Вулиця Пашутінська: від Фортеці святої Єлисавети до водонапірної башти (ФОТО)

історія

Вулиця Пашутінська: від Фортеці святої Єлисавети до водонапірної башти

Минулого разу медіапортал DOZOR подорожував вулицями Іванівською, Шевченка, Дворцовою, мікрорайоном Бикове. Сьогодні медіапортал DOZOR розповість про вулицю Невську-Пашутінську-Компанійця-Пашутінську.

Це одна з найстаріших вулиць міста, яка отримала свою назву від бастіону Олександра Невського фортеці св. Єлисавети.

Частина плану П. Рябкова за 1914 рік.

У номері за 9 жовтня 1909 року газета «Голос Юга» надрукувала наступне повідомлення: «Переименование Невской улицы. Со вчера вступило в силу переименование Невской улицы. Тепер эта улица носит название Пашутинской. Вчера уже прибивались на домах новые таблички с этим названим».

Отож, з 8 жовтня 1909 року вулиця стала носити назву Пашутінської.

У 1919 році вулицю назвали прізвищем одного з місцевих борців за радянську владу Івана Компанійця. З 1993-го вона знову Пашутінська.

Пам'ятна дошка на стіні будівлі «Уксиббанку» на розі з вулицею Паученка.

Перші «присутні місця» були на Невській вулиці

На межі ХІХ і ХХ століть вулиця була головним чином купецькою. Це обумовлено тим, що у своїй нижній частині вона проходила уздовж головного ринку міста. У статті «Вулиця Невська-Пашутінська на зламі віків», що розміщена на сайті галереї «Єлисаветград», краєзнавець К. Шляховий зазначає, що на цій вулиці були розташовані різноманітні торгові заклади, жили відомі єлисаветградські купці.

У той час вже деякі з них мали бізнес на інших вулицях міста, а жили на Невській-Пашутінській вулиці. Наприклад, родини Айзика Йосифовича Заславського (житловий будинок на Невській, а торговий – на Великій Перспективній біля Великого мосту) і Беньяміна Хаїмовича Слобідського (жив на Невській, а млин мав на Московській вулиці).

Замощення вулиць Єлисаветграда розпочато у 1842 році. Першими були замощені квартали Невської та Михайлівської вулиць – крупним «диким» камінням: «Невская улица против бывших зданий городских присутственных мест, от Преображенской до Болотной улицы, а Михайловская от Болотной до реки Ингула. Замощение этих участков было произведено с подряда отставным подполковником Штральбертом и квадратная сажень мостовой обошлась по 1 р. 24 к. серебром». У 1876 році була замощена уся вулиця Невська (без влаштування тротуарів).

Отсутствие фонаря. На углу Московской и Невской улиц с первого же дня установления электрического освещения разбит фонарь, который еще ни разу не зажигался. Неужели город не имеет запасных фонарей? (Газета «Голос Юга», 6 січня 1909 року).

Спершу міська влада Єлисаветграда розміщувалася у будівлях по вулиці Невській, біля Преображенської церкви у кварталі між вулицями Покровською та Преображенською.

Ось що про це сказано в «Историческом очерке г. Елисаветграда»: «Прежния городския присутственныя места как то: Городская дума, магистрат, сиротский и словесный суд, квартирная коммисия и городская полиция помещались в принадлежавших городу деревянных домах, находившихся на углу Невской и Купеческой (ныне Преображенской) улиц.

На этом месте (возле Преображенской церкви) в настоящее время построен городским управлением каменный корпус лавок, а также производится торговля жизненными продуктами.

Пожарный же обоз с командой, когда был организован, помещался в городских деревянных постройках, находившихся на месте занимаемом в настоящее время общественным двором, между гостинным рядом каменных лавок на Перспективной улице и рядом односкатных, каменных же лавок, выходящих на базарную площадь;

рядом же с пожарным обозом, на месте существующаго в настоящее время каменнаго 2-х этажнаго дома А.Н. Пашутина, впоследствии находилась гаубтвахта, а впереди ея к Невской улице был плац-парад; ныне эта площадка присоединена к базару и занята лавочками с молочной торговлей…

Все городския присутственныя места, городская полиция и пожарный обоз в 1850 году были переведены во вновь отстроенныя для них каменныя здания на Болышой Перспективной улице, где находятся и ныне».

Від фортеці св. Єлисавети – до Базарного містка

Починалася вулиця на правому березі Інгулу, біля фортеці св. Єлисавети, і проходила уздовж Сінної площі через Османський бульвар (тепер – Молодіжний, за радянських часів – сквер ВЛКСМ) і пішохідним мостом з'єднувалася з лівобережною частиною.

Єлисаветградський купець Цаль Гершевич Камінський мав нерухому власність на правобережній частині вулиці – в його володіннях тепер розміщується фізкультурний факультет педуніверситету.

Дорога нижче від будівель факультету фізвиховання, стадіону і колишньої синагоги (у радянський час – хлібозаводу) ще на початку ХХ століття називалася Османським провулком.

До речі, назва бульвару зовсім не пов'язана з турками, а походить від німецького прізвища підполковника О.К. Османа, який 1849 року за розпорядженням командира 2-го резервного кавалерійського корпусу генерал-лейтенанта Д.Є. Остен-Сакена влаштовував цей парк. Отто Карлович Осман був корпусним обер-вагенмейстером, тобто обозним, і тому мав завідувати місцем розваг і відпочинку військових родин.

На Невській-Пашутінській проживало багато відомих у місті купців

Одним із найвідоміших жителів вулиці був купець Дмитро Фомич Лошкарьов, у великому будинку якого кімнати орендували менш заможні купці – Лазарь Котляров (бакалія), Ель Лінецький (аптечні товари), Олександр Ревебцов (трактир) та інші. Сам Дмитро Фомич вже не займався торгівлею, а служив у Єлисаветградському міському громадському банку заступником директора.

Великою маєтністю уздовж вулиці Успенської (тепер – Гоголя) від Невської (Пашутінської) до Олександрівської (тепер – Володарського) володів багатий купець Абрам Давидович Барський, власник особняка, який нині займає обласний краєзнавчий музей. Після його вбивства (1907 р.), спадкоємці здавали нерухомість в оренду і там, на Пашутинській, розміщувався трактир Семенова.

Родичі Абрама Давидовича – подружжя Шльома і Цирля Барські жили у своєму будинку на розі Невської та Московської (тепер – Чміленка) вулиць, тоді – № 72.

На однойменній своєму прізвищу вулиці жили потомствені почесні громадяни Микола та Іван Яковичі Пашутіни, двоюрідні брати знаменитого єлисаветградського міського голови Олександра Миколайовича Пашутіна. Їх дім знаходився на Базарній площі, тобто на місці нинішнього Центрального ринку.

Брати вже не займалися торгівлею (Іван Якович, наприклад, був лікарем), але здавали приміщення іншим – в їх будинку знаходилися лавки Єрусалимського та Ломовицького. Сам винуватець перейменування вулиці тоді вже мав свій двоповерховий будинок на Великій Перспективній вулиці.

Власні будинки на Невській-Пашутінській мали купці Тимофій Тимофійович Акімов, Арон Абрамович Бєльський (шорна майстерня), Сахар Лейбович Броун (мануфактура), Файвіш Мойсейович Дубінський (хутро), Хаскель Давидович і Бенціон Лейбович Камінські (мануфактура), Мойсей Абрамович Кац (двоповерховий дім на розі Преображенської вулиці), брати Василь і Семен Івановичі Маричеви (ікони, книги, шпалери та інше).

Також Герш Шльомович Мексін (у його будівлях знаходилися конфетна фабрика Вінерова на розі Покровської та заїжджий двір Мордка Дайна на розі Болотяної вулиць), Мойсей Наумович Осовецький (винна торгівля), Олена Олексіївна Селеванова, Яків Торговицький, Йосиф Ізрайлевич Ходоровський, Хаїм Лейбович Черняхівський, брати Сруль та Ізраїль Меєровичі Шполянський тощо.

Місток-кладка через Інгул

18 грудня 1903 року міська дума відхилила клопотання торговців на Старому базарі, які просили побудувати міст через Інгул по Невській вулиці. Дума мотивувала своє рішення тим, що тут велике скупчення людей та торгових приміщень. Разом з тим, дума визнала за необхідне замінити існуючу кладку через річку, на що дала доручення головному архітектору міста розробити її проект і виділила на будівництво 920 рублів.

Таким був металевий міст через Інгул по вулиці Компанійця у радянські часи. Про станцію з прокату човнів, яка знаходилася на лівому березі річки біля мосту, ми розповідали в одній з попередніх публікацій.

Сьогодні огородження металевого мосту через Інгул уквітчане замками молодят.

Дві синагоги

Вулиця не обмежувала свої функції тільки торгівлею. На ній знаходилися дві синагоги – Велика на розі Московської та Бесгамедріш на розі Нижньої Донської вулиць.

У цій будівлі була синагога Бесгамедріш

Велика синагога

Гольденберг, Додін, Кенесберг та інші

Медицина представлена водолікарнею І.А. Гольденберга (тепер – 3-тя міська лікарня). До речі, дружина лікаря, Іда Яківна Гольденберг, була купчихою і там же тримала так званий ренсковий погріб, тобто торгувала вином.

Лікарня Гольденберга потребує ремонту

Поштова листівка, 1904 рік

Поштова листівка, 1910 рік

Жили і практикували за адресою Пашутінської інші лікарі – М.Г. Додін (на розі Петрівської, нині Шевченка, вулиці, у власному будинку); Р.Р. Шаліт (також на розі Петрівської, у домі Кучерської); В.Ш. Кенесберг (на розі Нижньої Донської навпроти Бесгамедріша, у домі А.М. Розенштейна, де зараз аптека «Ліки Плюс», на знімку нижче).

Объявление. Убежище для беременных, рожениц и родильниц акушерки Е.О.Дайно помешается в городе Елисаветграде по Невской улице в доме А.Барского. (Газета «Голос Юга», 5 серпня 1905 року).

Кража. Из квартиры М.Гомберга, проживающего в доме доктора Додина по Невской улице, неизвестными злоумышленниками, предварительно выдавившими стекло, похищено разных вещей на сумму до 30 рублей. О краже заявлено полиции. (Газета «Голос Юга», 10 травня 1908 року).

Поштова листівка

Серед дворянських домів вулиці найвідоміші дім вдови дійсного статського радника Анастасії Володимирівни Малаєвої, колишній Самохвалової (на розі Петрівської вулиці, тепер у ньому Педагогічна академія), та двоповерховий дім Григорія Миколайовича Орди на розі Успенської вулиці, який також зберігся. Григорій Миколайович, можливо (прізвище зовсім не розповсюджене) був родичем геніального художника і композитора Наполеона Михайловича Орди (1807-1883).

Якщо не враховувати і досі нез'ясоване походження художника Ізраіля Ізрайлевича Мексіна (син єлисаветградської вдови), ще одне «художнє» прізвище, що має відношення до Пашутінської вулиці, надихає на генеалогічні дослідження.

Дім на розі Олексіївської (тепер – Гагаріна) вулиці належав німецькому підданому Адольфу Августовичу Ледереру. Навіть по батькові він сходиться з відомим австрійським колекціонером, меценатом і художником Августом Ледерером (1857-1936), портрет дружини якого Серени Пулітцер (1867-1943) став одним з найвідоміших творів генія віденського сецесіону Густава Клімта (1862-1918).

У будинках Ледерера, Додіна та Кисильова квартирувала поліція

Що стосується казенного аспекту вулиці, то у будинку А.А. Ледерера, який на щастя зберігся (нижній правий кут рогу Гагаріна і Пашутінської вулиць), знаходилося (на правах оренди, звісно) Єлисаветградське повітове поліцейське управління.

Будинок Ледерера

У будинку лікаря Меєра Гершовича Додіна (нижній правий кут рогу Шевченка і Пашутінської вулиць, дім не зберігся) на тих же засадах базувалася 1-ша поліцейська частина міста. Єлисаветград за поліцейським устроєм був розділений на три частини: 1-ша і 2-га розділялися Великою Перспективною, 3-тю від них відділяв Інгул.

Крім поліцейської частини у домі М.Г. Додіна квартирувала винна лавка Акцизного управління. Як співробітничали акциз, виноторгівля, поліція і медицина можна тільки здогадуватись.

П'ятиповерхівку побудували на місці будинку Додіна

А в будинку Й.І. Ходоровського (цей гарний особняк зберігся і знаходиться нижче колишнього двору М.Г. Додіна) розміщалося відділення карного розшуку. До речі, Йосиф Ходоровський доводиться дідом знаменитому чилійському режисеру сюрреалістичного напрямку Алехандро Ходоровському (нар. 1929 р.).

Будинок Ходоровського

13 червня 1896 року місто найняло для приміщення 1-ї поліцейської частини будинок колезького асесора Г.П. Кисильова по Невській вулиці.

Ще один казенний заклад – 2-ге єврейське училище адресувалося рогом Верхньої Донської і Пашутінської вулиць, але знаходилось воно трохи далі по В. Донській, а на самому розі, навпроти водолікарні Гольденберга, де зараз літній майданчик ресторану «Соренто», був дім міщанки Хаї-Рівки Айзиківни Зайденварг.

На их место можно послать безработных. У хозяйчика Г. Зайденварга-торговца есть две дочери, которые служат в Нарсуде – Циля и Маня Зайденварг. Ясно, они служат только для того, чтобы освободиться от налогов. На это нужно обратить внимание. Их необходимо вычистить из рабочей среды – и на их место взять нуждающихся безработных. Справедливый. (Газета «Червоний шлях», 4 лютого 1925 року).

За однією з версій у домі на розі Невської та В. Донської вулиць народився чудовий радянський письменник Юрій Карлович Олеша (1899-1960). На цьому місці за радянської влади комуністи збудували Будинок політосвіти.

На розі з вулицею Архітектора Паученка, у сквері біля обласного краєзнавчого музею привертає увагу перехожих своєю потойбічною екзотикою унікальна експозиція древніх скіфських статуй, які тихо руйнуються.

У скульптурах є якась космічна енергетика. У їх творців така статуя на кургані символізувала зв'язок землі з небом, а небо у кочівників вважалося священним.

Кам'яні скульптури є унікальними творами мистецтва, однією з візитних карток України. Однак у Кіровограді такі раритети залишилися без турботливого нагляду. До речі, наша колекція скіфської скульптури з шести статуй VI-IV ст. до н. е. чи не найбільша в Україні.

Від вулиці Смоленчука у напрямку вулиці Покровської ще недавно був майданчик заводу «Гідросила».

Фотографії 1986 року

Це ж місце сьогодні

У цьому ж кварталі знаходився будинок купчихи Олени Олексіївної Селеванової, автором проекту якого був О.Л. Лишневський.

На фасаді будинку на розі вулиць Пашутінської та Покровської висить меморіальна дошка, встановлена у 1976 році, що тут панчішна фабрика, яка заснована у жовтні 1926 року.

До 1917 року будинок належав купцю Хаскелю Давидовичу Камінському, який у нього орендували під готель. У фондах Держархіву області збереглася заява купця до міської управи та два плани на влаштування ходу у підвальний поверх будинку. Датована ця заява 4 квітня 1901 року.

На плані, який надав Камінський, рукою міського архітектора О. Кишкіна нанесена дозвільна віза. А от хто були фундатором і автором проекту будинку, а також якими були роки його побудови, - поки що не встановлено. З 1926 року у цій будівлі розмістили панчішну фабрику.

У роки Другої світової війни будинок був частково зруйнований. У 1947 році інститут Гіпролегпром розробив проект реконструкції. Замінили дерев'яні балки перекриття на металеві, зміцнили стіни, переклали перемички з боку подвір'я, а дерев'яні елементи замінили на метал та граніт. Фасадна частина будівлі та внутрішнє планування також зазнали змін.

Будинок Камінського Г-подібний у плані, двоповерховий з боку вулиці та триповерховий з боку подвір'я. Декоративне оформлення вуличних фасадів нарядне і має тенденцію до наростання до верху будівлі, а завершується воно нарядним фризом та карнизом з аркадами. В інтер'єрах уже не збереглося слідів початкового декору.

На іншому розі перехрестя з вулицею Покровською знаходиться двоповерховий будинок, який належав купцю Гершу Шльомовичу Мексину, який тримав поряд кондитерську фабрику.

Объявление. Центральная молочная Н.И.Орлова доводит до сведения господ покупателей, что с 15 марта начинается производится кефир. Абонироваться можно: в главном магазине угол Дворцовой и Ингульской улиц, дом Марушака и в отделении Невская улица угол Болотенной дом Мексина. (Газета «Голос Юга», 7 березня 1910 року).

Хто і коли побудував будинок на розі вулиць Преображенської та Пашутінської, ми знаємо лише тому, що його архітектор мав добру звичку кріпити на фасаді своїх будинків таблички з позначенням, що це він проектував та зводив будинок, та з датою забудови.

Ще кілька років тому на фасаді цього будинку з боку вулиці Пашутінської була така табличка з білого мармуру. На ній технік Г.І. Зусман позначив, що це він збудував цю будівлю у 1909 році.

У цьому будинку був готель «Рига»

Цей же будинок та територія навколо нього на фотографіях радянських часів

Відомо, що у 1910 році Ф. Зільбер відкрив тут першокласний готель «Рига» з комфортабельними номерами, у яких були ванні кімнати. На подвір'ї готелю знаходилися приміщення для зберігання карет постояльців. Після революцї 1917-го тут знаходився нічліжний будинок Озерянського.

Пізніше на другому поверсі влаштували комунальні квартири, а на першому розмістили кулінарний технікум, їдальню та магазини. У зв'язку із змінами призначення будинку відбувалися відповідні перебудови та перепланування внутрішніх приміщень.

Змінювався і фасад, зокрема змінили ритм вікон першого поверху: спочатку вони були по центру вікон другого поверху, про що свідчать чавунні стійки, що збереглися до цього часу, а колись обрамляли вікна з обох боків. На другому поверсі - по балкону на кожному вуличному фасаді та кутовий балкон.

Будівля завершується целяним фризом та багатошаровим карнизом по периметру. Кутова частина має завершення у вигляді парапету з заокругленими хвилеподібними формами.

Цегляний двоповерховий будинок з підвалом у плані являє літеру «Г», має скошений наріжний кут, довша сторона тягнеться вздовж вулиці Пашутіна. Центральний вхід спочатку був з рогу вулиць Пашутіна та Преображенської.

В інтер'єрі збереглися огородження сходів, а у кімнатах другого поверху – ліпні плафони у місцях кріплення люстр. Г.І.Зусман дотримався стилю модерн. Тож пропорційність, поєднання форм, деталей і цілого надають будівлі святкового вигляду та виділяють його серед навколишньої забудови.

Объявление. Новость. Ковка лошадей без гвоздей. Изобретение продается с привиллегией. Елисаветград, Невская улица, дом Рагуленка. Об условиях узнать у г. Шкатова. (Газета «Голос Юга», 26 серпня 1905 року)

Объявление. 5 рублей за курсы кройки. Невская улица (между Петровской и Алексеевской), дом Богуславского против уездной полиции. Э.Каминская. (Газета «Голос Юга», 31 березня 1910 року).

Старий базар, вид з вулиці Компанійця, фотографія 1960-х років

У цій будівлі у кварталі між вулицями Преображенською та Гоголя у радянські часи була кондитерська фабрика

У цьому ж кварталі знаходиться неатрибутований будинок з оригінальним ліпленням на головному фасаді.

Будинок у кварталі між вулицями Гоголя та Карпи з багатим оздобленням фасаду та оригінальною люкарнею.

Двоповерховий неатрибутований будинок перед перехрестям з вулицею Карпи. Фасад оздоблений керамічною плиткою. На даху на парапетах вази та кулі.

У цього будинку на розі з вулицею Карпи оригінальна конструкція даху. У місті лише кілька старих будинків мають такий дах.

Ще кілька старих будинків вулиці.

Прикрасою і характерною прикметою вулиці стала споруджена в її кінці водонапірна башта, освячена настоятелем Успенського собору протоієреєм Фомою Єлєневським 17 травня 1893 року. На жаль, її не пощадила Друга світова війна і 1944 року вона була зірвана. Це одна із значних архітектурних втрат міста.

Доходила вулиця Пашутінська до вулиці Береславської (сьогодні Єгорова), за якою й була водонапірна башта.

Читайте також:

Подорож вулицею Іванівською: редакції обласних газет, земська управа та кримінальні історії

Перша перукарня, Банна площа та друкарня Гольденберга: подорож вулицею Іванівською

Знаменська церква та будинок родини Тобілевичів: подорож мікрорайоном Бикове

Хто жив у будинках мікрорайону Бикове у Єлисаветграді

Вулиця Шевченка: від гімназії Гослен до Фірсовського народного училища

Вулиця Шевченка: від жіночої гімназії до земської управи

Вулиця Дворцова: від пам'ятника трамваю до «Гранд-Готелю»

Озерна Балка: будівлі відомих єлисаветградців, цегельні заводи та екзотичний сад

Вулиця Дворцова: від театру «Ілюзія» до пам'ятника трамваю

Робітнича слобідка та школа п'яти героїв: історія мікрорайону Новомиколаївка

Вулиця Дворцова: від театру "Казка" до скверу Воровського

Вулиця Дворцова: від палацу до земського училища

Мікрорайон Пермський: Від Фортечного провулку до Кавказької площі

Найцікавіші вулиці Єлисаветграда: мікрорайон Пермський

Валентина Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR

Фото автора і з колекції Юрія Тютюшкіна