×
історія
Від Катранівського до Завадівського училища: навчальні заклади Єлисаветграда
Раніше медіапортал DOZOR вже розповідав про навчальні заклади Єлисаветграда, зокрема, про жіночу і чоловічу гімназії, Биковське народне училище, повітове училище, 5-е міське народне училище та гімназії - Єфимовської, Гослен та Волова і Шалита. Сьогодні продовжуємо наше знайомство.
"Ювілейне" училище на Катранівці
Якщо робити висновок з публікацій в єлисаветградській газеті "Голос Юга" за 1909 рік, то найбільш знаковою будовою у місті на той час було приміщення народного училища на Катранівці. За півроку газета надрукувала зо два десятки інформацій щодо ходу цього будівництва.
Це були як повідомлення у кілька речень, так й інтерв'ю - з головою міської контрольної комісії Р.Е. Дериченком, головою товариства взаємного страхування Ф.Ф. Шрейтелем та членом наглядової комісії за будівництвом училища А.І. Добровольським. У цих публікаціях обговорювалися помилки, які були допущені архітектором Д.П. Вальтером, що проектував будівлю, та архітектором М.П. Морозовим, який наглядав за роботою будівельників.
19 грудня 1907 року міська дума прийняла рішення побудувати у передмісті Катрановка нове училище на честь 25-річчя Єлисаветградського товариства взаємного страхування майна від вогню. На будівництво виділили 5000 рублів. Заняття мали розпочатися 1 вересня 1909 року. На розгляд надійшло два проекти — міського архітектора Д.П. Вальтера та техніка К.Е Шостовського. Міська дума зробила свій вибір на першому проекті.
У жовтні наступного року, коли ще зводили стіни, будову оглянули члени контрольної комісії. Її голова Р.Е. Дериченко доповів міській владі, що «здание не будет пригодно для помещения школы», та що воно побудоване «не по правилам гигиены».
У червні 1909-го кореспондент "Голоса Юга" побував на будівництві і зазначив у своїй замітці, що "здание изяшно, красиво".
Це був одноповерховий цегляний будинок, вкритий оцинкованим залізом, який стояв окремо, неогороджений, відсутні надвірні будівлі. Класи просторі з високою стелею у 5,5 аршина (майже 4 метри). У класах підлога дерев'яна, у коридорах постелена плитка. Печі з теракотовим покриттям. "Единственное неудобство то, что квартира для учителя помещается в подвальном этаже", - писав журналіст.
В одній з наступних публікацій голова контрольної комісії Р.Е. Дериченко назвав основні недоліки новобудови. Вікна усіх чотирьох класів виходили у сквер, через що у класах могло бути темно в осінньо-зимовий період. Вхід у школу з одними дверима, без тамбура, а кімната учителя - у підвалі.
Голова страхового товариства Ф.Ф. Шрейтель у свою чергу підкреслив, що йому більше подобався проект К.Е. Шостовського, але, на жаль, міська управа забракувала його.
В публікації у номері за 5 серпня гласний М.С. Макаров заявив, що уже нічого не можна змінити, оскільки приміщення побудоване. Газета також повідомляла, що очолити нове училище доручили учительці Пушкінського училища Катерині Петрівні Пузенкіній.
І, нарешті, у номері за 25 серпня 1909 року "Голос Юга" надрукував наступне оголошення: "Новое городское народное училище на Катрановке в память ХХV-летия елисаветградского общества взаимного страхования открывается с 1 сентября. Прием детей будет производится с сегоднешнего дня".
Як і планували, навчання у Катранівському народному училищі розпочалося 1 вересня 1909 року. Та розмови навколо його приміщення ще довго не припинялися. Спостережний комітет навіть просив правління страхового товариства порушити клопотання перед міською владою про внесення у кошторис на 1910 рік певної суми грошей на виправлення недоліків у приміщенні училища та будівництва квартири для завідуючого училищем. Але міська управа залишила це клопотання без уваги.
У щорічнику до газети "Голос Юга" за 1913 рік зазначалося, що завідуюча Катранівським народним училищем Катерина Петрівна Пузенкіна проживала разом з чоловіком Сергієм Олексійовичем, який викладав в училищі співи, у кімнаті при училищі. Законоучителем був диякон Знаменської церкви Федір Скворцов, а учителями-предметниками - Олександра Петрівна Стьопіна (також проживала при училищі), Анфіса Спиридонівна Коломієць та Марія Олександрівна Сахарова.
Сьогодні у приміщенні колишнього народного училища по вулиці Новгородській на Катранівці один з корпусів загальноосвітньої школи № 2.
Училище імені Графа Коцебу
Після запровадження 1871 року в Єлисаветграді нового міського положення (затвердженого 16 червня 1870 року) органи самоврядування міста налагодили розбудову мережі міських народних училищ.
Більшість новостворених закладів мали почесних піклувальників, на пожертви яких будували школи, організовували гаряче харчування, дитячі свята, екскурсії тощо. Міським початковим училищем, що у провулку Середньому на Кущівці, опікувався потомственний почесний громадянин Олександр Йосипович Волохін.
Не доводилося зустрічати архівних даних чи інших свідчень про те, у якому році відкрили це училище. Припускають, що це було у 1873-му. Училище носило ім'я генерала від інфантерії Павла Євстафійовича Коцебу, який з 1862 по 1874 рік займав посаду генерал-губернатора Новоросійського краю.
У 1873 році виповнилося 50 років його державницької діяльності, тож начебто з цієї нагоди училищу в Єлисаветграді й присвоїли його ім'я. В «Историческом очерке г. Елисаветграда» у списку міських громадських будівель та споруд станом на 1 січня 1897 року згадується «деревянное одноэтажное здание под железной крышей со службами, занимаемое Кущовским народным училищем. Приобретено покупкой у строителей кущовской церкви за 2000 руб. в 1875 году».
5 березня 1899 року почесний піклувальник Кущівського училища Олександр Волохін звернувся з заявою до міського голови. Він висловив стурбованість аварійним станом приміщення та його перевантаженістю, та ініціював будівництво нового приміщення.
За словами Волохіна, приміщення училища, «как по своим размерам, так и по своему благоустройству, далеко не соответствует тем необходимым требованиям», «помещение тесно и сыро, имеется мало света и воздуха», також були відсутні надвірні споруди.
Олександр Йосипович просив дозволу на будівництво нового приміщення училища поряд зі старим, а також виділити з міської казни на будівництво 5000 рублів, а решту вартості він обіцяв оплатити з власних коштів. Якщо ж місто не знайде такої суми, Волохін погоджувався внести її сам, з розрахунком, що потім місто поверне йому цей борг.
ДАКО.- Ф.78.- Оп.1.- Спр.1067
Через тиждень після вищезгаданої заяви Волохіна міський архітектор Олександр Лишневський склав проект цегляного одноповерхового будинку та кошторис на його спорудження на суму 11 500 рублів.
Фасади мали бути у цегляному стилі, планування - класичне, оздоблення приміщень - у стилі бароко, вікна прямокутні з лучковою формою завершення. Будинок мав форму літери "С", симетричний з фасаду, з входом по центру.
Зліва від входу згідно проекту мала бути гардеробна, справа - кімната для учителів та бібліотека. У будинку були чотири класи, розраховані на 170 учнів, а також кімната для сторожа. Тильна сторона виходила на стару будівлю училища.
Міська влада дала дозвіл Олександру Волохіну на будівництво нового приміщення Кущівського училища. Щоправда, майже рік тривали дискусії щодо місця його спорудження.
З креслень Олександра Лишневського бачимо, що приміщення училища збиралися будувати по Херсонській вулиці, у кварталі між провулками Богадельним та Середнім, на розі з Середнім провулком. Його і побудували у Середньому провулку, але вище Таврійської вулиці.
У матеріалах справи щодо будівництва нового приміщення училища є ще одна заява Олександра Волохіна. Датована вона 5 вересня 1900 року. Олександр Йосипович звертався до міської управи з повідомленням про завершення будівництва нового корпусу училища та інформував про можливість введення його в експлуатацію, тож просив призначити комісію, яка б оглянула новобудову і дала відповідний дозвіл.
Вищезгаданий будинок, який був споруджений у 1900 році, зберігся до наших днів у Середньому провулку. У ньому сьогодні один з корпусів школи №1.
Пашутінське училище
У Кропивницькому є кілька будинків, які цікаві не лише тим, що мають багату історію, а й тим, що вони були добудовані чи перебудовані, і з часом змінили своє первісне призначення. Сьогодні піде мова про одне з найменш досліджених народних училищ міста – Пашутінське. Його стіни нині вбудовані в приміщення колишнього підприємства «Акустика» (з двору) по вулиці Ельворті, 5.
Перша згадка про училище датується 16 квітня 1903 року. У цей день Єлисаветградська міська дума затвердила програму відзначення 25-річчя перебування на посаді міського голови Олександра Миколайовича Пашутіна.
У документі, зокрема, було зазначено: «Открыть городское народное училище на Ковалевке с присвоением ему имени А. Н. Пашутина с тем, чтобы открытие могло последовать с августа месяца сего года, для чего необходимый кредит в размере 1115 руб. отнести на сверхсметные прибыли городского общественного банка за 1902 год и внести его в дополнительную смету, а на будущее время сумму, необходимую для содержания этого училища в комплекте первоначально на 80 учащихся, ежегодно вносить в смету городских расходов, и теперь же возбудить в установленном порядке надлежащее ходатайство о присвоении вновь предполагаемому училищу имени А.Н. Пашутина».
Проект та кошторис будинку склав головний архітектор міста Олександр Петрович Кишкін. Дума затвердила кошторис 12 січня 1904 року на суму 24 800 рублів, з яких 16 000 рублів виділив Роберт Ельворті, а решту мали взяти з бюджету міста за 1905 рік.
15 квітня дума затвердила креслення будинку. А 6 червня на місці спорудження приміщення Пашутінського училища, на розі вулиць Кавалерійської та Київської, навпроти будинку Лішиних, відслужили молебень.
Під училище відвели 1478 квадратних саженей (1 сажень – 216 см) землі, яку місто викупило у Роберта Єльворті. Будівля була буквою «г», головні фасади виходили на Київську та Кавалерійську вулиці.
Оскільки, як зазначається в одному з документів міської думи, неподалік були залізничний вокзал та завод, а отже по вулицях інтенсивний рух транспорту, приміщення віднесли від проїзної частини дороги на 10 саженів і огородили.
Добудовувати приміщення у 1905 році довелося новому головному архітектору міста П.В. Барташевичу. Заради здешевлення кошторису, він прибрав з фасаду будинку маскерони та іншу ліпнину, а також спростив другий поверх. Тож будівлю характеризують, як виконану у стилі еклектики з елементами класицизму та бароко.
Облицювальну плитку замовляли у Харкові на керамічному заводі Е. Бергенгейма (вона, до речі, й сьогодні збереглася у приміщенні «Акустики»), та у Слов'янську на заводі Дзевульського та Лянге.
11 серпня 1905 року контрольна комісія оглянула збудоване училище і визнала будівельні роботи «удовлетворительными и целесообразными».
Єлисаветградська газета "Голос Юга" у номері за 10 вересня 1905 року у замітці "Новое училище" повідомляла: "На днях закончена постройка здания Пашутинского училища, производившаяся под наблюдением члена управы М.С. Макарова. Принято в училище около 250 детей и с 3 сентября начались занятия.
При училище имеется громадный роскошный актовый зал, помещение для библиотеки, в которой находится один шкаф с десятком тощих книжонок, и просторная рукодельная комната".
У радянські часи у будівлі Пашутінського училища була політехнічна середня школа № 4. У звіті про її роботу за 1937-38 навчальний рік зазначено, що вона знаходиться по Кавалерійській вулиці у двоповерховому будинку, який має вісім класних кімнат, канцелярію та клубну кімнату для бібліотеки.
Автор звіту підкреслив, що приміщення надзвичайно гарне і в належному стані, але вимогам десятирічки не відповідає, школа перевантажена, працює у дві зміни. У 1962 році школу тимчасово перевели до машинобудівного технікуму, а будівлю Пашутінського училища передали заводу «Червона зірка».
У ньому спершу розмістили інститут сільськогосподарського машинобудування, а потім на його місці побудували інженерний корпус заводу. У 1967 році школа переїхала у нове приміщення по проспекту Винниченка.
У Пашутінському училищі чотири роки, до 1913-го, навчався Заслужений залізничник СРСР, Герой Соціалістичної праці Семен Фокович Тютюшкін.
- Дідусь жив з батьками на Солодкій Балці, - говорить краєзнавець Юрій Тютюшкін. – На той час завідував училищем Дмитро Єфремович Пилипенко, який разом з дружиною Анастасією Григорівною, яка теж викладала в училищі, жили у квартирі на першому поверсі. У нашому сімейному альбомі збереглася єдина відома дореволюційна фотографія Пашутінського училища.
Слід додати, що перед Другою світовою війною у школі № 4 навчався видатний учений-географ, міністр освіти УРСР з 1971 по 1979 рік Олександр Мефодійович Маринич, який родом з села Суботці Знам'янського району.
Балківське народне училище
Будівля Балківського народного училища ім. Гоголя не збереглася. На плані міста за 1913 рік вона позначена біля Петропавлівського кладовища під номером 82. Сьогодні, приблизно на його місці, колишнє триповерхове приміщення школи № 26 на площі Дружби народів.
Дехто з краєзнавців помилково вказує, що Балківське училище було у вищезгаданій будівлі. Проте вона споруджена приблизно у 1936 році, і припускають, що з цегли сусідньої Петропавлівської церкви після її руйнування.
Про це училище мало інформації. Зокрема, невідомо, коли воно було засноване, та у якому приміщенні розміщувалося.
Проте відомо, що у 1895 році земський гласний Павло Зелений пропонував дати Балківському народному училищу ім'я Херсонського губернатора Миколи Абази. Однак ця пропозиція не була підтримана.
У номері за 12 січня 1903 року газета «Ведомости Елисаветградского городского общественного управления» повідомляла:
«Вследствие предложения господина Херсонского губернатора о разрешении господина управляющего министерства народного образования присвоить согласно ходатайства городской думы городским народным училищам наименования Балковскому — Николая Васильевича Гоголя, Быковскому — Василия Андреевича Жуковского. Просить господ попечителей упомянутых училищ сделать распоряжение об изготовлении с соответствующими надписями вывесок для этих училищ».
У щорічнику газети «Голос Юга» за 1913 рік вказано, що Балківське училище ім. Гоголя знаходиться на Ярмарковій площі. Училищем завідувала Лідія Федорівна Никифорова, яка проживала у квартирі при училищі, що практикувалося на той час.
Законоучителем був отець Микола Виноградов з Петропавловської церкви, учителем співів Євген Іванович Сидоров та учителями Петро Іванович Никифоров і Марія Кирилівна Кубишкіна. А от про учнів училища нічого невідомо.
Очевидно, що це були діти простих містян з мікрорайону Великої Балки. За даними 1909 року, в училищі навчалося 107 учнів, з яких 24 – дівчатка.
Фірсовське народне училище
Училище названо за прізвищем попечителя та власника будівлі, у якому воно квартирувало. Цей будинок зберігся до наших днів на розі вулиць Шевченка та Карабінерної.
Найбільш відомими учнями училища були письменник Юрій Яновський, художник Амшей Нюренберг та скульптор Ісидор Золотаревський.

2 грудня 1925 року Юрій Яновський надав свої письмові автобіографічні дані для Постійної комісії, яка займалася складанням біографічного Словника діячів України.

При цьому зазначив, що учився в Єлисаветі спершу у Фірсовській народній школі, а потім в реальному училищі. Єлисаветградська газета «Голос Юга» у номері за 27 травня 1907 року писала: «На выставке. Награды.
Экспертная комиссия по кустарному отделению постановила выдать по этому отделу 18 бронзовых медалей, в том числе Фирсовским малярным классам за выдающиеся работы учеников: Боркова, Кредича, Авраменко и Комаровского. 22 похвальных листа — в том числе г. Золотаревскому за художественные работы».
Художник Амшей Нюренберг писав у своїх спогадах, що «было 15 лет, когда я пришел экзаменоваться в малярную школу имени богача Фирсова, ее основателя. Руководитель школы маляр Глинянный Аксентий Родионович».
В училищі було чотири відділення, одних з них малярне. У 1912 році тут було 224 учні, з яких 68 – діти селян, у чотирьох учнів батьки були дворянами або ж чиновниками, а ще у чотирьох дівчаток – потомственними почесними громадянами міста.
За даними 1913 року, завідувала Фірсовським училищем Серафима Савівна Котляревська, яка проживала у квартирі при училищі. Закону Божому навчав св. от. Володимир Станкевич. Учителями працювали Антоніна Адріанівна Власова, Олена Павлівна Ковалевська, Єлизавета Іванівна Бєлявська, Олена Ільївна Коссюро та Людмила Силівна Добровольська.
Учителькою рукоділля була Наталія Василівна Синиціна. Живописно-малярними класами завідував вищезгаданий Авксентій Родіонович Глиняний, майстром був Олександр Гаврилович Кріпак.
Щороку Глиняний брав дозвіл у завідуючої училищем і їхав розписувати церкви. Так у 1909 році це був храм у селі Сербулівці Єланецького повіту, у 1910-му – церква у селі Салганне Єлисаветградського повіту, а у 1911-му – церква у селі Головківка Олександрійського повіту.
Петро Олександрович Фірсов був гласним міської думи, проживав у власному будинку по вулиці Московській (нині Чміленка). Згідно «Алфавитного списка землевладельцев Александрийского уезда на 1896 год», у повіті землевласниками були чотири Фірсови, усі потомственні почесні громадяни - Олександр Осипович та три його сини Петро, Григорій та Микола.
Згідно «Списка землевладѢльцевъ Александрійскаго уѢзда на 1915 годъ» (Александрія: Типографія Ф. Х. Райхельсона, 1915), Петро Олександрович Фірсов володів землями «Пустошь Аннендорф, Покров. в. – 1770 дес., Васильевка, Богоявлен. в. – 513 дес. 2240 саж. 2283 дес. 2240 саж.». Перше поселення Аннендорф знаходилося у нинішньому Новгородківському районі між райцентром і селом Інгуло-Кам'янкою, а друге – це село Василівка в Онуфріївському районі.
Завадівське училище
У 1890-х роках міська дума не раз розглядала питання про влаштування народних училищ у віддалених від центру околицях. Так, 1 квітня 1891 року було затверджено кошторис побудови Завадівського училища (5649 рублів). Училище відкрилося у 1889 році на честь роковини відвідання Єлисаветграда Олександром ІІІ разом з родиною.
Загалом до 1899 року Єлисаветград мав 7 початкових народних шкіл з 1037 учнями. При цьому малозабезпечені діти звільнялися від плати за навчання, хоча їх утримання щороку обходилося в 17 300 рублів.
Валентина Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR

Фото з колекції Юрія Тютюшкіна
Переглядiв: 4459
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ