Як лікували жителів у Єлисаветграді

історія

Якщо погортати щорічники «Голос Юга» початку минулого століття, то стане зрозуміло, що тоді питання безоплатної медичної допомоги та медичного страхування стояли не менш гостро, ніж сьогодні. У Єлисаветграді з населенням більше 80 тисяч тоді було 8 лікарень (тільки 3 із них – приватні) та близько шістдесяти лікарів.

Наприкінці ХІХ століття медичне обслуговування для усіх верств населення було платним (лікування у міській лікарні коштувало, наприклад, 30 коп. в день для єлисаветградців та 50 коп. для приїжджих, у земській лікарні – 65 коп. на добу). Але з початку ХХ століття і міська влада, і заможні городяни шукали шляхи, щоб здешевити лікування для небагатих городян чи навіть зробити його взагалі безкоштовним.

DOZOR вже писав про те, як це питання вирішила Анна Дмитрян. Проте двадцять безкоштовних ліжок, звичайно, усіх проблем не вирішили.

Міська, земська, єврейська

Нас завжди вражало, що більшість єлисаветградських лікарень не тільки збереглися до наших днів, але й до наших днів залишаються лікарнями – міська на Фортечних валах, земська, в якій донедавна був тубдиспансер (зараз ця територія, щоправда, належить МВС), лікарня святої Анни, приватна лікарня Гольденберга, а також Єврейська лікарня на Скотопригонній площі.

Найдавніша з них, звичайно, фортечна лікарня, відкрита у 1777 році. «Найновіша» - Єврейська лікарня (зараз – дитяча обласна), відкрита у 1914-му.

Невеличка єврейська лікарня існувала при єврейській богадільні з 1889 року. Проте у 1910 році багаті єврейські купці виступили з ініціативою збудувати у місті велику безкоштовну лікарню. Місце для лікарні виділили досить дивне – між великим машинобудівним заводом Бургарда та Скотопригінною площею, на яку на продаж звозили корів, волів, свиней та баранів з усього повіту. Проте з іншого боку, місце було ідеальним: лікарня знаходилася на межі центру міста та робітничо-селянських передмість, які тільки-но стали районами міста – Балки, Кущівки, Катранівки. Сюди їздив трамвай, тут було вуличне освітлення і т.п.

Багато років споруди Єврейської лікарні були у занедбаному стані. У радянські часи на її території побудували ще кілька корпусів, які затулили чудові старовинні будиночки. І зараз, коли старі корпуси реставрують, дуже шкода, що їх затуляють від нас нові будівлі і величезні тополі. Але якщо пройтися територією лікарні, то вже зрозуміло, що це теж одна з архітектурних родзинок нашого міста.

Назва «Єврейська лікарня», до речі, не означає, що тут отримували допомогу тільки хворі іудейського віросповідання. Це означає, що лікарня побудована і отримувалась винятково за кошти єврейської громади, а отримати безкоштовну допомогу тут могли всі.

Цікаво, що на початку минулого століття лікарні мали свою спеціалізацію. Фортечна лікарня, як і зараз, була інфекційною. Земська лікарні на вул. Олексіївській (зараз Єгорова) мала велике офтальмологічне відділення, створене за зразком віденської офтальмологічної лікарні. А також власну «Пастерівську станцію» – тут виробляли сироватку проти сказу та робили щеплення укушеним. Тоді укушених було набагато більше, ніж зараз, – щомісяця за допомогою зверталося більше шістдесяти людей. У лікарні св. Анни у 1907 році відкрили рентген-кабінет! Рентген коштував, до речі, дуже дорого – 2-10 рублів.

«Для бідних»

У 1900 році в Єлисаветграді була введена посада лікаря «для бідних». Це лікарі, які не працювали в лікарнях і амбулаторіях, а приймали хворих у приватному порядку, проте платила їм за це міська управа. Таких лікарів було на все місто лише три.

При усіх лікарнях працювали безкоштовні амбулаторії, проте зверніть увагу на час прийому: з 11.00 до 13.00 чи з 10.00 до 12.00. Тобто безкоштовна допомога насправді була дуже обмеженою. Безкоштовні лікарі мали право видавати неімущим хворим і безкоштовні ліки. Їх видавали чимало. Спеціаліст державного архіву Лариса Пасічник пише, що у 1895 році 8,5 тисяч осіб (тобто кожен десятий мешканець міста!) безкоштовно отримали ліки. «Неімущих» лікарі визначали на власний розсуд.

Треба сказати, що під час епідемій чуми, холери, тифу, дифтерії усе змінювалося. Усі (!) лікарі вивішували на своїх будинках червоні прапори на знак того, що до них можуть звернутися хворі, фельдшери – зелені, сестри милосердя – блакитні. На будинках хворих вивішували білі прапори, щоб лікарі могли швидше їх віднайти. Уся медична допомога під час епідемій була безкоштовною.

Після 1905 року підприємства міста почали страхувати своїх працівників. Значну частину страхових внесків складали перерахування самих робітників у так звані «лікарняні каси». Кожен працівник заводу чи фабрики перераховував у касу 1-3 коп. з кожного заробленого рубля. 1-3% - просто копійки за сьогоднішніми мірками! Власник підприємства мав додатково вносити до каси 75% від утриманого з робітників.

За цю суму робітники і члени їхніх родин (!) отримували ліки, лікування, і навіть «лікарняні», які, щоправда, не перевищували ½ від зарплатні. Жінки ж у разі вагітності та пологів, отримували допомогу протягом двох тижнів до пологів і 4-х тижнів після пологів в розмірі повного заробітку. У разі смерті члена лікарняної каси його родичі отримували допомогу у розмірі його місячного заробітку. Якщо вартість лікування працівника перевищувала можливості лікарняної каси, різницю доплачував власник підприємства. Слід зазначити, що тоді бухгалтери, інженери і т.п. отримували досить пристойну платню, тож на них ці норми не розповсюджувалися – вони лікувалися у приватних лікарів за власний рахунок.

Це ми до того, що, може, не треба сьогодні велосипед вигадувати? Це вже було. Багаті – за власний рахунок, малозабезпечені – за рахунок міста, працюючи городяни – за власний рахунок і рахунок підприємств…