Знаменська церква та будинок родини Тобілевичів: подорож мікрорайоном Бикове (ФОТО)

історія

Знаменська церква та будинок родини Тобілевичів: подорож мікрорайоном Бикове

У попередньому матеріалі медіапортал DOZOR вже почав знайомити з головними вулицями та численними провулками мікрорайону Бикове, де проживали відомі люди. Сьогодні ми продовжимо знайомство з цим мікрорайоном.

На цьому плані міста за 1913 рік ми бачимо православне Биковське кладовище (сьогодні воно забудоване багатоповерхівками), а далі за ним – богадільню (шкір вендиспансер). Нижче кладовища у напрямку Інгулу – Знаменська церква (зруйнована).

На місці нинішньої санепідемстанції позначений арештний дім. В «Історичному нарисі м.Єлисаветграда» за 1897 рік про Знаменську церкву зазначено:
«Знаменская деревянная с колокольнею. При ней: ограда каменная. Кладбище в недалеком разстоянии, окопанное рвом. За сгорением во время пожара в 1798 г. дел в елисаветградском духовном правлении сведений о времени постройки нет. По преданиям после церкви бывшей в крепости св. Елисаветы самая древняя. В 1893 году вместо деревянной, ветхой Знаменской церкви, иждивением елисаветградскаго купца Д. И. Купченко построена каменная 3-х престольная церковь с каменной оградой и каменным домом для церковно-приходскаго училища. Вся постройка обошлась до 80000 р».

Частина плану міста П. Рябкова за 1913 рік, на якій зображено квартали мікрорайону Бикове.

Слід додати, що гроші на будівництво кам'яного храму заповів також купець Сахаров, а найбільш ранні з відомих метричні книги цієї церкви датуються 1772 роком.

Фотографія 1906 року

Фотографія 1908 року

Фотографія 1910 року

Дем'ян Іванович Купченко - єлисаветградський купець 2-ї гільдії, потомственний почесний громадянин. Закінчив трикласне Єлисаветградське повітове училище. Був власником кількох будинків та магазинів. У 1893 році замість дерев'яної Знаменської церкви на Биковому власним коштом збудував трьохпрестольний кам'яний храм та будинок для церковно-парафіяльної школи вартістю 80 тисяч рублів.

За цей благодійний вчинок нагороджений золотою медаллю «За усердие». Разом з дружиною Євдокією заповів місту 100 тисяч рублів, відсотки з яких мали йти на утримання заснованої ними у 1906 році християнської богадільні неподалік Знаменської церкви (нині це три лікувальні корпуси, лабораторія та адміністративний корпус шкірвендиспансеру).

У газеті «Голос Юга» за 13 серпня 1905 року знаходимо наступне повідомлення: «Новая богадельня. Потомственный почетный гражданин Д.И.Купченко подал прошение в городскую управу на имя думы о том, что он желает выстроить за свой счет богадельню на Быковой со всеми удобствами на 50 кроватей.

Богадельню эту г. Купченко хочет содержать до своей смерти на свои средства, причем после смерти для дальнейшего функционирования богадельни он оставляеткапитал в 100 тысяч рублей. В своем обращении к думе г. Купченко, между прочим,просит позволить ему выстроить богадельню на городской земле, близ Быковскогокладбища. Думе остается только пойти на встречу доброму желанию г. Купченко».

Звернення потомственного почесного громадянина Дем'яна Івановича Купченка до міської управи, в якому він повідомляє, що починає будувати богадільню на міській землі, і просить звільнити його уплати місту акцизу за бутовий камінь. Лист датований 14 серпня 1906 року.

Викопіровка з плану міста Єлисаветграда, затвердженого 30 травня 1855 року, на якому вказані по лініях АВС квартали, які можуть бути виділені власникам земельних ділянок, що перебувають у зоні затоплення під час повеней. Склав цю викопіровку міський архітектор П. Барташевич. Цей і попередній документи знайшов у фондах обласного архіву краєзнавець С. Невесьолов.

За словами краєзнавця Василя Доценка, у Кіровограді для в'язниці СД окупанти визначили приміщення педтехнікуму по вулиці Польовій (нині Габдрахманова). Це було місце жахливих тортур, садистських катувань і прямих вбивств.

Знаменську церкву зруйнували комуністи приблизно у 1937 році. А от приміщення богадільні залишилися. До війни у них був педагогічний технікум, у роки війни – концтабір, після війни – госпіталь ветеранів Другої світової.

Парні портрети подружжя Купченків у 1892 році виконав єлисаветградський художник П.О. Крестоносцев (зберігаються в обласному художньому музеї).

Будівля для причту Знаменської церкви з подальшими добудовами

Можна назвати зо два десятки прізвищ архітекторів, інженерів і будівельних техніків, які творили дореволюційне обличчя Єлисаветграда, а їх будинки і сьогодні прикрашають наше місто. Серед них є й споруджені за проектами єпархіальних архітекторів.

Це, зокрема, будівля церковно-приходської школи у провулку Василівському, 16, біля Кафедрального собору. У цьому будинку кілька останніх років здобували вищу освіту цирульники та інші фахівці сучасної «вітчизняної культури».

Проектував будинок єпархіальний архітектор, титулярний радник Лев Феодорович Прокопович. Він здебільшого будував в Одесі православні храми, хоча має у послужному списку й кілька житлових будинків. Як єпархіальний архітектор Херсонської Духовної консисторії, робив проекти й для Миколаєва, Єлисаветграда та інших міст Херсонської губернії.

Наприкінці 1899 року Прокопович виконав проект церковно-приходської школи для нашого міста.

14 січня 1900 року до Єлисаветградської міської управи з письмовим проханням звернувся голова тимчасового будівельного комітету при Єлисаветградській Володимирівської Божої Матері церкви протоієрей Стефан Вовченко.

Він просив дозволу на побудову цегляної двоповерхової будівлі для церковно-приходської школи, у якій були заплановані квартири для учителів та причту. До свого прохання С.Вовченко додав проект будинку. У його правому нижньому куті стояв чорнильний відбиток штампу "Єпархіальний архітектор" і поряд підпис "Л.Прокопович".

Більше трьох місяців це прохання лежало під сукном у міській управі. І лише 20 квітня С.Вовченко отримав відповідь, що міська управа дала дозвіл на будівництво. На кресленні Л.Прокоповича стояла резолюція міського архітектора Єлисаветграда О.Лишневського, що він визнає проект задовільним і погоджує його будівництво.

Проектом передбачалося розміщення у будівлі на другому поверсі трьох квартир - для диякона та двох псаломщиків. На першому поверсі були квартири для вчителя, дві класні кімнати, клас для рукоділля, учительська та примішення для сторожа. Будівля у плані прямокутна, розміром 10х8.2 сажені (1 сажень = 2,134 метра), на два поверхи, мурована з керамічної цегли пластичного пресування, під частиною будівлі підвал.

В інтер'єрі збереглися печі, які обкладені рельєфною кахельною плиткою. На стелях розетки під люстри простих геометричних форм і рельєфні з використанням барельєфу (стан дівчини та рослинний орнамент). По периметру приміщень - карнизи. Автентичними є сходи.

Проект будинку ректора Єлисаветградського духовного училища Михайла Скворцова. Архітектор Шилін. 1860 рік. Згідно плану мікрорайону, знаходився цей будинок приблизно на перетині нинішньої Рівненської вулиці з Соборною вулицею.

Бикове з лівим берегом Інгулу з'єднували кілька мостів та кладок, зокрема Острівський та Миргородський. (Про усі кладки і мости ми уже розповідали).

Пам'ятна дошка на стіні будинку № 11 по вулиці Рівненській, яку було відкрито у вересні 1970 року. Того дня з теплим словом про автора "Вершників" виступили письменники Олександр Корнійчук, Олесь Гончар та Василь Козаченко. У тексті пам'ятної дошки помилка: Ю.Яновський поїхав навчатися до Києва не в 1919-му, а в травні 1922 року.

Цей будинок належав Тобілевичам. Три брати і сестра з цієї родини відомі театральному світу як Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський та Марія Садовська-Барілотті.

Пам'ятна дошка про перейменування Знаменської вулиці на вулицю Тобілевича

У 1872 році родина Тобілевичів придбала будинок по вулиці Знаменській (поруч була церква Знамення Божої матері). На ділянці знаходився будинок площею 130 кв. м (за часів Тобілевичів трохи більший, бо ще була кухня і ванна), флігель на дві кімнати з кухнею і великий садок.

Одинадцять років (саме стільки прожив Іван Тобілевич на Знаменській) садиба була осередком українського культурного життя в місті. У будинку збиралася прогресивна інтелігенція, проводилися літературні та музичні вечори.

Марко Кропивницький був бажаним гостем у будинку на Знаменській. Ось як згадує про це Євген Чикаленко, у подальшому відомий український громадський діяч, видавець та меценат, а тоді – учень Єлисаветградського земського реального училища, однокласник молодших братів Івана Тобілевича - Панаса та Миколи. Деякий час він квартирував у Тобілевичів:

«…По суботах у К.Карого часом збирались гості, члени бувшого аматорського гуртка, між ними і М. Кропивницький. Тоді Надія Карлівна грала на роялі, Кропивницький – на скрипці, а Михайло Тобілевич – на басолі (віолончело), а потім співали дуже гарно хором українських пісень».

У 2020 році виповнилося 140 років від дня написання єлисаветградцями широковідомого колективного листа історику літератури, етнографу, відомому російському журналісту, співробітнику журналу «Вестник Европы» Олександру Пипіну з проханням посприяти скасуванню ганебного Емського указу 1876 року про заборону української мови, літератури і театру.

Лист підписали: Іван Тобілевич, Марко Кропивницький, Євген Чикаленко, Андрій Грабенко, Надія Тобілевич, Опанас Михалевич, Олександр Тарковський, Олександр Волошин, тобто ті, хто жив у будинку на Знаменській або були його гостями.

Під час єлисаветградських гастролей 1883 року керівники першої української професійної трупи Михайло Старицький та Марко Кропивницький були гостями будинку на Знаменській. Тоді ж Івана Тобілевича було звільнено з поліцейського управління за політичну неблагонадійність і він отримав запрошення до акторського гурту.

У 1995 році у будинку Тобілевичів, з нагоди 150-річчя від дня народження Івана Карпенка-Карого, було відкрито літературно-меморіальний музей.

План будинку купця Мейєра Глікберга по вулиці Верхній Биковській, на розі з вулицею Великою Перспективною, сьогодні на його місці будівля колишнього ДТСААФу. Архітектор Шилін. 1860 рік.

З будинком Тобілевичів пов'язане й ім'я Софії Русової (1856-1940) - засновниці перших національних дитячих закладів, української просвітительки, літературного критика. Для української школи Русовою був написаний "Буквар", упорядкована "Читанка для дорослих". В різні роки вийшло кілька її книг, присвячених теорії і практиці дошкільного виховання, позашкільній освіті. У Києві нею було засновано видавництво "Українська книжка", редаговано журнал "Сяйво".

Книга С. Русової "Мої спомини" була видана у Львові 1937 року. В ній не обійдено увагою й будинок на Знаменській. Софія Русова мешкала деякий час в гостинній родині Тобілевичів у 1882 році: "Це було тоді одно з найкультурніших міст на Херсонщині… Оселилися ми в хаті старого Тобілевича, батька славетних артистів. Хата стояла у кінці міста за цвинтарем в густому, повному всяких овочів садку… Іван Тобілевич служив секретарем у місцевій поліції, але не мав нічого спільного з тим звичайним типом поліційного урядовця, що до нього ми звикли. Веселої вдачі, цікавився всякими культурними справами, любив музику, з захопленням говорив про театр та про своїх братів-артистів. Його хата була осередком культурного життя міста".

Ім'я Євгена Маланюка (1897-1968) - найвідомішого поета української еміграції ХХ століття, культуролога і історіософа також пов'язане з Биковою. Саме тут він провів вісім років учнівства у Єлисаветградському реальному училищі. Спочатку жив у кінці Бикової, потім адреса змінилася. Зберігся лист батька Маланюка на ім'я директора училища з повідомленням другої адреси Євгена у 1911 році: Церковна вулиця (нині Каховська), в домі Журко, навпроти Знаменської церкви, у хрещеного батька Олександра Петровича Кузнєцова. Це зовсім поруч з будинком Тобілевичів. Вже згадуваний Олександр Семененко, товариш Маланюка, Євгенове помешкання змальовує так: "Невеликий будинок, так званий "парадний хід", або вхідні двері з вулиці, малюсінька "передня", ну й обов'язкова "зала"… Плетені спинки віденських гнутих стільців і диванчик, теж гнутий і плетений". І додає: "Кілька кроків від Кузнєцових, на цвинтарі, скромному, майже бідному - могила рідної сестри Тобілевичів, артистки великого сценічного чару, що вмерла молодою, Садовської-Барілотті".

Краєзнавець Федір Шепель у книзі «Ніхто не хотів помирати» (Кіровоград, Імекс-ЛТД, 2014) розповідає про архівну справу учасників підпільної організації «Комітет по боротьбі з більшовизмом», яка з'явилася в Єлисаветграді як операція особливого відділення Першої кінної армії. Для нас цікава ця справа тим, що події, про які йде у ній мова, відбувалися за кілька десятків метрів, а то й ближче, від будинку, у якому на той час жив майбутній письменник Юрій Яновський, а у матеріалах цієї справи згадується і прізвище Яновського, очевидно, дядька письменника Петра Яновського.

У фондах Державного архіву Кіровоградської області зберігаються пожовклі сторінки справи із звинувачення 24 осіб у причетності до підпільної організації під гучною назвою «Комітет по боротьбі з більшовизмом». Це три томи, близько 800 аркушів, списаних та зшитих співробітниками «Херсонсько-Миколаївської губернської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією і посадовими злочинами при Херсонсько-Миколаївському Губвиконкомі». «Комітет» за задумкою особливого відділення Першої кінної армії повинен був стати тим ліхтариком, на який би зліталися усі, кому не до вподоби нова влада.

Чекісти розпустили серед населення чутки, що у будинку № 8, вікна якого виходять на Фортечну площу, вечорами почали збиратися якісь підозрілі люди. (Нагадаємо, що Юрій Яновський на той час проживав у будинку № 25).

У матеріалах цієї архівної справи згадується і прізвище «Сандига». Припускаємо, що цим Сандигою був Михайло Мусійович Драч, який потім став Ригорем Кобцем. На той час він проживав у гуртожитку заводу, де управителем був Ф.Кличко, по вулиці Нижній Биковській (сьогодні на перехресті з вулицею Андріївською).

У 1918 році у єлисаветградських газетах "Наша жизнь" та "Друг народа" друкувалися сатиричні вірші, байки та фейлетони, які були підписані «Рабочий Михаил Сандыга», «Солдат Михаил Сандыга», «Солдат М.С.». Це псевдоніми Михайла Драча.

Що ж стосується долі членів Комітету, то 29 березня 1921 року «особісти» провели їх арешти. Та затримали не усіх. Окрім Сандиги пощастило утекти з Єлисаветграда і Мейєру (Майському). Чи не нащадок це тих Мейєрів, які володіли землею у Тетянівці, на батьківщині Ю.Яновського?

А вирок був таким: Тихонова відправили до концтабору, Грохольського та Ковгана розстріляли, іншим фігурантам справи призначили легші покарання…

На фасаді цього будинку висить меморіальна дошка. Її дослівний текст наступний: "На цьому місці в будинку колишньої кінно-поштової станції перебували: в серпні 1824 року - великий російський поет Олександр Сергійович Пушкін, у лютому 1825 року — великий польський поет Адам Міцкєвич».

З чиєї ініціативи і коли була встановлена дана меморіальна дошка, держслужбовці, які займаються охороною культурної спадщини, не знають. Припускають, що це було у 1949-му, коли святкували 150-річчя з дня народження Пушкіна.

Про перебування у нашому місті двох великих поетів сусідніх народів відомо давно. У серпні 1824-го через Єлисаветград проїжджав з Одеси до нового місця призначення Олександр Пушкін і зупинявся у місті з 2 на 3 серпня.

А у лютому 1825-го кілька днів провів в Єлисаветграді Адам Міцкевич. Оскільки тоді не було готелей та заїжджих дворів, то вважають, що обидва поети ночували у трактирі при поштовій станції. Разом з тим документального підтвердження цьому немає.

На "Плане Военного города Єлисаветграда с окрестным местоположением, в настоящем виде», датованому 18 лютого 1833 року, є лише одна поштова станція. Позначення нанесене словами та малюнком поштового ріжка. Знаходилася ця станція по Великій Пермській вулиці, на місці нинішнього пивзаводу.

А от на плані мікрорайону Бикове такого позначення немає. Тож стверджувати, що на той час там була поштова станція - не можна. Найбільш ймовірно, що Пушкін та Міцкевич зупинялися по вулиці Верхній Пермській.

Можна припустити, що ініціатори встановлення меморіальної дошки заблукали у двох "ямах". У будинку санепідстанції була "боргова тюрьма". Її ще називали "ямою", і у ній сиділи виключно за борги. Двоповерховий цегляний будинок з підвалом має два фасади та спрощені просторове вирішення інтер'єрів і оформлення, що відповідало первісному призначенню будівлі. У підвалі збереглися металеві двері колишньої тюремної камери. Будинок неатрибутований.

Боргова в'язниця проіснувала на Биковому до 1905 року. Потім у ній розмістили політичну в'язницю. Серед її відомих в'язнів - поет Олексій Гмирьов, який сидів тут двічі. 13 лютого 1905 року під час обшуку в його квартирі у Миколаєві знайшли прокламації і заарештували. Спочатку Гмирьов перебував у в'язниці у Миколаєві, на початку березня його перевели в Єлисаветград, а наприкінці квітня — у Херсон. У 1906 році Гмирьова заслали до Сибіру.

Проте у червні того ж року йому вдалося утекти і повернутися до Миколаєва, а звідти, за порадою друзів, переїхати до Єлисаветграда. Та вже 9 вересня його знову заарештували. На цей раз за сфальсифікованим звинуваченням в умисному вбивстві єлисавегтградського поміщика Григорія Луцького. 26 січня 1908 року визнали винним і засудили до 6 років і 8 місяців каторги. Більшість своїх віршів Гмирьов написав у в'язницях, зокрема і в єлисаветградській.

У 1939 році у цій будівлі розмістили обласну санітарну епідеміологічну станцію. "Ямом" у XVII-XVIII століттях на Русі називали кінно-поштові станції. Тож не виключено, що якийсь кіровоградський краєзнавець-комуніст погорів на цих двох словах, вирішивши, якщо у приміщенні нинішньої санепідстанції була "яма", то значить там була кінно-поштова станція, а отже, там зупинялися Пушкін та Міцкевич.

Меморіальна дошка на їх честь висить на фасаді будинку уже понад 60 років. А клерки, які займаються охороною культурної спадщини, так і не знайшли часу, щоб знайти в архівах документи, які б підтверджували, або ж навпаки спростовували рішення своїх колег. Щоправда, вони й самі сьогодні дають дозволи на встановлення меморіальних дощок у місті не на тих будинках та з грубими фактологічними порушеннями у текстах.

На фасадах кількох будинків Бикового ще можна бачити старі металеві вироби, як на цій фотографії будинку № 38 по вулиці Верхній Биковській.

Будинок по вулиці Верхній Биковський, який був побудований більше ста років тому.

Будинок по вулиці Нижній Биковській, у якому жив М.Тараканов, український хоровий диригент і педагог.

В.Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR

Фото С.Невесьолова і з колекції Ю.Тютюшкіна