Вулиця Дворцова: від пам'ятника трамваю до «Гранд-Готелю»

історія

Вулиця Дворцова:
від пам'ятника трамваю до «Гранд-Готелю»

У попередніх матеріалах медіапортал DOZOR розповідав про земське училище, сквер Воровського, палац, будинок Соколовських-Бородіних, театр "Ілюзія" тощо. Сьогодні продовжуємо подорож вулицею Дворцовою по трьох наступних її кварталах - від вулиці Шульгіних (Миргородської, Калініна) до вулиці Великої Перспективної.

Одним з найкрасивіших будинків вулиці Дворцової є двоповерхова споруда, у
якій сьогодні бібліотека ім. Євгена Маланюка. Будинок неатрибутований. У різних
джерелах його фундаторами називають братів Долинських. За даними 1907 року будинок належав Йосипу Марущаку, члену облікового комітету міського громадського банку.

Припускаємо, що автором проекту будинку був Олександр Лишневський,
головний архітектор Єлисаветграда у 1895-1901 роках.

Коли у квітні 1901 року до міської управи надійшла колективна скарга кількох
підрядників та майстрів з вимогою усунути Олександра Львовича від приватних та
вільних робіт в Єлисаветграді, серед тих, хто заступився за архітектора, був і
ротмістр Леонід Долинський: "...для каждого гражданина, интересующегося внешним благоустройством и красотой города, ясно, что со времени вступления в должность городского архитектора г. Лишневского, город наш стал поразительно украшаться красивыми и изящными постройками и прочим комфортом, что по нашему мнению должно быть засчитано в большую заслугу г. Лишневскому".

Далі Леонід Долинський зазначив, що коли Олександр Лишневський
споруджував його будинок, то вони з братом «никакого гнета или давления не
испытывали», як про це писали у своїй скарзі підрядники та майстри. Домовласник
висловив архітектору Лишневському свою вдячність.

(Леонід Федосійович Долинський, нащадок старовинного дворянського роду, народився у 1850 році в Єлисаветградському повіті. Був великим землевласником. Помер у 1919 році. Дружина Віра Іпатівна Шпаковська, 1860 року народження, вважалася першою красунею України у 1880-х роках, померла у 1915 році).

До речі, на двох вуличних фасадах цього будинку встановлені пам'ятні дошки.

На цій дошці зазначено, що «в 1926 році цю вулицю названо іменем Декабристів.
Дошку встановлено на відзначення 150-річчя повстання Декабристів», тобто у 1975 році.

Виносний металевий щит з історичними даними про цей будинок. Текст відповідає даним, які сьогодні відомі про нього. Очевидно, автор тексту знайомий з останніми публікаціями про будинок.

А от текст на цій пам'ятній табличці вартістю більшою, ніж 15 тисяч гривень, яку
до фасаду будинку з вулиці Дворцової торік «пристріляли» працівники міськради, писав якийсь неук. Читаємо: «Особняк звели у 1911 році на кошти земського гласного Марущака». Разом з тим, Марущак купив цю будівлю у Леоніда Долинського у 1907 році (читай вище)!

Фото з альбому міського управління культури за 1959 рік

Будинок учителя

У єлисаветграських газетах згадується будинок Гунькіної та Гунькіна, який
знаходився по вулиці Дворцовій, на розі з вулицею Інгульською. Припускають, що це
будинок № 22а по вулиці Дворцовій. Відомий він тим, що за радянської влади, і ще кілька років тому, на другому поверсі був Будинок учителя.

З архітектурної точки зору цей двоповерховий будинок характеризується
аттиковим поверхом та півколонами на рівні другого поверху. Слід додати, що будинок неатрибутований.

«Спеціалісти» з міськради на фасаді будинку також «пристріляли» пам'ятну дошку з текстом: «на початку ХХ століття тут було повітове казначейство». Разом з тим, не виключено, що цей підрозділ повітової земської управи міг бути у будівлі, яка ближче до перехрестя!

Не слід звертати уваги й на наступне речення на цій табличці: «будівля з'явилася у
1890-1900 роках на перетині тодішніх вулиць Дворцової та Інгульської і замкнула
забудову кварталу». Підкреслимо: будинок неатрибутований, і як він міг щось
«замкнути», якщо до перехрестя був ще один будинок.

Єврейська чоловіча гімназія Е. Шалита та М. Волова – останній середній
навчальний заклад, який був відкритий в Єлисаветграді у дореволюційні часи.

До того ж це був єдиний у місті єврейський чоловічий навчальний заклад. Знаходилася гімназія у будинку Федора Шатова по вулиці Дворцовій, на розі з вулицею Інгульською.

Оскільки відомо, кому належали будинки на інших трьох кутах цього перехрестя, припускаємо, що це будинок, у якому сьогодні управління цивільного захисту та редакція «Вечірньої газети», і який сусідній з будинком Гунькіної.

Галерея будинку Шатова, яка виходить на подвір'я

Галерею огороджує кована ажурна металева решітка. Очевидно, одна з найкрасивіших, які збереглися у місті до наших днів.

Гімназія була відкрита на підставі дозволу попечителя Одеського учбового округу
від 13 червня 1916 року. Спершу було три основних і два підготовчих класи. У перший рік навчання до гімназії прийняли 180 учнів, а уже у 1917 році учнів було 370. «За три роки гімназія здобула увагу і симпатії єлисаветградців», - читаємо в одному з документів навчального закладу, що зберігається у Державному архіві області. У 1919 році в гімназії працювало 14 викладачів. Директор Е. Шалит викладав арифметику, алгебру та геометрію, а інспектор М. Волов читав географію та природничі науки. У зв'язку з недостатньою кількістю навчальних класів заняття проходили у дві зміни. У списках учнів гімназії знаходимо багато відомих у Єлисаветграді прізвищ. На жаль, нікому з них не судилося отримати документ про закінчення цього навчального закладу. Радянська влада вирішила реформувати стару систему освіти, і гімназію закрили.

У фондах Держархіву області зберігся авторський ескіз проекту фасаду
будинку Давида Харлаба на розі з вулицею Інгульською, який виконав Яків Паученко, і який датований 1910 роком. Будівництво було завершено уже після смерті архітектора, у 1915 році. Ріг будівлі вінчає купол. Центральна частина з головним входом має півциркульну форму у плані. Купол підтримують спарені колони, які стилізовані під іонічний ордер, фриз прикрашає ліпний орнамент.

Біля входу - виносний щит з історичною інформацією про цей будинок, на якому
текст вицвів і не проглядається. Поряд на стіні пам'ятна дошка, невідомо коли
встановлена, очевидно, у 1970-х роках.

На цій табличці вказано, що це пам'ятка архітектури, відділення міжнародного
банку, яка збудована у… 1910 році. Тобто, у нашому місті охороною культурної
спадщини і раніше займалися неуки.

На фасаді будинку є табличка з текстом: «6 жовтня 1926 року Інгульська вулиця
була перейменована на вулицю імені Декабристів на відзначення 100-річчя повстання декабристів 1825 р.».

Не обійшли увагою цей будинок й «історики» з міської ради. Торік і на цій будівлі
вони «пристріляли» свою табличку. Слід додати, що це, напевне, єдина з кількох десятків таких табличок, на якій більш-менш достовірна інформація.

Далі йде двоповерховий будинок №19, на фасаді якого емблема навчального
закладу та дата побудови - «1950». Споруджувався він як адміністративна будівля
школи фабрично-заводського навчання № 2 за проектом архітектора Олександра
Возного.

На будинку № 23 охоронна дошка, на якій вказано, що у ньому була земська
аптека. На нашу думку, тут допущена помилка. Адже на усіх відомих ярликах земської аптеки, які клеїли на пляшках та упаковках з ліками, зображений будинок… № 21.

Автори встановлення цієї дошки помилилися і з датою спорудження будинку,
вказавши, що це 1910 рік. Насправді, збудований він раніше, якщо у ньому справді
була земська аптека. Припускаємо, що будинок № 21 належав Бострему, а будинок
Тростера був далі, у 1950 році на його місці побудували новий будинок. Сподіваємся, що комусь з краєзнавців вдасться знайти архівні документи, які підтвердять, чи навпаки спростують наше припущення.

На розі з Інгульською вулицею, де зараз офіс «Ощадбанку», знаходився одноповерховий будинок, а далі - будинок Громадського зібрання. Він був збудований у 1869 році купцем Дашевським за проектом Матвеєва. У 1872 році Громадське зібрання викупило цей будинок, а у наступному році добудували другий поверх, на якому розмістили клуб та бібліотеку. На фасаді була пам'ятна дошка, що тут у 1869-1883 роках виступав аматорський театральний гурток, заснований І. Карпенко-Карим та М. Кропивницьким, а у 1875 році уперше поставлено «Вечорниці» П. Ніщинського. Тобто, сцену цього будинку можна назвати колискою українського театру.

Окрім того, тут виступали Олексій Толстой, Олександр Вертинський, Ігор Северянин та багато інших видатних акторів, письменників, поетів, співаків та музикантів. У середині 1990-х років минулого столітття, уже за часів незалежної України, будинок зруйнували.

Подвір'я будинку № 28 по вулиці Дворцовій від подвір'я будинку № 36 б по вулиці Чорновола відділяє глуха, висотою у два поверхи, цегляна стіна

На стіні триповерхового будинку № 28 охоронна табличка, що тут до Жовтневого
перевороту було правління банку, а от якого – ініціатори встановлення дошки не вказали.

Припускаємо, що фундатором, або ж одним із власників цього будинку, був
Едмунд Гюнтер. Архівний документ свідчить, що у 1911 році міська управа надала йому дозвіл на надбудову третього поверху на своєму будинку по вулиці Дворцовій.

А 14 квітня 1914 року газета «Голос Юга» повідомляла про новобудови того року, зокрема згадувала і цей будинок.

Пам'ятну дошку з позначенням «Гранд-Готель» також встановили не на тому будинку

На непарній стороні вулиці, між Іванівською та Великою Перспективною
вулицями, згідно плану П. Рябкова за 1913 рік, були товариство «Опора» та «Гранд-
Отель», - очевидно це будинки № 29 та № 31 відповідно. Разом з тим охоронна
дошка з позначенням «Гранд-Готель» розміщена аж на фасаді будинку № 33.
Припускаємо, що це зроблено помилково, адже у кількох повідомленнях газети «Голос Юга» зазначається, що напроти «Гранд-Готелю» знаходиться Об'єднаний банк, тобто вікна готелю не виходили на площу. Готель був на другому поверсі будинку № 31, а на першому була книжкова крамниця Р. Злотопольського.

На цій поштовій листівці бачимо на другому поверсі будинку навпроти трамвая вивіску
«Гранд-Готель»

На цій післявоєнній фотографії у ніші на другому поверсі будинку № 33 бачимо
скульптуру Аполона. Як пишуть автори книги «Маленький Париж», скульптура була мармуровою і, начебто, її демонтували у 1954 році, коли відзначали 10-річчя звільнення Кіровограда від фашистських загарбників. Тоді ж на фасаді влаштували ліпнення у вигляді герба Радянського Союзу та щита зі словами Сталіна «Наше дело правое – мы победили». За Радянських часів тут був Центральний лекторій. Сьогодні на фасаді уже немає ні герба, ні щита. Де поділася статуя Аполона – невідомо.

На розі з Іванівською вулицею, де зараз шестиповерховий корпус
облдержадміністрації, знаходився двоповерховий будинок, на першому поверсі якого
були магазини, а на другому - банк.

Про історію комплексу будівель, в яких сьогодні знаходиться облдержадміністрація, та площу перед нею, ми уже розповідали, тож обмежимося кількома рядками. Землю цю подарував місту у 1839 році сенатор Іван Фундуклей. У 1848-50 роках міська влада розпочала будівництво цегляної двоповерхової споруди з каланчею та поряд двох однакових будинків. Потім було кілька добудов та перебудов. У середині 1960-х років влада добудувала третій і четвертий поверхи. Таким, як сьогодні, приміщення ОДА стало у 1968 році.

На цій фотографії біля вікна бачимо частину стіни колишньої будівлі міської управи

На Бульварі, на розі вулиць Дворцової та Великої Перспективної, знаходився деревяний павільйон, у якому був книжковий магазин І. Золотарьова. На цій поштовій листівці він зліва у кадрі.

По вулиці Дворцовій мали нерухомість багато відомих в Єлисаветграді людей.
Чимало будинків на вулиці заслуговують на те, щоб на них була встановлена
охоронна дошка, або ж хоча б табличка із зазначенням того, що це за будинок, і
кому він належав. Приміром, як на будинку Варшавського, у якому орендував
приміщення Володимир Менчиць під перший у місті український книжковий магазин.

До речі, у радянські часи на вулиці Леніна було кілька книжкових магазинів. Але
про усе це – у наступних публікаціях.

В.Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR.

Фотографії з колекції Ю.Тютюшкіна.