластично поєднуються в архітектурному виконанні. Віконні та дверні прорізи прямокутної та півциркульної форми. У підвіконнях влаштовані ніші, які оздоблені ліпним декором.

Завершує будівлю карниз з прямолінійними та криволінійними обломами, що спирається на фільончастий фриз, який прикрашений модульонами.

У 1914 році єлисаветградське земство вирішило перебудувати свою будівлю та добудувати до неї новий об'єм. Для складання проекту цієї перебудови оголосили конкурс, умови якого були надруковані у № 7 журналу «Зодчий» за той же рік.

Відповідно до умов конкурсу, збиралися капітально відремонтувати існуючу двоповерхову будівлю на підвалі, зокрема зробити внутрішнє перепланування кімнат з влаштуванням водяного опалення. А потім збудувати нову чотириповерхову споруду на вільній території вище існуючої будівлі уздовж вулиці Іванівської.

Був й інший варіант: збудувати триповерхову споруду, але тоді треба надбудувати над існуючою будівлею третій поверх. У випадку надбудови, допускалося перекомпонування фасаду старої будівлі, зберігши розташування існуючих віконних отворів. із залишенням існуючих віконних отворів. На подвір'ї мали бути сарай та гараж для автомобіля. А будівля повинна відповідати вимогам будівельного статуту та обов'язковим постановам Єлисаветградської міської управи.

У новобудові мала бути зала для земських зібрань (з двома вікнами та хорами навколо) площею 60 квадратних сажнів (сажень – 2,16 метра), тобто 130 квадратних метрів. Інші приміщення - кімната для приватних нарад, буфет, кабінет голови та приймальня біля нього, сім кабінетів для членів управи і секретаря (по 6 квадратних сажнів кожний), приміщення бухгалтерії, медичне, санітарне, страхове, будівельне, шкільне, ветеринарне, поштове відділення та приміщення господарського призначення. Загалом – більше 40 приміщень.

Земство хотіло бачити свою будівлю «монументальної архітектури, спокійного, але суворого характеру», тобто «декадентський стиль», як зазначено в умовах конкурсу, не допускався.

Входів до будівлі повинно було бути кілька, а головний вхід мав вести до великої зали земських зібрань і мати вестибюль з гардеробною. У будівлі не повинно бути прохідних кабінетів. На кожному поверсі - туалетні кімнати, у прибудові – ліфт. Кімнати повинні бути висотою два сажні, за виключенням зали для земського зібрання. Коридори - шириною до чотирьох аршинів. Опалення водяне, загальне на обидві будівлі.

Для авторів кращих робіт передбачалися три премії: перша у сумі 750 рублів, а друга і третя - на розсуд членів комісії. Цікава деталь: повітова земська управа мала право придбати за 200 рублів будь-який з не премійованих проектів.

Оголошення з конкурсними умовами на складання проекту перебудови та розширення існуючої будівлі Повітової Земської управи в Єлисаветграді. Журнал «Зодчий», № 7 за 16 лютого 1914 року, стор. 83-86.

До конкурсної комісії входив і О. Лишневський.

У № 35 журналу «Зодчий» надрукований відгук комісії суддів щодо конкурсних робіт. На конкурс надійшло лише чотири проекти.

6 травня 1914 року відбулися загальні збори Єлисаветградського повітового земства, на яких відкрили конверти і дізналися прізвища авторів премійованих проектів. Першу премію отримав цивільний інженер П.М. Давидов, другу премію - архітектори В.Ф. Соломович та М.Д. Фельгер, а третю премію – цивільний інженер А.Г. Джорогов та студент інституту цивільних інженерів Л. М. Качкачев.

Ось що про проект-переможець сказали члени журі: «Загальна розбивка плану досить живописна. Автор в окремому одноповерховому корпусі розмістив квартиру завідуючого, яка виходить на невелике подвір'я на розі земельної ділянки. Розташування входів, парадних сходів і групування приміщень відносно головної зали є вдалим. Розташування відділів зручне, причому форма окремих приміщень досить пропорційна. Відсутні парадні ворота з боку сусіда, та оскільки є внутрішній проїзд, то це відповідає вимогам Єлисаветградської міської управи, і журі цей недолік вважає неістотним. Фасад компактний у порівнянні з іншими проектами».

Як бачимо, триповерхової споруди біля існуючої двоповерхової будівлі земської управи так і не побудували. Очевидно, цим планам завадила Перша світова війна.

В інтер'єрі будівлі земської управи на другому поверсі у деяких кімнатах збереглися облицьовані кахельною плиткою печі опалення (раніше їх було 9). На першому поверсі опалювалися приміщення за допомогою круглих металевих печей (не збереглися). На першому поверсі з боку вулиці Шевченка, збереглися первісні литі чавунні колони (круглі у перетині на квадратних базах з вишуканими стилізованими капітелями). Первісне оздоблення інтер'єрів будівлі майже не збереглося. До наших часів збереглися: дві печі; парадні сходи з мармуровими проступками та з кованою огорожею; дерев'яні сходи чорного ходу, що сполучають приміщення першого, другого та аттикового поверхів, і служить виходом на дах; в приміщеннях першого поверху тягнуті стіно-стельові карнизи (падуги) та декілька стельових розеток.

Після 1917 року у будівлі колишньої повітової земської управи розміщувалися різні громадські організації.

У 1968 році вище будівлі колишньої земської управи, уздовж вулиці Луначарського (Чорновола), спорудили триповерхову будівлю школи № 5. А у 1995 році, коли будівлю земської управи передали школі, з дворового фасаду на рівні другого поверху між будівлями влаштували теплий перехід.

В.Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR

Фотографії С. Невесьолова та з колекції Ю.Тютюшкіна