17 березня у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого відбулася творча зустріч з Романом Любарським, поетом, письменником, публіцистом. Це друга зустріч з циклу заходів у спільному проєкті музею і Кіровоградської письменницької організації «Нові імена у Кіровоградській обласній організації НСП України. Творчі портрети». Ну, як нові? У письменника вже є сім поетичних збірок і три книги прози. При чому першу свою поетичну збірку він видав аж у 1995 році – «Время звезд и дождей». Тоді його поезію оцінили досить високо. Брала «інтерв’ю» у Романа Рафаїловича очільниця Кіровоградської обласної організації Національної Спілки письменників України Надія Гармазій.
Як ставилися ваші рідні до того, що ви писали? - питає Надія Гармазій.
- Мама в мене швачка. Коли я сидів і щось записував у блокноті, вона казала: «Покинь цю дурну справу!». Батько, коли я списав два зошити, звернувся до своїх друзів у «Кіровоградську правду». Це був, десь,10 клас. Володимир Олександрович Базилевський погодився зустрітися зі мною: «Забудь на деякий час про ці незрозумілі і підліткові «соплі» (ну, звісно, він сказав не так, якось делікатніше сказав, але суть мені була зрозуміла). А потім, коли ти вже не зможеш втримати в собі, пиши. Працюй над словом, над словом треба дуже серйозно працювати, і читай побільше». Я звісно похнюпився, і того ж вечора спалив оті два зошити. Але я справді не писав роки три-чотири. Я витримав…
Говорили й про його крайню книгу – «Бузковий рай». «Бузковий рай» ‒ то все те, що лишилося за гранню війни, вбивств та вибухів, то наші теплі спомини про інше життя, дитинство, наше місто... Книга складається з двох частин: поезії й прози. У першій частині зібрана антивоєнна і громадянська лірика. Друга – це оповідання і новели. Читав сам автор:
- Купуйте картоплю… Бравенька…
Мені забагато. Тепер я сама.
На трасі торгує старенька.
В хустині рябій. Сумна.
- У хату влучила міна…
Від рани помер дідусь…
Під Щастям убили сина…
Спродамся, піду помолюсь.
Місяць була в облозі.
Надивилась на ту ненасить.
…Картопля в мішку при дорозі
На уламку ракети стоїть.
Торгує на трасі старенька.
І жайвора спів долина…
- Купуйте. Віддам дешевенько…
А поруч лютує війна.
«Тоді я ще не знав, що Всесвіт починається з рідного порогу, з тої домівки, де зробив перший крок, з тої місцини, де виріс і змужнів. Тоді мені йшов п’ятий рік. Тому, коли питали, де живеш, відповідав «У кручі». Та круча була лише одним з вибалків, що підковою огинали старовинний Петропавлівський цвинтар і тяглися вздовж тихої річечки Біанки. Дідова хата стояла не на самому пониззі, а десь посередині схилу, з одного боку якого, нагорі, виднілася восьмирічна українська школа № 26, а з іншого, по низу, перерізаючи Колодязну вулицю, та численні провулки, текла Біанка. Хата була крайньою в Подільському провулку і мала номер 12».
(Уривок з оповідання «Круча»).
І всі оповідання такі ж щемливі, ліричні… Не знаю, як вдається це Роману Любарському, але сльози на очі навертаються, а настрій стає якнайкращий…
Ольга Степанова, науковиця Літературно-меморіального І.Карпенко-Карого
