Випускниця міської школи №19 та факультету економіки та менеджменту ЦНТУ Альона Донцова стала працівником Лабораторії реактивного руху NASA (Jet Propulsion Laboratory, Каліфорнія, США). Про це медіапорталу DOZOR повідомили у виші.
Так, саме ця лабораторія створювала марсохід Perseverance, за приземленням якого у лютому слідкував увесь прогресивний світ.
«Персеверанс» – ювілейний, п’ятий апарат Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору на Червоній планеті. Наразі він найновіший, найбільш технологічний та найкрупніший із марсоходів NASA (а днями почав свою місію Ingenuity – перший в історії людства вертоліт для атмосфери іншої планети!).
Усі марсоходи було створено у Лабораторії реактивного руху (ЛРР) – окремому науково-дослідному центрі NASA, розташованому у сонячному штаті Каліфорнія поблизу Лос-Анджелесу.
Персонал Лабораторії реактивного руху – одні з найкращих у своїй галузі вчені та інженери світу. Для того, щоб вони створювали найкращі у світі марсоходи, їм створюють максимально комфортні умови роботи з точки зору мотивації, організації та продуктивності роботи, вдосконалення та професійного розвитку. Саме цими питаннями опікується відділ управління персоналом HR-департаменту ЛРР.
- Під час приземлення марсоходу «Персеверанс» де ви перебували, як слідкували за подією?
– В цей час я перебувала вдома, так само, як переважна більшість співробітників Лабораторії. Із березня минулого року ми працюємо дистанційно. Тому, як під час запуску роверу влітку 2020 року, так й під час висадки роверу на Марс у лютому 2021 року, на офісі працювали лише інженери та науковці, які безпосередньо беруть участь у процедурах запуску та приземлені (навіть не всі ті, хто розробляв та будував ровер). Всі інші насолоджувались моментом із дому. Для нас розробили окремий портал, до якого можна було приєднатися та спілкуватися із колегами та співробітниками. Схоже на платформу Zoom, але лише для працівників Лабораторії реактивного руху.
– Попередній свій марсохід Curiosity NASA запустило в 2011 році, якраз коли ви закінчили навчання в бакалавраті КНТУ. Чому ви обрали саме спеціальність «управління персоналом»?
– Ще коли я навчалась у школі, я була президентом різних шкільних парламентів, й у мене завжди гарно виходило спілкуватися із людьми. У той же час, у мене був аналітичний склад розуму, і школу я закінчила із «золотою» медаллю. Тому я шукала професію, де можна поєднати два напрями: аналітичні здібності та роботу із людьми. Ми разом із батьками продивились, які спеціальності пропонують в університетах нашого міста, – я не хотіла їхати навчатися в інше місто, – та зупинили вибір на спеціальності «управління персоналом» КНТУ. Моя мама мала великий вплив на мій вибір, оскільки вона за спеціальністю економіст й успішний підприємець. Ми планували, що я продовжу розвиток сімейного бізнесу й спеціальність «управління персоналом» допоможе мені у цьому.
– Під час навчання в університеті проходили стажування за міжнародними програмами?
– Можливості такі були, але я лише один раз скористалась програмою Work and Travel USA. В 2010 році я три місяці працювала в США за цією студентською програмою. Інші стажування під час навчання я проходила в Кіровограді: на «Радіозаводі», на заводі «Ім. Таратути».
– Англійську мову самі вивчали, чи хтось підказав, що це дуже потрібна в житті навичка?
– В школі я вивчала англійську та німецьку, але, чесно кажучи, іноземна мова явно не була моєю сильною стороною. Work and Travel трохи допоміг із англійською, так. Але такі стажування вони не навчать вас іноземній мові, не навчають правилам, граматиці тощо. Вони можуть поліпшити розмовний рівень, для цього дуже корисно перебувати в іншомовному середовищі. Серйозно вивчати англійську я почала, коли переїхала до США. Перше, що я там зробила – пішла до мовної школи.
– Стажування за програмою Work and Travel надихнуло переїхати до США?
– Ні, це не пов’язані події. Ще до Work and Travel я багато подорожувала країнами Європи, іншими країнами світу. Тоді я розглядала поїздку до США як спосіб подивитися світ, не більше. В 2014 році наша родина вирішила, що мені буде краще переїхати до іншої країни. Це одна із причин, чому я вирішили переїхати до Америки – більше можливостей та більше стабільності.
- Отже, як ви потрапили на роботу до Лабораторії реактивного руху NASA, ще й за своєю університетською спеціальністю?
- Чесно кажучи, я навіть й мріяти не могла, що колись буду працювати в NASA. Тато за першою освітою фізик, новини космосу та NASA завжди були частиною нашої родини. Ми завжди слідкували за успіхами NASA. Тому, вже знаходячись в Америці, я почала слідкувати за вакансіями NASA. Тут все відкрито. Усі вакансії публікуються відкрито, кожен може побачити вакансії в Інтернеті та подати заявку на вакансію…
Перший рік перебування в США я лише навчалась у мовній школі. Через рік я поступила до Університету Каліфорнії у Лос-Анджелесі (знаменитий UCLA) й отримала там сертифікат по бізнесу та бухгалтерії. Я легалізувала усі свої дипломи з України: диплом бакалавра Кіровоградського національного технічного університету та диплом магістра Одеського національного економічного університету. Потім я почала працювати у компанії, пов’язаній з авіаційним бізнесом. Компанія продає авіакомпаніям мультимедійний контент, який потім транслюють пасажирам під час перельотів. Ми співпрацювали із відомими світовими брендами: Disney, American Air lines, Delta Air Lines та інші. Це була моя перша робота в США, яка також була врахована при інтерв’ю в NASA.
- Я слідкувала за вакансіями NASA, була сконцентрована на тому, щоб отримати роботу за своєю спеціальністю та подавалась на такі вакансії. Зрештою, вони запросили мене на інтерв’ю.
Інтерв’ю тривало біля семи годин та складалось із спілкування із різними людьми та вирішення практичних задач (кейсів). Мене тестували на предмет того, що я робитиму в різних робочих ситуаціях.
Якщо не помиляюсь, на цю посаду претендувало близько 500 пошукувачів. Але вирішили найняти мене. У нашому відділі, де працює понад 30 осіб, я – єдиний іноземець.
– Зараз ви навчаєтесь в магістратурі, яка процедура вступу до університету в США для іноземця?
Так, зараз я закінчую навчання за ступеню МВА в Університеті Південної Каліфорнії (USC) – це великий приватний університет. Моя програма має назву «Магістр ділового адміністрування для лідерів», програма концентрована на фінансах та стратегії розвитку компанії. Це одна з топ-МВА програм в США.
Це буде моєю першою вищою освітою в США, до цього я користувалась своїми українськими дипломами: дипломом бакалавра КНТУ та дипломом магістра Одеського економічного університету. Ці два дипломи (перекладені) я надавала при прийому на роботу до NASA.
До речі, я один рік навчалась в аспірантурі КНТУ. Після закінчення магістратури в Одесі я повернулась у місто, майже два роки працювала в продажах в регіональному представництві «МТС», потім поступила до аспірантури, а згодом я переїхала до Америки.
Поступити не дуже складно, але вступ вимагає плідної підготовки (щонайменше шість місяців). Мені потрібно було написати листа про свій досвід роботи, написати есе про себе (точніше, потрібно аргументувати: чому вони мають зарахувати до університету мене, а не когось іншого), скласти іспит із англійської мови (TOEFL, оскільки я студент-іноземка), та надати перелік предметів із оцінками із попередніх університетів (КНТУ та ОНЕУ). Далі мене запросили на вступне інтерв’ю. Через два тижня я отримала листа: мене зараховано до університету.
Програма розрахована на один рік навчання, якщо ви студент звичайної денної форми. Але, якщо ви працюєте та не маєте можливості перебувати в університеті щодня, ви можете самі коригувати графік навчання. Наприклад, на денній формі протягом тижня студенти мають 25 годин навчання. Я маю «набрати» ті ж самі 25 годин, але в інший час. В моєму випадку я навчаюсь з 8.00 до 18.00 в п'ятницю та суботу. Тобто, річну програму МВА я вивчатиму майже два роки, але я проходжу повний курс.
– «Відділ управління персоналом ЛРР». Важко управляти вченими зі світовим ім’ям?
- О, це не легко. Вони знають свою роботу краще, ніж будь-хто на планеті. У той же час, ми маємо бути впевненими, що вони отримують задоволення від роботи, від організації, де працюють, що вони мотивовані й далі працювати та розвиватись, створювати надзвичайні речі та робити надзвичайні відкриття, які здивують увесь світ. Щоб наші вчені могли дивувати світ, ми маємо створити для них найкращу робочу атмосферу.
