×
 
 
Шкільні війни в Кіровограді:
Булінг – модне слово чи нова проблема?
Останнім часом кіровоградські ЗМІ чи не щотижня повідомляють про випадки насильства в дитячих колективах. У другій школі десятикласник вдарив п'ятикласника, у 29-й хлопець прийшов на уроки з ножем та поранив однолітка, у тридцятій – п'ятикласник теж начебто постраждав від зіткнення зі старшим учнем, дві старшокласниці зі школи № 23 побили третю… Зараз і такі випадки, і цькування дитини в класі прийнято називати словом «булінг».
З англійської булінг перекладається, як цькування, знущання, тобто систематичний фізичний або психологічний тиск на одного члена колективу з боку інших. За словами начальника відділу ювенальної превенції ГУНП в області (так тепер називається «дитяча кімната міліції») Сергія Бочарнікова, не всі перераховані випадки мають ознаки систематичного тиску, іноді мова йде про поодинокий випад агресії, а то й про випадкову травму. З іншого боку, ми звертаємося в поліцію, тільки якщо мова йде про фізичне насильство і тілесні ушкодження. Про випадки систематичного приниження, кібербулінгу (цькування в соцмережах) кіровоградці повідомляють в поліцію дуже рідко. Хоча й батьки, й педагоги, й поліцейські добре розуміють: такі речі можуть бути набагато небезпечніші, ніж кілька синців…

Про булінг і методи боротьби з ним DOZOR поговорив із головним «дитячим поліцейським» Сергієм Бочарніковим, «дитячим прокурором» - начальником відділу ювенальної юстиції обласної прокуратури Аллою Мороз та дитячим психологом Інгою Кузнєцовою.
 
«А был ли буллинг?»
У підліткових колективах цькування існувало завжди – і 10 років тому, і 30, і 100. А про бійки й казати нічого: сучасні діти (якщо порівнювати з їхніми батьками) майже не б'ються. Звичайно, сьогодні «булінгісти» активно використовують нові сучасні методи, як то зйомки знущань на відео, цькування в соцмережах і т.п. Але це деталі. Якщо вірити офіційний статистиці, то з роками кількість випадків шкільного насильства не збільшується. Чому ж сьогодні шкільні бійки потрапляють у топ новин?

Торік ЮНІСЕФ оприлюднив результати власного дослідження, в якому заначив, що 24% підлітків в Україні є або були жертвами булінгу, при цьому майже половина з них нікому про це не розповідала. 2-го жовтня Верховна Рада прийняла у першому читанні Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу», в якому, зокрема, містяться норми про досить суттєві грошові штрафи для учнів-агресорів, їхніх батьків та навіть вчителів. Міністерство освіти і науки створило робочу групу, яка має до 1 грудня розробити план протидії булінгу в школі. Свої цінні рекомендації з цього приводу оприлюднив навіть мінздрав.

Таким чином у нашу громадську свідомість ввели не зовсім зрозуміле слово булінг. Не зовсім зрозуміле, тому що законопроект про протидію булінгу є, а законодавчого визначення, що воно таке, поки що немає… Тож кожен трактує це поняття по-своєму.
- Чітких меж не існує, - каже Сергій Бочарніков. – Такі речі може відчути, нащупати тільки вчитель - людина, яка безпосередньо щодня спілкується з дітьми. Я ні в якому разі не хочу, щоб це прозвучало, як «вчитель винен» (у нас і так зараз прийнято на вчителів всіх собак вішати). Але поліція зазвичай дізнається про такі випадки, коли вже є тілесні ушкодження. Хоча от ми кажемо про випадок у 29-й школі, коли хлопчик приніс ніж, то це, виявляється, не перший епізод з ножем був у цій школі, але нас ніхто не повідомляв
- Якщо б моя дитина (не дай, Боже) пішла в школу з ножем, мені б хотілося, щоб до мене додому приїхала поліція, щоб дитина усвідомила серйозність ситуації…
- Якщо є звернення зі школи або від батьків, ми приїдемо і проведемо бесіду. Але батьки різні. Ми зараз працюємо з хлопчиком, батьки якого навіть поговорити з ним не дають, оберігають його від нас так, наче ми – це і є найбільше зло
- А взагалі таких звернень багато?
- З початку року – більше двадцяти в Кіровоградській області. Не можу сказати, багато це чи мало.
За словами ж Алли Мороз, з початку року відкрито лише десять кримінальних проваджень щодо вчинення злочинів неповнолітніми проти неповнолітніх і значна частина з них стосуються заволодіння майном, тобто крадіжок гаджетів. (Якщо ми правильно зрозуміли, це означає, що більшість батьків постраждалих забирають заяви ще до початку кримінального провадження або взагалі не подають їх). Та й насправді і поліцейські, і представники прокуратури говорять не про випадки булінгу, а про всі злочини неповнолітніх проти неповнолітніх, які можуть відбуватися і поза межами шкільного колективу.

Кожен з цих випадків – це, безумовно, трагедія. Але з точки зору статистики, говорити про «епідемію» навряд чи можна…
Психолог Інга Кузнецова вважає, що закон про протидію булінгу сьогодні необхідний, але…
- Градус невдоволення, агресії в суспільстві сьогодні дуже високий, - пояснює вона. - І не секрет, що багато українців мають дома зброю. Якщо у нас і надалі не буде ніякої відповідальності за цькування в школі, то у найближчому майбутньому нам теж слід чекати хлопчиків зі зброєю, які розстрілюватимуть однокласників.

Але сьогодні є небезпека того, що маятник хитнеться в інший бік і ми будемо вважати злочином будь-яке непорозуміння в дитячому колективі. Не всякий конфлікт є булінгом, не завжди його треба придушувати, конфлікти – це нормально, навіть необхідно
.
 
А жертви хто?
Поради психологів щодо того, як зрозуміти, що вашу дитину «булять» у школі, надрукували вже всі профільні видання. Зазвичай все зводиться до зрозумілих речей: дитина не хоче йти в школу (судячи з цього, там «булять» усіх), не розповідає батькам про шкільне життя, часто приходить додому у брудному одязі і т.п. Тож повторюватися не будемо.
- Найчастіше жертвами булінгу стають діти, які вже зазнали утисків у родині, - каже Інга Кузнєцова. - Оскільки вони вже вважають, що з ними можна так поводитися. Дитина, яка зростає в родині, де її поважають, відразу гостро реагує на цькування, тому що відчуває, що це ненормально.

Але це може бути і тиха дитина, яка просто нерелевантна саме цьому колективу. В іншому колективі вона почуватиметься добре і легко знайде друзів
.
- До вас часто звертаються жертви булінгу?
- Звертаються. Але батьки так не формулюють. Кажуть «з дитиною ніхто в класі не дружить». Часто це пояснюється особливостями характеру. Наприклад, дитина дуже гостро реагує на будь-яку критику – криком, бійкою і т.п. З часом інші діти починають уникати спілкування з нею... Або демонстративна поведінка, коли дитина сама провокує конфлікти, а потім жаліється, що її образили – це теж не рідкість… Треба розбиратися з кожним конкретним випадком. І обов'язково слід працювати з агресором. Це зазвичай нещасні діти, із заниженою самооцінкою, які можуть самоствердитися тільки за рахунок інших.
Інга розповіла, що сама була «жертвою». Відмінниця, розумниця, спортсменка, активна дівчина, в якої було багато друзів, тим не менш протягом кількох років (!) зазнавала цькування з боку двох однокласників. Це, на нашу думку, надзвичайно важливе зізнання. Жертвою може стати кожен!
- Якою б не була ваша дитина, вона не повинна страждати! – каже психолог. - Якщо ви бачите, що з дня на день вона страждає від того, що хтось її ображає, не залишайте це без уваги. Не потрібно говорити "розбирайся сама". Вона не розбереться! Не потрібно говорити "не звертай уваги". Вона буде звертати. Є чутливі діти, які дуже близько приймають все до серця. Саме вони і стають жертвами булінгу. Я була саме такою дитиною, я гостро реагувала на всі образи. Що робили всі інші, коли двоє хлопців ображали мене? Навіть ті, хто був моїми друзями? Сміялися. Що робили мої батьки? Говорили "не звертай уваги". Я страждала.

Булінг - це соціальне явище, дитина не в змозі впоратися з ним сама. Що потрібно робити? Йти до класного керівника, до директора. Йти до батьків дітей, які знущаються над вашою дитиною. Вони не мають право цього робити! І ваша дитина не повинна вміти дати їм відсіч.
Якщо ж це не допомагає, і ви впевнені, що це не тимчасовий конфлікт, а саме цькування, дзвоніть «102». Питаємо у Сергія Бочарнікова:
- А там не будуть сміятися з батьків, які повідомлять про приниження чи погрози в соцмережах?
- Ні, ми обов'язково відреагуємо. Якщо немає тілесних ушкоджень, то єдине, що ми можемо зробити, це – профілактична бесіда. Але десь у 40 % випадків цього достатньо. Якщо мова йде про тілесні ушкодження, то дитина, якщо їй є 14 років, несе кримінальну відповідальність. Якщо немає, то батьки сьогодні можуть нести адміністративну відповідальність за статтею «Неналежне виконання батьківських обов'язків», але різні суди трактують цю статтю по-різному
Майор Бочарніков розповів, що сьогодні за кожною школою області «закріпили» поліцейського. Це не тільки працівники ювенальної превенції (їх просто фізично не вистачає), але й патрульні, слідчі і т.п. Завдання цих поліцейських – не читати лекції, а щомісяця відвідувати школу, спілкуватися з адміністрацією, психологом, соціальним педагогом, щоб вчасно помітити проблему.

Алла Мороз розповіла нам, що є ще один дуже дієвий метод впливу на юних правопорушників – організація екскурсії в «дитяче СІЗО» (сьогодні воно називається «установа попереднього ув'язнення»). Така «честь» випадає, звичайно, не всім, а тільки тим, хто вже має конфлікт із законом. Але, стверджує Алла Мороз, спосіб дуже дієвий, побачивши камери, в яких живуть їхні однолітки, решітки на вікнах і т.п., підлітки якось швидко втрачають запал…
 
«Я малолетка. Что мне будет?»
- Як ювенальний прокурор, я чую цю фразу досить часто. – каже Алла Мороз. – Для дітей ми дійсно рідко вимагаємо попереднього ув'язнення та реальних термінів засудження. Це така особливість роботи ювенальних прокурорів у рамках національного та міжнародного законодавства. В першу чергу ми повинні, звичайно, захистити жертву, але якщо обвинувачуваний неповнолітній, то ми і його маємо захистити, дати йому можливість виправитися, ресоціалізуватися.
У "СІЗО" підлітки потрапляють нечасто. Але потрапляють – у випадках, коли скоюють особливо тяжкі, повторні злочини, якщо слідство та суд мають підстави вважати, що вони можуть втекти, вплинути на свідків, а в деяких випадках - якщо правоохоронці бояться за їхнє життя.
- До прикладу, в УВП зараз перебуває хлопчик, який зґвалтував 7-річну дівчинку і відібрав у неї телефон, - розповідає Алла Мороз. – Серед білого дня, на вулиці. Ми забрали його, тому що складалося враження, що в селі його б лінчували. Відносно цього хлопця має місце значна педагогічна та соціальна занедбаність: йому 14 років і він не повністю розумів, що гормонально з ним відбувається. Даних про те, що він раніше переслідував цю дівчину, немає. Просто зустрів її на вулиці, відчув статевий потяг і затягнув під міст… Ми навіть спочатку підозрювали, що він неосудний. Але за висновками психіатра, він осудний, просто ніхто ніколи не пояснював йому елементарних речей.
В іншому селі інший хлопчик, якому немає ще навіть чотирнадцяти, зґвалтував свого малолітнього сусіда, тому що подивився відео і захотів спробувати! І він теж виявився осудним!
- Мама потерпілого швидко зреагувала. Вони гралися, дитина прийшла додому: болить. Мама його відвезла в лікарню, і там виявили тілесні ушкодження… Що може пояснити трирічна дитинка? На щастя, маленькі діти просто забувають такі речі, швидко витісняють їх. Ми практикуємо застосування спеціальної методики, коли дитина спілкується тільки з психологом у комфортній обстановці, без участі поліцейських. І хлопчик показав психологу на м'яких іграшках, що відбулося
Якщо вже мова зайшла про «треш», то ми не могли не запитати Аллу про ті резонансні випадки, які відбулися в обласному центрі. Чим закінчилася минулорічна справа, коли троє підлітків – дві дівчини і хлопець – познущалися з 12-річної дівчини? Де знаходиться вбивця Ані Жаданової – хлопець, який в 16 років зґвалтував та вбив свою дванадцятирічну сусідку, розчленував її труп, заховав частинами на смітнику і два тижні разом з усіма «шукав» Аню?
16-річний вбивця, якому сьогодні вже 24, знаходиться за гратами – це один з тих рідких випадків, коли прокурор вимагав не тільки реального терміну, але й максимального строку ув'язнення – 15 років. Суд зважив на те, що хлопець неповнолітній (інших пом'якшувальних обставин у справі не було – поведінка підлітка, який врешті-решт зізнався у вбивстві, але не визнав своєї провини, стверджуючи, що дівчина його спровокувала, вразила навіть досвідчених слідчих) і засудив його до 14 років ув'язнення. Щодо підлітків з Ковалівки, то суд триває вже цілий рік, всі троє весь час слідства знаходилися під домашнім арештом.
- Ваші колеги постійно питають, чому так довго і чому ми не пускаємо їх на судові засідання, - каже прокурор. - Але будь-які судові засідання, в яких обвинувачуваними є неповнолітні та особливо щодо статевих злочинів, завжди проходять у закритому режимі. Зазвичай такі суди дійсно проходять швидше. Але про навмисне затягування мова не йде. В даному випадку суд затягнувся з суто технічних причин. Після реформи у Ленінському суді, який розглядає цю справу, просто фізично не вистачає суддів
Яке відношення ці дикі випадки мають до булінгу? Майже ніякого (хіба що жахлива історія на Ковалівці). Але про них варто пам'ятати. Хоча б для того, щоб ми, дорослі, усвідомили: деякі діти (так само, як і деякі дорослі) здатні на такі несамовиті, неймовірні речі, які навіть уявити собі неможливо, і не ігнорували дитячі конфлікти.
Переглядiв: 769
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ